RSS
PDF 
Газета "Хрещатик" у рамках проекту "Київський пантеон" продовжує публікувати історії людей, чиє життя так чи інакше було пов’язане з Києвом. На черзі розповідь про письменника Михайла Булгакова.
Михайло Булгаков народився у Києві 15 травня 1891 року в будинку на вулиці Воздвиженській, 28. Батько письменника Опанас Іванович служив у духовній академії на кафедрі історії західних віросповідань. Незадовго до смерті здобув звання ординарного професора. Мати Варвара Михайлівна, в дівоцтві Покровська, виховувала дітей, давала приватні уроки. Сім'я Булгакових не раз переїздила на нові квартири. Відомі такі київські адреси після Воздвиженської: Госпітальна, 4, Кудрявський провулок, 9, Волоська, 5, Прозорівська, 10, Діонісіївський провулок, 4. Нині зберігся тільки будинок на Кудрявському провулку, 9 — там тепер музей Олександра Пушкина. У 1906 році сім'я Булгакових: батько, мати і семеро дітей переїздять у будинок на Андріївському узвозі, 13, де винаймають другий поверх, сім кімнат. Тут молодша сестра Надія Булгакова запише в своєму щоденнику слова старшого брата Михайла: "Ось побачиш, я буду письменником". Свого часу цей будинок і сам Київ стануть головними героями першого роману Михайла Булгакова "Біла гвардія".
У 1909 році Михайло Булгаков отримує атестат про закінчення Першої київської гімназії і подає прохання до ректора Київського університету святого Володимира про зарахування його на медичний факультет. 1913 року Михайло Булгаков бере шлюб із Тетяною Лаппою. Вінчали їх у церкві Миколи Доброго. Обряд здійснював духівник сім'ї Булгакових отець Олександр Глаголєв. У 1916 році Булгаков закінчує університет і удостоюється ступеня "лікаря з відзнакою".
Лікарська практика Михайла Опанасовича тривала не більш як п'ять років, та оскільки припала на час воєн і революцій, була по-справжньому насиченою: служба у прифронтових шпиталях, лікарнях Червоного Хреста, земстві, фронтовий лікар на Кавказі. 1918 року Михайло Булгаков відкриває приватну практику лікаря-венеролога в будинку на Андріївському узвозі, 13. В цей самий час, за спогадами мемуариста, працює над медичними оповіданнями, читає їх сім'ї та друзям у своєму кабінеті. Ці оповідання буде опубліковано в "Медичному журналі" 1926 року під назвою "Записки юного лікаря". У 1919-му білогвардійці мобілізували Булгакова і відправили військовим лікарем на Кавказ.
Кавказ відіграв у житті Булгакова, як і в долях інших письменників, важливу формувальну роль. Тут він залишає професію лікаря і остаточно пов'язує своє життя з літературою. Працює в літературній, театральній секціях підвідділу мистецтв, пише п'єси, які ставлять місцеві театри. У 1919 році в газеті "Грозний" було опубліковано есе "Прийдешні перспективи". Це перша відома публікація письменника. Восени 1921 року Михайло Опанасович ненадовго приїжджає до Києва, а згодом — до Москви, "щоб залишитися в ній назавжди", як напише в автобіографії.
Початок літературної діяльності в Москві пов'язаний з журналістикою. Сьогодні найвідоміші його фейлетони, нариси, есе в газеті "Гудок" та в московській редакції газети "Накануне", яку очолював Олексій Толстой. Йому вдалося привернути на сторінки видання кращих письменників із тих, хто залишився в радянській Росії. "Накануне" друкує першу і другу частини "Записок на манжеті" (повністю за життя не опубліковано), "Пригоди Чичикова", "Червону корону", "Псалом".
У 1923 році керівництво газети "Накануне" відряджає Булгакова до Києва. Тут він зустрічається з рідними і друзями юності. Після цієї поїздки буде опубліковано нарис "Київ-місто", який є важливим етапом у роботі над романом "Біла гвардія".
"...Це були часи легендарні, ті часи, коли в садах найпрекраснішого міста нашої Батьківщини жило безпечальне юне покоління. Саме тоді в серцях у цього покоління народилась упевненість, що все життя мине в білому кольорі, тихо, спокійно: зорі, захід сонця, Дніпро, Хрещатик, сонячні вулиці влітку, а взимку нехолодний, нежорсткий, лапатий, лагідний сніг... А вийшло зовсім навпаки. Легендарні часи обірвалися, й несподівано та грізно настала "історія".
Протягом усього літературного життя, в усіх творах письменника звучатиме ностальгійна нота про легендарні часи як норму життя та про демонічний деструктивізм нової радянської історії. Про це його нові повісті "Дияволіада", "Рокові яйця". Їх опублікують в альманаху "Надра". В цей час Булгаков розлучається із Тетяною Лаппою. Своїй новій дружині Любові Бєлозерській письменник присвячує перший роман "Біла гвардія". Журнал "Росія" в 1925 році надрукує його перші дві частини. Більше в Росії творів Булгакова не друкуватимуть майже до самої смерті письменника. Всі твори, що принесуть йому всесвітню славу, — романи "Біла гвардія", "Театральний роман", "Майстер і Маргарита", п'єси, повість "Собаче серце" читач побачить через багато років.
А в 1925 році починається новий роман — з театром. Найращі театри Москви: МХАТ, Камерний театр, театр імені Вахтангова ставлять п'єси Булгакова: "Дні Турбіних", "Багровий острів", "Зойчина квартира". Прем'єра "Зойчиної квартири" відбулася 22 жовтня 1926 року в Києві, в Театрі російської драми, а вже потім — у театрі імені Вахтангова. Успіх спектаклів колосальний. Драматурга Булгакова впізнавали на вулицях, на виставах був повний аншлаг, завісу піднімали безліч разів, лунали овації акторам, авторові. Але що голосніше звучав людський поголос, то жорсткіше реагувала радянська критика. Булгакова викликають на допит у ОДПУ, на квартирі письменника було проведено обшук, конфісковано щоденник, примірник повісті "Собаче серце". 1929 рік Михайло Булгаков називає роком катастрофи. З репертуару театрів рішенням Головреперткому знято всі п'єси письменника, заборонено до постановки нові твори "Біг", "Кабала святенників", триває справжнє цькування з боку офіціозної критики, вичерпано всі джерела доходів, Булгаков думає про самогубство. Він пише листи Йосипу Сталіну, іншим членам уряду з проханням дозволити йому виїзд із СРСР.
18 квітня 1930 року відбулася знаменита телефонна розмова Булгакова зі Сталіним. Сам Михайло Опанасович до кінця своїх днів вважав цю розмову важливою і знаковою. Булгаков залишився в СРСР, його взяли в Художній театр на посаду асистента режисера. Тут ставлять п'єсу "Дні Турбіних", попереду "Кабала святенників", як помічник режисера Булгаков працюватиме над інсценуваннями "Мертвих душ", "Війни і миру", зрештою тут у театрі він сам гратиме, гратиме чудово, як скаже Станіславський.
У цей час в життя Михайла Булгакова увійде Олена Шиловська. Тільки з її приходом в новому романі письменника "Копито інженера", "Великий Канцлер" (є й інші робочі назви варіантів) з'явиться любовна лінія Майстра і Маргарити. В 1937 році роман дістав остаточну назву "Майстер і Маргарита". Робота над цим твором триватиме аж до самої смерті письменника.
Наприкінці 1930-х стан здоров'я Булгакова різко погіршується. Лікарі діагностують гіпертензивний нефросклероз. Письменник починає диктувати дружині Олені Сергіївні останні варіанти роману "Майстер і Маргарита". Від лютого 1940 року друзі та рідні постійно чергують біля ліжка Булгакова. 10 березня 1940-го Михайло Опанасович помер.
Але для киян Булгаков не просто російський письменник, а й творець літературної міфології Міста, прекрасного і щасливого легендарного Києва, чий Золотий вік одного разу закінчився апокаліпсисом "Білої гвардії".
