Світлана Вольнова — особа неординарна, жінка з блакитною кров'ю і фарфоровою шкірою. Вона робить усе дуже легко, граційно, зі смаком, як справжній естет, гурман за визначенням. Епатажна діва, чиї кісточки невпинно перемиває жовта преса, під час нашої розмови приємно здивувала своєю простотою і витонченістю.

— Вас вважають світською левицею № 1 у нашому шоу-бізнесі. Як думаєте, чому не з'являються інші? Чому в шоу-бізнесі все так нудно, однаково і прогнозовано?
— Так, що є, то є... Світська левиця — це не лише вміння одягатися і позувати перед об'єктивом. Уміти робити тільки це нецікаво. Наприклад, якщо я фотографуюся, то це завжди щось абсолютно нове; якщо це ТБ-програма, то це програма, про яку можна сперечатися, яку можна не приймати або навпаки. Узяти хоча б мою програму "Хочу Обаму", зроблену спільно з Савіком Шустером. Це була одна хвилина новин про вибори президента США, а за основу ми взяли ідею американської мрії. Барак Обама проводив паралелі між собою і Кеннеді, а ми — між мною і Мерилін Монро. Звідси стиль поведінки, одяг і жіноче кокетування. Вибачте за нескромність, але стати культовою особою, а не світською левицею, — ось до чого я прагну. Прикладів того, що мене наслідують, багато. Я це помічаю. Комусь я до душі, когось сильно дратую. Це нормально. Нині мало тих, хто має свою точку зору.

— У вас була чудова ТБ-програма "Вольності Вольнової" на “М1”. Чому її закрили, і чи виходитиме вона в майбутньому?
— Мені досі ставлять це запитання. Кажуть, що мене взагалі вигнали з каналу. Скажу, що ніхто нікого не виганяв, просто закінчилися зірки (сміється). Я взяла 54 інтерв'ю. З ким ще могла спілкуватися Вольнова? Мені просто потрібно було зачекати кілька років, щоб виросли нові зірки. Ну, звідки візьмуться зірки — маленька країна!

— Траплялося, що взяли інтерв'ю для програми, а воно в ефір не вийшло?
— Звичайно, було й таке. Я думаю, всім відомо, що на телевізійних каналах існують чорні списки. У мене було прекрасне інтерв'ю з Максимом Паперником. Воно вийшло дуже артистичним, цікавим. Ось воно, на жаль, так і не вийшло в ефір. Інтерв'ю з Аланом Бадоєвим мені вдалося поставити в ефір, коли керівництво каналу було у відпустці. Вибухнув великий скандал. Але, на щастя, мені не диктували, що мені говорити і з ким спілкуватися. Однак був той самий чорний список осіб, у яких я не могла взяти інтерв'ю. Можу сказати, що я вже входжу до чорного списку. У чому принада чорного списку? Там же всі зірки! Потрібно ще заслужити потрапити до нього, потрібно постаратися. Проте дуже вдячна каналу “М1”, що цей проект відбувся. Можна ще багато розмовляти про чорні списки, про якісь розставання. У мене вклали гроші, мені платили дуже хорошу зарплату, вони дуже сильно підняли ставки моєї популярності — з богемного шматочка мого життя вони представили мене широким масам. Тому я їм дуже вдячна.

— Про що мріє Світлана Вольнова?
— Щоб мені не було нудно, щоб масштаб ось цього театру, в якому ми всі граємо свої ролі, був більшим. Щоб я могла себе чимось дивувати, коли не хочеться себе дивувати. Коли не бачиш, куди можеш рухатися, — це все, кінець. Доти, доки я рвуся, доки я незадоволена, доки страждаю і не сплю ночами, — я живу, хоч це дуже боляче. Я боюся зупинитися і мрію, щоб такий день у моєму житті ніколи не настав.

— Ви як світська левиця зможете дати кілька порад початківцям-тусовщикам?
— Я можу говорити тільки про сміливих, харизматичних, епатажних людей. Є ті, яких можна назвати епатажними, але в них немає потрібної сміливості й харизми. Вони хочуть бути такими, але через певні обставини, попри їхні потуги, у них це не виходить, і вони мають смішний вигляд. Перше, про що варто задуматися тусовщику,— навіщо він це робить? Тому що просто так ходити на вечірки — непристойно. Ну, пройшов ти все паті, побував ти на всіх закритих "party", всіх упізнав (власне, одні й ті самі люди) — і що далі? Тусовкам властива така небезпека, як наркотики, втома, депресія. Більшість цього не витримують. Вічне свято — це серйозне випробування.

— Як ви відпочиваєте від всього цього?
— Я закриваюся вдома (Світлана має розкішний двоповерховий пентхауз у центрі столиці) і читаю на своєму улюбленому дивані. Читаю ж я що потрапило під руку (сміється), в основному — чоловічі журнали. З них я відкриваю для себе, наскільки ми відстали від Москви або наскільки ми її наздогнали. Книжки езотеричні читаю, з магії, медитації, психології. Заспокоїтися мені дуже складно.

— Ви дуже вродлива жінка. Чи доводилося вам брати участь у конкурсах краси?
— Ні. Ніколи й не хотіла, хоча мене часто запрошували. Якби я програла, то впала б у жорстоку депресію. Я не вірю в їх чесність і об'єктивність, дуже багато конкурсів справді куплено. Інші конкурси реально виграють люди тому, що так у них у цей момент зійшлися зірки. Чому в певному році в певній країні виграє темношкіра підлегла ПАР? Тому що того року був попит на діаманти з ПАР! Просто ця дівчина потрапила саме в цей рік, потрібно зловити свою зірку.

— Вам часто пропонують знятися оголеною?
— Не так уже й часто, але пропонують (сміється). Для українського "Playboy" не запрошували.

— Якось Ірина Білик сказала, якби їй добре заплатили, вона б знялася. Вся справа в гонорарі?
— Ні. Вся справа в упевненості у власному тілі і в правильності вибраного моменту. Я повинна для себе знати, що я виглядаю добре, я повинна гордитися своїм тілом. Що мені його потім "нафотошопити", мені ж соромно буде. Роздягтися треба на рівні мистецтва — це круто, а показати зад — це не круто.

— І наостанок кілька побажань нашим читачкам, що потрібно робити, щоб мати такий хороший вигляд, як його маєте ви, і випромінювати такий же позитив?
— Наші жінки такі красиві й беззахисні, але водночас — такі сильні. Я хотіла б їм побажати якоїсь безтурботності, щоб поряд із ними знаходилися чоловіки, які могли б узяти на себе частину жіночих проблем. Це так чудово — безтурботність і легкість закордонних жінок, їхня легкість і флер, в якому б вони не були віці. Нашим працюючим і замотаним жінкам я бажаю ось цієї легкості й радості від кожної прожитої хвилини. Нехай таких днів у жінок буде спочатку небагато, але з кожним роком щоб їх було все більше.