RSS
PDF 
Ірина ЖУРАВСЬКА, Міс Україна-2008:
— Те, що я з пані Тарнавською побачила кілька днів тому в притулку для бездомних тварин у Бородянці, мене вразило до того, що я словами і не передам. Не знала, що в нашому суспільстві є таке. Після цього я зрозуміла: у нас взагалі немає системи, яка працювала б у майбутньому для захисту життя тварин. Це наші найкращі друзі, а вони в таких умовах, що навіть не можуть виживати, не мають їжі, нормальних вольєр — нічого! У Бородянці дуже жахлива ситуація. І потрібно негайно докладати всіх зусиль, щоб її змінити.
Зі свого боку я робитиму все від мене залежне, щоб розв’язати проблему безпритульних тварин. Мені випав шанс представляти Україну на такому конкурсі, як “Міс світу”, нині знімають фільм про незахищених тварин, який демонструватимуть і в Африці на моєму конкурсі “Міс світу”, тому я все робитиму для того, щоб люди чули про цю проблему і допомагали.
Тамара ТАРНАВСЬКА, президент Міжнародної громадської організації захисту прав тварин SOS:
— Із свавіллям у бородянському притулку я борюся років десять, і зазвичай з великими зусиллями потрапляю на його територію, тому що то концтабір для тварин. Я не знаю, від чого захищає їх керівництво цього так званого прихистку. Від людей? Бо якби це був прихисток, він би не був зацікавлений запускати туди людей та заохочувати їх приїжджати і розбирати тварин. Протягом десяти років ми не бачимо там змін. Я абсолютно авторитетно заявляю: ситуація в Бородянці не змінилася, а навпаки, багато в чому погіршилася. Якщо порівняти з тим роком, коли побудували вольєри, то там ще був якийсь стан. Сьогодні ж це просто антисанітарія, жах. Соромно столиці України мати такий заклад. Я навіть не знаю як це назвати.
Я кілька разів була з представниками міжнародних організацій у Бородянці, і останніх два — з колишнім послом Німеччини в Україні Дотом Хайтеном. У цьому приміщенні смердять екскременти, жахлива вологість, тварини сидять забиті в кутку, голодні й без води. Цей сімдесятип’ятирічний чоловік вийшов звідти і просто розплакався. Я до нього підійшла і намагаюся заспокоїти, а він каже: “Не можу відчувати себе людиною, коли бачу таке ставлення до живих істот”. Він пообіцяв, що зробить усе, аби це неподобство викорінити. Дот Хайтен через посольство Німеччини в Україні має організувати зустріч з київським мером, щоб питання вирішити якнайшвидше. Згодна, що без фінансування важко поліпшити умови в притулку, але хочу додати, що маю досвід захисту тварин в Україні протягом п’ятнадцяти років. Я накрила таку “бородянку”, навіть ще гіршу, в Пирогові, де тварин протягом шістдесяти років знищували, і це був великий бізнес.
Якщо в Києві нічого не робитимуть, то нам, представникам міжнародних організацій, нічого не залишиться, як винести цю проблему на міжнародний рівень і просто заблокувати посольства України в Європі, щоб негайно припинили той геноцид. Поки що ми цього не робимо, тому що завдяки Ірені Кільчицькій у січні минулого року почалася співпраця з міською владою, і я вже тричі зустрічалася з паном Черновецьким. Він з розумінням поставився до проблеми й обіцяє її залагодити. Лишається тільки питання, як це зробити. А якщо повернутися до фінансування, то скажу: можна вкласти в притулок ще сто мільйонів гривень і доларів, але ситуація там не зміниться, бо керівництво не знає як це робити чи не хоче. Приклади байдужості дуже очевидні — тварини лежать просто на цементі.
Але ми розв’язуємо проблему. На восьме жовтня призначено відкритий конкурс на заміщення посади директора притулку для бездомних тварин у Бородянці, куди ми запрошуємо всі засоби масової інформації.
Ірена КІЛЬЧИЦЬКА, заступник голови Київської міської державної адміністрації:
— Два роки тому, коли міська влада почала займатися проблемою тварин, ми розподілили їх на три категорії: ті, що перебувають у Київському зоопарку, ті, котрих використовують із комерційною метою, та безпритульні коти й собаки. І пані Тарнавська, і представники організацій із захисту тварин, і громадськість бачать, що ситуація суттєво змінилася. Ми почали боротися з комерсантами, які заробляють гроші на фотографуванні, катанні в парках і жорстоко поводяться з тваринами. У Київському зоопарку також сталися зміни на краще, і це підтвердять присутні тут. Є і відкрита тема — безпритульних тварин мають виловлювати на вулицях, стерилізувати. Цю програму затверджено на сесії Київради. Вона фактично повинна була працювати з початку нинішнього року, але через ситуацію в країні і місті, зокрема незаконні перевибори, витрати на них, було урізано фінансування на охорону здоров’я і соціальні програми, це стосується і безпритульних тварин.
Стосовно Бородянки можу сказати, що, коли рік тому ми з усіма громадськими організаціями збирались за одним столом, щоб вирішити це питання, все було добре лише перші п’ять хвилин. Потім одразу згадували пана Кучинського, тодішнього директора притулку, і самі бездомні тварини відходили на другий план. Починалися суперечки, скандали і таке інше. Але ми все таки змогли тоді конструктивно попрацювати і звільнити з посади пана Кучинського. Постало нове питання, ким замінити. Я тоді сказала, що не поїду в Бородянку наводити лад. Усіма можливими способами підтримаю будь-яку ініціативу громадських організацій, зокрема готова віддавати свої кошти, зробила кілька особистих внесків, але не можу взяти до себе безліч тварин і ними опікуватися.
Хочу сказати, що конкурс на заміщення посади директора буде відкритий. Нехай громадські організації подають свої кандидатури. Але ця людина має не просто любити собак і котів, а й вправно керувати закладом, вести господарство. Якщо розмовлятимемо ні про що, то нічого у нас і не вийде.
Я вважаю, що нині головна проблема — призначення керівника бородянського притулку для тварин. Коли в Київському зоологічному парку це зробили, там одразу пішов зовсім інший, якісний менеджмент. Стерилізація відбувається, але надто повільно. Коли ми хочемо зробити, як у Європі, де люди взагалі не бачать безпритульних тварин, бо їх там постійно стерилізують і вони не розмножуються, ми повинні якнайшвидше починати активну, наголошую, програму стерилізації. Притулки, та сама Бородянка, нам потрібні для того, щоб проводити ці операції і перетримувати там тварин належний період — десять днів. Якщо ж говоритимемо про те, що треба перенести притулки ближче до Києва, то повернемося до вирішення цього питання не раніше, ніж через чотири роки.
Діна ГУРА, президент громадської організації “Дайте жити тварині”:
— Я займаюся проблемою безпритульних тварин із 1971-го. І хочу сказати, що 10 років тому були періоди, коли завдяки старанням пані Тамари у нашому місті дуже активно стерилізували тварин. Ловили на вулицях, оперували й випускали на місця. Але громадських організацій, окрім “SOS”, не залучали ніколи. І тільки нині за правління Леоніда Михайловича Черновецького та підтримки Ірени Реонольдівни Кільчицької прийняли міську програму з регулювання питання стосовно безпритульних тварин. До її реалізації залучили громадські організації, що дуже позитивно й піде на користь розв’язанню проблеми.
Згідно з програмою, стерилізованих собак після двох щеплень від сказу та лептоспірозу мають випускати в місця попереднього проживання, під нагляд доглядачів-волонтерів. І це дуже важливо, бо місцевий собака не дозволятиме іншим тваринам займати його територію, після стерилізації не зможе розмножуватися, є безпечним для населення, бо перебуває під наглядом. Хочу сказати, що іншого, ефективнішого способу регулювання кількості безпритульних тварин у великому місті просто немає. Отож поставимо на цьому крапку. Програма ефективна, спроможна глобально розв’язати проблему. Важливо тільки дотримувати такого плану дій.
Є, звичайно, й проблеми. Передусім, мало машин для транспортування собак. І волонтерів, які повинні наглядати за тваринами у місті, не вистачає, до того ж чимало з них просто бояться своїх підоопічних. Є й інші труднощі, але я сподіваюся, що разом ми зрушимо це питання з мертвої точки.
Дмитро СКОЛЯРОВ, представник Київського Медіа Холдингу:
— Роль ЗМІ у розв’язанні проблеми бездомних тварин, безумовно, дуже важлива. Зі свого боку, а я представляю інтереси керівництва Київського Медіа Холдингу, ми готові до співпраці на всіх рівнях як з громадськими організаціями, так і з владою, волонтерами, тобто з усіма. Готові надати ефірний час Тамарі Тарнавській, будь-яким іншим громадським організаціям для порушення цього питання. Ми завжди готові до співпраці, будьте ласкаві, приходьте до нас і разом змінюватимемо громадську думку. Адже саме ставлення людей до проблеми є визначальним чинником у її розв’язанні.
Ольга МАСЛЄНІНА, представник волонтерського руху із захисту прав безпритульних тварин:
— Я працюю в цій сфері дуже давно. Часто доводилося вкладати в неї свої гроші й час, на шкоду сім’ї й собі самій. І ось що хочу сказати: поки не буде чіткої системи взаємодії між усіма об’єктами, розв’язати проблему балачками не вдасться. Тільки після того, як визначимося, хто за що відповідає, хто і які зобов’язання бере на себе, хто кому і в чому звітує, зрушимо з місця. Чому? Бо головна складова програми покладена на організації, які фінансують, отримують гроші. На сьогодні КП “Притулок для тварин” і ветеринарні лікарні повністю перекладають свої обов’язки на волонтерів. А менталітет у нас такий: мовляв, є начальник, і лише він має право від нас чогось вимагати. Волонтери ж і громадські організації позбавлені дієвого впливу на підприємства, які, здавалося б, повинні з нами разом боротися за добру справу.
Павло ПУЛЬНЯШЕНКО, головний лікар ветеринарного госпіталю “Фауна-сервіс”:
— Працюючи у сфері допомоги тваринам, я не раз стикався з різноманітними громадськими організаціями із захисту тварин і можу зробити висновок, що взаємодії між самими громадськими організаціями немає. І притулки — хай то комунальні підприємства чи приватні — також не співпрацюють. Така система нічого хорошого не дасть. Моє таке бачення: треба створити єдиний координаційний центр при адміністрації, який допомагатиме, власне, різним організаціям і структурам знаходити спільну мову.
Утримання притулків — дуже дороге задоволення. На бородянский, скажімо, щороку виділяють три з половиною мільйони гривень. Цю цифру озвучили в липні на конференції, присвяченій безпритульним тваринам, у Київському зоопарку. Комунальна ветлікарня коштує 2,4 мільйона гривень на рік. За такого фінансування там можна простерилізувати 40 тварин за місяць, але річ у тім, що ніде тримати підопічних після операції. У Бородянці такі приміщення є, та розташовані вони за сімдесят кілометрів від Києва. Логічно запитати: навіщо так нераціонально використовувати гроші? Уявіть лише, скільки бензину витрачають на перевезення тварин з Бородянки в ареал проживання?
У Києві працюють шістдесят приватних клінік для тварин. Бригада тільки моєї лікарні може за день простерилізувати десять собак. Ми виїжджали в притулок громадської організації “SOS” й оперували. Отже, я не бачу сенсу возити собак у ту ж таки Бородянку, а потім повертати їх до Києва. Адже приватні клініки зможуть ефективніше обслуговувати тварин, причому місту це обійдеться значно дешевше.
