Сьогодні виповнюється 70 років Владленові Ковтуну, відомому київському поетові-пісняру. На творчому вечорі, що розпочнеться о 19.00 у столичному Будинку вчителя, автор читатиме власні вірші, а його друзі співатимуть пісні — поетичні рядки ювіляра, покладені на музику Олександром Білашем, Анатолієм Горчинським, Іриною Кириліною, Михайлом Чембержі та іншими знаними композиторами. Вітаючи ювіляра, "Хрещатик" переконався, що у свої не зовсім юні літа пан Ковтун, схоже, почувається на двадцять.

— Хто виконуватиме Ваші пісні на ювілейному вечорі?
— Виступатимуть мої друзі, заспівають дорогі мені пісні, зокрема ті, що написав видатний композитор, якого вже немає з нами, Олександр Білаш. Це “Моя ти Рось” і “Я часто матір згадую свою”. Виконуватимуть їх народний артист України Микола Свидюк, форпост української мови в Одесі, мій земляк — ми родом із Шевченківського краю, Олесь Харченко, лауреат Національної премії Шевченка. Буде квартет “Гетьман”, який співатиме мою патріотичну пісню “Воля”, її я написав під час “помаранчевих” подій. Кілька пісень подарує молодий артист Олег Дзюба. Також виступатимуть поети Борис Олійник, Микола Луків, Микола Сингаївський, композитори Микола Каландьонок, Володимир Гамера, Дмитро Чугай та інші. Не хочу святкувати ювілей, сидячи за столом.

— “Однієї долі два крила” — чи не найпопулярніша серед ваших пісень. Чим вона особлива для вас?
— Із однойменного вірша, можна сказати, розпочався мій шлях як поета. Він присвячений батькам. Написав його, коли не стало матері. Це було двадцять років тому. Як мої друзі його почули, сказали, що це буде хороша пісня. В середині 1990-х вона стала лауреатом конкурсу “Пісенний вернісаж”. Я тоді вже встиг попрацювати заступником міністра побутового обслуговування України, віце-мером Києва, з 1990 року очолив Федерацію хокею на траві.
Писати не кинув. Потім став лауреатом мистецьких премій імені Гулака-Артемовського та імені Андрія Малишка. Мої твори про добро, хоча в них є й іронія, самоіронія. Я завжди над собою трохи іронізую. Маю вірша “Бо я біжу стома дорогами, А треба вибрати одну! Волами правлю круторогими, Кричу: “Гей, гей! Скоріше! Ну!” Такий я непосидючий.

— Мабуть, найліпшим подарунком для Вас буде вихід у світ нової книги.
— Так, сьогодні я забираю з друкарні перші 70 примірників моєї книги “Молюсь на імення твоє”. Це друга збірка, перша — “Однієї долі два крила” — побачила світ у 2003 році. Там, окрім моїх віршів, є й ноти до них та репродукції картин художників з Корсунського краю, моєї малої батьківщини. Їй я присвятив багато поезій, і нею дуже опікуюся.

— У новій книжці також будуть ноти?
— Ні, тільки проза і поезія. Там будуть публіцистика, мої статті на теми спорту, культури, здоров’я нації. Також виходять невеликим накладом чотири диски пісень на мої поезії.

— І в своїй творчості, і в громадській діяльності ви завжди повертаєтесь до “малої батьківщини”. Так до неї прив’язані?
Я із села Нетребки, що на Черкащині. До слова, завдяки роботі в Генеральній дирекції з обслуговування іноземних представництв ми дуже опікуємося музеями Переяслава-Хмельницького. Це — шевченківська земля, там він написав найкращі твори. Ми є ініціаторами створення там готелю, і вже проінвестували цей проект, оскільки часто возимо туди іноземні делегації й знаємо, що треба кілька днів, щоб встигнути все побачити, перейнятися атмосферою. Також за нашої ініціативи в Переяславі нині створюють Музей одного твору Тараса Шевченка. Йдеться про “Заповіт”. А корсунським школам я передплачую газети “Літературна Україна”, “Українське слово” і журнал “Дніпро”. Тата й матусі вже не стало, але рідну хату в селі Нетребці не продаю. І ніколи не продам. Я їжджу туди заряджатися енергією.