Свинцевий дирижабль українського книговидання

Книжка, в якій сховано гранату, ніж чи молоток, — ці зображення не лише ілюстрували гасло Міжнародного книжкового Форуму видавців, що тривав у Києві з 22 до 25 травня, а й провокували ревізію звичних уявлень про долю української книжки, що протягом багатьох десятиріч орнаментували у масовій свідомості зойками та лементом, наче тужлива народна пісня.

На офіційному відкритті книжкової ярмарки у галереї “Лавра” минулої п’ятниці президент громадської організації “Форум видавців” Олександра Коваль тішилася, що київський “нащадок” львівського Форуму народився здоровенький та жвавий.

Утім, київський книжковий Форум нагадував радше анархічний вир. Гомін, промови та репліки поміж книжковими стелажами у приміщенні галереї змішувалися з гуркотінням ударних інструментів дніпропетровського рок-гурту “Вертеп”, що саме давав концерт на великій сцені “Лаври”; поруч, на ще одній сцені, вирував енергетичний шквал молодого поетичного тріо Богдана-Олега Горобчука, Олега Коцарева та Павла Коробчука, знаних за збіркою “Цілодобово”; в той-таки час тривали читання у Музеї книги та друкарства і Музеї Івана Гончара — поети Галина Крук, Олег Соловей, Дмитро Лазуткін та Петро Мідянка на чолі з куратором Тарасом Федюком презентували серію “Зона Овідія”. Одних відвідувачів Форуму така галаслива круговерть тішила, інших — змушувала дивуватись та обурюватися. Як-от один книголюб старшого віку невдоволено намагався довести мені, що на книжковій виставці має бути тихо, як у храмі, а тут, мовляв, такий галас. Зрештою, на цю репліку заздалегідь відповіла сама пані Коваль, сказавши, що здорові діти не народжуються у бібліотечній тиші.

Звісно, багато хто намагався порівнювати київський Форум зі львівським. Хоч, як на мене, безпліднішого заняття годі й уявити: якщо у Львові сама атмосфера центральної книжкової події року вже давно становить самодостатню цінність, то в Києві організатори лише експериментують у цьому руслі, шукаючи передовсім відмінності та перехрестя, котрі дозволять витворити не клоновану версію львівського Форуму, а щось зовсім інше. Цей рух у київському напрямку — навіть не окремий “проект”, а своєрідна культурницька експансія; наслідок природного бажання розширити “територію книжки”. Адже ніхто не ставить під сумнів, що українська столиця заслуговує на масштабніше літературне свято, аніж дотеперішні спроби книжкових виставок-ярмарків, що відбуваються в Інституті фізкультури.

Останнього дня, в неділю, лідер гурту “Кому вниз” Андрій Середа порівняв київський Форум видавців із ванною. В такій іронічній метафорі насправді криється одне дуже важливе спостереження: взаємини людини і книжки також потребують затишку; але не холодного і відчуженого простору, а хоча б тієї ж таки теплої та рідної ванни. Київський Форум якраз і намагався створити цей повноводий ефект, коли майже сто літературно-музичних акцій фестивалю під назвою “Книга — це зброя” перетікали одна в одну, змішуючись із автографсесіями та “вільним мікрофоном”.

Прикро лише, що погода у ці дні сприйняла “повноводість” Форуму буквально. Постраждали через ці атмосферні вибрики здебільшого ті його учасники, що виступали на сцені просто неба — насамперед, Мар’яна Савка з проектом “Джаз-Кафе” та музикант Павло Гудімов: послухати їхні виступи наважилися лише найводостійкіші книголюби.

Але найважливіше питання, що невипадково зринало уже перед початком київського Форуму, полягало в тому, чи потрібна, власне, така книжкова подія киянам? І природа цього сумніву не лише у більш як скромних досягненнях попередників. Існував певний ризик щодо відвідувачів книжкової ярмарки. Якраз у цей час у місті відбувалося чимало різноманітних культурно-розважальних акцій. У тому числі просто через дорогу, в приміщенні Мистецького Арсеналу відбувався “Гогольfest”, і в ці ж таки дні тривав потужний поетичний фестиваль “Київські лаври”. До того ж Форум випав якраз на період святкування Дня Києва. Не дивно, що за кілька днів до початку київської книжкової виставки один знайомий видавець, готуючись до цієї події, в той же час був майже впевнений — люди не прийдуть. На щастя, його прогноз виявився стовідсотково помилковим. Протягом усіх трьох днів доводилося буквально проштовхуватися між стендами, оскільки вільного простору справді бракувало. Можна було б марикувати на те, що організатори трохи прорахувалися із вибором приміщення, явно замалого для такої події. Але, з іншого боку, в такій людній обстановці кому-кому, а видавцям нарікати на брак уваги читацької аудиторії киян таки не довелося.
І насамкінець, дозволю собі ще одну метафору замість будь-яких висновків. Форум видавців — це свинцевий дирижабль українського книговидання. Адже попри всі скептичні пророцтва та інші виклики теоретичній механіці, він усе ж таки здійнявся над землею. Так було у Львові п’ятнадцять років тому. Так сталося й у Києві.