images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 19 травня 2006 року, п'ятниця  №70 (2865) images
images
полоса
images
images
ТАЛАНТИ І ШАНУВАЛЬНИКИ
images  
images
images
images
19/05/2006



images
На відстані душі Дорога до Храму — саме так можна сказати про життєвий і творчий шлях поета Андрія Демиденка, ювілейний вечір якого відбувся в Національному палаці мистецтв “Україна”
images
Пісня — це коли душа сповідається, сказав хтось із класиків. Для Андрія Демиденка “пісня” та “сповідь” — поняття тотожні. Зрозуміла і відчула це, побувавши на ювілейному вечорі, присвяченому тридцятиріччю творчої діяльності одного з найсамобутніших поетів України. Це був концерт “не для ніг, а для інтелекту й серця”, за визначенням самого ювіляра. Справді-бо, чудових віршів у нас багато. Втім, покласти на музику й перетворити на пісню вдається лише деякі з них. І вже зовсім одиниці западають у душу, аби зберігатися роками.

“По вінця” повен Національний палац мистецтв “Україна”. Понад сорок пісень у концертній програмі, майже половина — прем’єри. Привітати Андрія Демиденка зібралося стільки митців, артистів, культурних і державних діячів, що концерт розтягнувся на п’ять (!) годин, але зала лишалася повною до кінця творчого вечора. І кожну пісню — як давно знану, так і нову — публіка зустрічала оваціями, усмішками, сльозами. І “Вічний Київ”, і “Батьківський поріг”, і “Гуцулку-гуцулянку”, і “Україночку”, і “Хрустальные цепи”, і “Не мовчи”, і “Васильки”... Що й казати, автора сотень поезій, редактора-упорядника белетристичної спадщини Михайла Грушевського, народного артиста, заслуженого діяча мистецтв України, академіка, професора, лауреата міжнародних премій, відзначеного орденами Андрія Демиденка знають і люблять передусім за його пісні. У чому секрет такої популярності його співучої поезії? Головне — лишатися чесним і щирим перед собою та тими, кому пишеш, переконаний Андрій Петрович. Бути багатогранним, але не багатоликим. Гідно триматися своєї дороги до Храму: “Не будуй своє щастя, сховавшись за браму, Добро й милосердя творити спіши. Не буває дороги, дороги до Храму, якщо Храму немає в душі!”

“Хто не любить свою матір, не може любити Україну”

— У родині нас було четверо хлопців,— розповів мені напередодні ювілейного вечора Андрій Демиденко,— і вже з п’яти-шести років мати брала нас із собою на буряки, картоплю. Як у Шевченка: “Самі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть...” Батьки мої — одвічні українці, люди щирі, незаздрісні, які завжди жили лише зі своєї праці. Тато, Петро Якимович, людина вкрай скромна, фронтовик, інвалід Великої Вітчизняної війни. Мати, Надія Миколаївна, знає безліч давніх українських пісень — і досі слухаю й переслухати не можу...

Висиха душі криниця,

І життя як не було,

Якщо раз чи два на місяць

Не поїду на село.

Як побачу рідну хату,

Завеснію, наче цвіт.

Здрастуй, мамо! Здрастуй,

тату,

І мого дитинства світ.

Почитаєш поезії Андрія Демиденка, послухаєш пісні на його вірші й ще гостріше відчуваєш, що саме ота невимірна любов до матері, батька є першопочатком усього — і незримої прив’язаності поета до рідного села, і його щирості та відвертості, і залюбленості в Україну. “Любов до великого починається з любові до святого,— каже поет.— Хто не любить свою матір, не може любити Україну”. Символічно, що творчий вечір ювіляра відбувся напередодні Дня матері. Для неньки ж митця, Надії Миколаївни, звучала “Найзаповітніша любов” у виконанні соліста Національної опери, народного артиста України Володимира Гришка, а татові, який був присутній у залі, поет присвятив пісню “Батьківський поріг” — кількаразову переможницю міжнародних конкурсів.

Писати ж Андрій Демиденко почав... на знак протесту.

— До сьомого класу я малював,— згадує він.— На уроки малювання нас збирали двома класами. У тій паралельній групі був такий собі Вася Кириленко. Вчився не дуже, а ось малював надзвичайно гарно. Я відчував: виходить це в нього краще, ніж у мене, а проте, як відмінник, поступатися йому не хотів. На одному з уроків учитель, перевіряючи завдання, розгорнув Васин альбом, а там — і досі пам’ятаю — на аркуші вгніздилася тушшю намальована розкішна, животрепетна сорока...

Васі аплодували. Потому вчитель підійшов до Андрія. Він витримав ефектну паузу і теж розгорнув альбом.

— Я намалював дідуся. З борідкою, лисиною, в краватці,— продовжує пан Демиденко.— І підписав: Володимир Ілліч Ленін. Учитель глянув, схопив малюнок і побіг з ним в учительську... Згодом тата викликали в райком партії — шпетили за аморальне виховання сина. Бо тільки генії мають право малювати Леніна. Більше того, оскільки батько мій був сином “куркуля”, то все це назвали “свідомою спробою скомпрометувати вождя світового пролетаріату”. Директор школи викликав мене і сказав: “Знаєш, ти краще більше не малюй”...

І Андрій подався в поети. В сьомому класі у районній пресі надрукували першу його поезію — та ще й з фотографією хлопця і редакторською передмовою. Отримавши цей номер газети, сільський поштар закликав юного поета до “серйозної” розмови. Мовляв, ти хоч уявляєш, в яку копієчку все це виллється? Треба ж сплатити за друкарський папір, фарби, транспортування... Доведеться батькові корову продавати...

— А я як подумав, що корова — то єдине наше щастя й надія!..— продовжує поет.— Думаю, батько точно битиме. Але ж як від нього приховаєш? Приходжу додому, кажу — так і так, тату, сказав дядько Іван, що доведеться, певно, корову продавати... А тато розгорнув газету, подивився: “Нічого, як треба буде — то й продамо, аби лишень з цього щось путяще вийшло”.

...Рідне поетове село Мартиновичі, що в Поліському районі на Київщині,— цей, за визначенням Андрія Демиденка, “неповторний край цнотливої природи, безмежно красиво розлитої річки Уж” — після Чорнобиля лишилося тільки на карті. Евакуйовані двадцять літ тому односельці нині мешкають у селі Нові Мартиновичі Пирятинського району Полтавської області. Саме звідти на ювілейний вечір до столичного палацу “Україна” й прибула делегація — вручити поетові хліб-сіль, побути зі знаменитим земляком “на відстані душі, на відстані сльози, на відстані самого серця”.

“Лише за умови каторжної праці можна розраховувати і на успіх, і на Божу допомогу”

У сімнадцять літ на літературний шлях поета-початківця благословив Андрій Малишко.

— Я здав добірку віршів для публікації в журналі “Дніпро”,— згадує мій співрозмовник.— І саме намагався дізнатися в тамтешнього літпрацівника думку про свої твори, коли якийсь незнайомий літній чоловік, що сидів поруч, попросив дозволу на них глянути. Я байдуже передав йому рукопис. Він прочитав. “Андрію, я бачу вашу літературну стежку — вона аж дзвенить!”,— мовив та й пішов собі. Я ж — знову до літпрацівника, мовляв, то хороші чи погані в мене вірші? А він: “То вам же Андрій Малишко щойно сказав”...

У вісімнадцять років Андрій Демиденко став переможцем конкурсу на кращу молодіжну пісню. У творчому змаганні брали участь понад триста учасників, серед яких лише професійні поети та композитори, що подавали роботи під псевдонімами. А перемогла “Крилата юність” на музику Лесі Дичко та слова ще нікому не відомого Андрія Демиденка. Через рік на Всесоюзному конкурсі молодий поет спільно з композитором Ігорем Шамо виборов третю премію. “Після того мене почали “затискати”,— зізнається Андрій Петрович.— Мовляв, хто такий Андрій Демиденко, що про нього скрізь пишуть і говорять? І коли в двадцять літ мала ось-ось побачити світ моя перша збірка поезій “В ім’я життя”, негативна рецензія на неї вийшла друком раніше за саму книжку”.

— Утім, це було мені лише на користь,— розмірковує поет.— Бо у творчості важливо не те, що про тебе скажуть, а те, що ти сам про себе думаєш. А сам собі не збрешеш, думаєш завжди щиро, як на сповіді. То ж уся ота огульність, озлобленість абсолютно безпідставної критики лише гартувала. Зрештою, чути, як співають твою пісню, бачити поезії надрукованими — це як наркотик, — зізнається Андрій Демиденко. Ось тільки не можна звикати до нього у плані насолоди. Бо в поезії маєш завжди почуватися рабом, прикутим до весла на галері. Лише за умови каторжної праці можна розраховувати і на успіх, і на Божу допомогу...

Мистецтво в наш скрутний час не повинне існувати винятково для розкріпачення після тяжкого робочого дня. Навпаки — крізь терни, розвихреність буднів, воно, сповнене глибокого духовно-суспільного сенсу, має вказувати шлях до внутрішньої гармонії.

Чуприниться вітер,

І баркароляться трави.

Соло й хорали! —

Усе веде свою мелодію.

Здавалося, не уникнути

розладу...

А насправді: чую гармонію!

“Перспектива у нашої пісні є”

До світу естрадної пісні Андрія, вчорашнього школяра, вперше залучив композитор Микола Дремлюга — написав музику до його вірша “Обеліск”. З легкої руки створена пісня потому ще двадцять літ лунала з “голубих екранів” та радіо. Утім, свій трудовий шлях майбутній архітектор Слова і Пісні розпочав з... проектування міських будівель: по закінченні школи планував податися в журналістику, та батько був проти. Мовляв, якщо маєш талант — проб’єшся й сам, а як ні — матимеш професію, аби заробити на кусень хліба. Так хлопець став першокурсником Київського інженерно-будівельного інституту, навіть після його закінчення відпрацював три роки архітектором.

За тридцятиліття творчої діяльності Андрій Демиденко увібрав у себе цілу пісенну епоху — в довжелезному списку співавторів його поезій композитори різних поколінь: Станіслав Людкевич, Платон Майборода, Костянтин Данькевич, Євген Станкович, Мирослав Скорик, Ігор Поклад, Геннадій Татарченко, Олександр Злотник, Ігор Лученок, Володимир Мигуля, Євген Дога... Пісні Андрія Демиденка нині співають у сорока країнах світу. Всього їх близько семисот. Доведеться витратити кілька діб, аби прослухати поспіль одну за одною. І в кожної — своя історія. Скажімо, прем’єра пісні “Дай, Боже, радості” відбулася у Нью-Йорку перед двадцятитисячною аудиторією. Виконував її Назарій Яремчук. П’ять разів співака викликали “на біс”. За “Хрустальные цепи” з поетом Андрієм Демиденком на церемонії закриття днів Росії в Україні чаркував Володимир Путін — сам налив горілки — за знайомство з автором однієї зі своїх улюблених пісень...

“Чи є майбутнє в української естрадної пісні?” — запитала я у поета напередодні ювілейного вечора. “А ви прийдіть на концерт і самі побачите”,— відповів він. І коли почула спів восьмирічної Наталки Шинкаренко, якій понад десять хвилин зал аплодував стоячи та зі сльозами на очах, коли почула, як Київський міський голова Леонід Черновецький щиро вітає ювіляра українською мовою (“Андрія Демиденка знає не лише Україна, Андрія Демиденка знає світ”), зрозуміла: майбутнє є. І в пісні, і в мови. Більше того, на тлі постійних спекуляцій мовним питанням пісня поета, здається, нині здатна зробити більше за будь-який державний “циркуляр”. Приміром, нещодавно під час сольного вечора братів Радченків у московському концертному залі “Росія” звучала єдина україномовна пісня “Я дивлюсь на вас, мамо” на слова Андрія Петровича. Під бурхливі оплески російськомовні брати та легендарний російський композитор Олександр Морозов співали українською й на ювілейному вечорі Андрія Демиденка.

“Втім, я не хотів би сьогодні народитися молодим талантом,— зізнається Андрій Петрович,— бо раніше звертали увагу на те, чи є в тебе обдаровання. Нині — лише на те, чи маєш ти щось у кишені”. Більше того, професійні композитори, а часто й поети, нині в основному відсторонені від піснетворення, каже поет. Молодому співакові дешевше зробити все самому. “Отак самі пишуть, самі записують, самі слухають. Перефразувавши класика, якщо наші зірки гасять — значить, це комусь потрібно?”,— резюмує пан Демиденко. “Але перспектива у нашої пісні є,— продовжує він.— Якщо ми, створюючи їй європейську оправу, не забуватимемо про національне осердя, якщо взагалі ставитимемося до неї критичніше та підтримуватимемо свої таланти. Причому не лише за їхні ж гроші, а й з допомогою рідної держави”.

Написати вірші до пісні — це колосальна відповідальність, переконаний поет. Процес нелегкий, але його нюанси мають лишатися “за кадром”. Головне — аби “дитина” народилася здоровою, зі щирого почуття та на перспективу. “Найдорожчою для мене є та поезія чи пісня, яку ще не написав, бо тоді відчуваєш, що вкладаєш себе в майбутнє, насолоджуєшся тим, що ще можеш впливати на слово”. Первинність слова — це запорука хорошої пісні, її невмирущості, каже Андрій Петрович. Хороше слово “триматиме” пісню на плаву за будь-якої мелодії, переконаний він, хоча у кожному своєму творі намагається досягти максимальної гармонії між глибиною словесного змісту та силою музичної форми. Яскравий тому приклад — пісня “Вечірній Київ”, створена поетом спільно з композитором Геннадієм Татарченком близько п’яти років тому. Нею, до слова, і відкривався ювілейний вечір.

— Працюючи над цією піснею, ми прагнули поєднати європейське, національне і глибоко сучасне,— розповідає Андрій Демиденко.— Щоб не лише співала душа, а й звучала гордість народу, проступала билинність нашої історії, відчувалося її утвердження.

Очевидно, де мистецтво такої сили, там і музи. Для поета-пісняра Андрія Демиденка одна з перших скрипок, певно, належить киянкам. Принаймні лише при згадці про столичних красунь митець починає говорити поезією в прозі:

— Київ для мене — як після великої спраги ковток води. Аби це зрозуміти, варто поїхати звідси на кілька тижнів будь-куди, повернутися і сповна відчути цю суто київську справжність, бентежність, окриленість, по-справжньому оцінити неймовірну вроду тутешніх дівчат. Їм усміхається весна своїми знаменитими київськими каштанами, своєю цнотою — увесь київський первоцвіт, своєю любов’ю — київські чоловіки. Мистецтво починалося в ім’я жінки. Якщо воно колись і завершиться, то, безсумнівно, з іменем жінки на вустах...

...Це був не просто урочистий концерт. Він висвітив духовне багатство української нації — одухотвореної, гідної і безмежно талановитої.

...Я — Київ!

Мій прадід — Муромець.

Моя корона — Софія!

Дніпро — моя кров...

Весна моя — то врода

Ярославни.

Я із плеча

Здіймав тоді лише меча,

Коли мене мечем терзали.

...Я — Київ!

Оксана ПЯСКІВСЬКА “Хрещатик”

прочитало 6845 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



В этом Вам поможет средство для роста ресниц. : 0.4198 sec