Небезпечні делікатеси

...Немолода жінка продавала яблука та груші поблизу метро. Пропонувала вона і щось схоже на білі горіхи: по сім гривень за склянку. Зацікавившись, я спитала, що то за плоди. А бабця радісно стала нахвалювати свій товар: це, мовляв, каштани,— вже очищені та підсмажені, справжнісінький делікатес. Осінь якраз сезон визрівання цих “колючих м’ячиків”. Та я не поспішала розкривати гаманець і продовжувала уточнювати деталі: чому ці каштани такої округлої форми, якого кольору в них була шкірочка та де саме жінка їх назбирала. З’ясувалося, що в сусідньому парку, а потім удома ще кілька годин діставала кожен із товстої “шуби”. Ідея така виникла у цієї торговки після того, як почула по телевізору, що каштанами ласують за кордоном. Утім, кінські каштани, які широко розповсюджені у Києві, отруйні, адже містять так звані сапоніни. Не знаю, чи дійсно старенька не здогадалася про помилку, помітивши, що її товар гіркий на смак. Коли я наполягала на тому, щоб вона викинула свій “антиделікатес”, продавщиця зітхнула: вперше чую, що каштани можуть бути неїстівними...

Якщо цю історію й можна списати на неграмотність “підпільної” торговки, то кілька ситуацій, коли до справжнього делікатесу, яким торгували на вулицях, були додані кінські каштани, пояснюються хіба що бажанням побільше заробити нечесним шляхом. Смачний і поживний продукт зазвичай кладуть згори, аби покупець пересвідчився у його високій якості. А ось під цим безпечним шаром — гіркі “несправжні” плоди, які споживачам однозначно доведеться викинути. Та втрачені гроші — не найстрашніше. Як стверджують експерти, очищені та перемішані каштани не так-то й легко розрізнити. Звісно, за смаком це зробити елементарно. Але якщо хтось вирішить, що плоди гіркуваті, бо незрілі і прожує кілька штук, він ризикує опинитися у лікарні. Як же не потрапити до пастки? За словами біолога Марини Потапцевої, кінський каштан і їстівний — не близькі родичі, вони навіть належать до різних сімейств: кінськокаштанових та букових. Дванадцять їстівних сортів розрізняються за величиною плодів, товщиною шкірки. На смак вони солодкуваті, адже містять не менше шістнадцяти відсотків цукру. Підсмажена м’якоть стає дещо прозорою, має запах, схожий на аромат фундука. Сорт, який можна застосовувати у кулінарії, з одного боку плаский, його шкірка — коричневого кольору, тонкіша та м’якіша, ніж у кінських каштанів. До слова, останніх теж чимало у світі: розрізняють тринадцять їхніх видів. Проте всі вони гіркуваті на смак, тож розпізнати їх нескладно.

Як розповів дієтолог Сергій Вусатий, деякі незаможні гурмани, котрі не мають змоги поласувати делікатесами у ресторанах, йдуть на ризик, намагаючись приготувати екзотичні страви самотужки. Приміром, у його медичній практиці був випадок, коли пацієнти отруїлися равликами, яких назбирали у саду. Довелося розтлумачувати, що можна їсти лише один сорт: так званих виноградних. Однак не все, що повзе по лозі, можна вважати придатним для кулінарних страв. На вигляд їстівні равлики — великі й смугасті (жовтувато-коричневого кольору). Лише у Криму, за підрахунками вчених, щороку налічується приблизно п’ять тисяч тонн живого делікатесу. На думку дієтолога, це м’ясо у майбутньому стане частиною повсякденного раціону, адже за корисністю нагадує морепродукти. Воно містить багато кальцію, повний набір незамінних амінокислот, білка більше, ніж у яловичині і свинині. За смаком нагадує телятину, але з вираженим присмаком грибів. Проте приготування такої страви вимагає високого професіоналізму і забирає багато часу. В жодному разі не можна ризикувати здоров’ям, намагаючись подати до столу те, що “вполювали” у парку чи лісі. А тим паче вживати їх без термообробки, як радять деякі народні рецепти, аби вилікувати виразку шлунку. Навіть якщо їстівний вид буде визначено правильно, не варто забувати, що істоти можуть бути переносниками інфекцій. Не варто споживати равликів, які вже відкладали яйця. А головне: виноградні равлики можуть містити отруту, адже здатні харчуватися рослинами, небезпечними для людини. Відтак фахівці спочатку кілька тижнів утримують равликів, годуючи їх борошном і водою. Ця “дієта” очищає м’ясо від отруйних речовин, а також від піску, який вони їдять, аби наростити мушлю. А вже тоді, як мовиться, і до святкового столу можна подавати цей вишуканий делікатес.