RSS
PDF 
Збройний конфлікт був спровокований?.
.26 листопада 1939 року телеграфне агентство СРСР повідомило: “...Близько селища Майніла фінська артилерія відкрила вогонь по наших військах”. Це й стало приводом для початку війни. Найімовірніше, що стрілянину організували наші ж провокатори, бо радянський уряд давно зазіхав на чужі північні землі — якнайменше прагнув відсунути кордон буржуазної держави подалі від Ленінграда. Отож уже 28 листопада Радянський Союз денонсував (скасував) пакт про ненапад на Фінляндію, а 30-го розпочав воєнні дії.
Сліпа сила проти розумної тактики
141 батальйон нашої піхоти проти 62 фінських, 500 танків
Т-26 проти 15, півтори тисячі артилерійських гармат проти 280, близько півтори тисячі літаків проти 150. Щоправда, автоматів і мінометів ми не мали — лише трилінійні гвинтівки з багнетом зразка 1891 року. Зате ж люди які! Під Ленінград активно підтягували сили, “загартовані” у переможних боях на Халхін-Голі у Монголії. Тренувалися по 18—20 годин на добу: відшліфовували спортивно-бойові прийоми на морі, суші, вчились пересуватися на лижах... Політруки методично “виховували” ненависть до північних сусідів. Мовляв, кордони буржуазної Фінляндії фактично на відстані гарматного пострілу від “колиски революції”!..
У першому ж бою проти радянської стрілецької дивізії (16 тисяч багнетів) супротивник виставив лише взвод із п’ятдесяти єгерів та роту із 140 прикордонників. Відчувалося, що нас не чекали. Пригадую епізод: підрозділи перейшли річку Сестру, яка розмежовувала дві суверенні держави, і застали фінів... за сніданком у прикордонному кафе. Ті, нічого не підозрюючи, припрошували наших до столу, по бокалу пива налили...
Однак отямилися сусіди дуже швидко. Адже у їхній армії були і добре підготовлені майстри професійного бою, й стрільці-біатлоністи. Та й командування очолював колишній генерал російської царської армії Маннергейм. Він розробив систему оборони в умовах півночі з 50-градусними морозами, сніговими та кам’яними завалами, болотами, непролазними хащами від самого Ленінграда до Випурі (нинішнього Виборга).
За десять кілометрів углиб від кордону на нас чекали пустирища й згарища. Далі — три лінії оборони: дві по п’ять кілометрів і третя семикілометрова. Перша мережа — 40 дотів і 180 дзотів. Між ними мінні поля, дротяні перешкоди під струмом у 40—45 рядів, кулеметні й мінометні гнізда, снайперські точки. Якось ми оточили дот. Гадали, все — ворожому гарнізонові кінець... Раптом усередині вибух. Ми туди — а там нікого. Усі втекли таємним лазом. Потім виявилося, що майже всі фінські оборонні споруди, будинки в населених пунктах та фортеці були сполучені підземними ходами.
Шатро з тіл однополчан
Командуючий Ленінградським військовим округом Кирило Мерецков та його штаб, наші відомі полководці-стратеги Ворошилов, Будьонний, Тимошенко, Мехліс та Жданов мали свою тактику ведення боїв у Фінляндії. Та не зважили на сувору природу Карелії: навіть одяг солдат не відповідав потребам. Тепліше обмундирування мало командування, політруки, льотчики й танкісти: у них були кожухи, ватні фуфайки, валянки... Для піхотинців же це вважалося великою розкішшю. Мовляв, у важких тулупах незручно йти в атаку й на штурм. У бій ішли в сірих вовняних шинелях, бавовняних гімнастерках, байковій білизні, ватяних рукавицях. В шоломах-будьонівках з напівшерстяною підкладкою... На ногах — обмотані ганчір’ям черевики.
А їжа! Хліб прибував на передову у вигляді мерзлої цеглинки, така ж каша, ледь теплий чай. Навіть “наркомівські” сто грамів підмерзали на такому морозі.
У фінів був теплий, легкий одяг з шерсті та пуху й хутряне взуття. У раціоні кожного єгеря, крім шкалика зі спиртом, ще й термос з гарячою кавою та шоколад. Вони не мерзли.
Трупами ж червоноармійців було устелено ліси, поляни, дороги й тороси Фінської затоки. Я не перебільшую. Скільки молодих (а нашу 95-ту дивізію поповнювали двічі по п’ять тисяч чоловік) навіть не побували в жодному бою: ввечері прибули на передову, влаштувалися у снігових наметах й... заснули навіки. Замерзали й поранені, не дочекавшись медичної допомоги.
Згодом від безвиході ми стали споруджувати укриття з тіл убитих однополчан. Утепляли ці страшні шатри вовняні шинелі загиблих товаришів. Більше сховатися було ніде, бо, відступаючи, фіни висаджували в повітря, спалювали, руйнували все. Для нашої техніки й артилерії влаштовували завали, затори й провалля.
Жіночий батальйон проти стрілецького полку
Часто траплялися “сюрпризи”: іграшки, цінності, олівці, усілякі дрібнички. Піднімеш — вибух. Особливо дошкуляли “зозулі” — снайпери на деревах. Вони відстрілювали радянських командирів: розрізняли їх за одягом.
Якось я, командир кулеметного розрахунку “максим”, мав знищити такого стрільця. Гіллясту ялину “прошив” знизу догори не менш як 360-ма кулями і побіг підбирати тіло вбитого. А його нема. Мене тоді комбат хотів розстріляти, та пожалів... Упіймати “зозуль” було майже неможливо: на ялині вони сиділи у зеленому маскхалаті, а зістрибнувши, перевдягалися в білий, ставали на лижі і... шукай вітра в полі.
Украй рідко ми бачили навіть мертвого фінського воїна — трупи своїх вони забирали. Пригадую бій на лісовому озері біля містечка Куолаярві — цілий тиждень супротивники боролися за кожен метр. Багато й наших полягло. Вночі на озерній кризі залишилися кілька вбитих єгерів. Удвох з товаришем ми поповзли по трофеї. Нахилилися — труп жінки! Від несподіванки втекли, прихопивши лише ранець, автомат і кинджал. На ранок — жодного вбитого кругом. Уже згодом з’ясувалося, що всі сім діб наш полк стримували бійці жіночого батальйону.
Орден Леніна за... провал операції в Лапландії
44-та Київська стрілецька дивізія імені Щорса мала пройти Лапландію і напасти на Гельсінкі з півночі, але потрапила в “кліщі” противника. Воїнам Суомі дістався весь обоз: 80 гармат, 40 танків, 150 автомашин... З оточення, яке здійснили два фінських мобільних батальйони, вийшли тільки 1050 поранених та обморожених червоноармійців. За це Лев Мехліс велів розстріляти перед строєм комдива Виноградова, начштаба Волкова й комісара Пахоменка. Наказ виконали на Різдво — 7 січня 1940 року. Та незважаючи на провал операції, Головнокомандуючий Йосиф Сталін нагородив начальника головного політуправління Лева Мехліса орденом Леніна.
Після поразки у Лапландії командуючого фронтом Мерецкова замінив Тимошенко. Він і завершив війну, за що отримав Золоту Зірку Героя Радянського Союзу.
Виборг штурмом не взяли
Хоч би як там було, 28 лютого 1940 року лінію Маннергейма прорвали. 95-та Молдавська стрілецька дивізія (у її складі був і мій розрахунок) взяла місто Хотінен. Залишався лише Виборг.
Пригадую, вранці 13 березня старшина видав 40-градусної, і пішли наші хлопчики... Попереду сіро-червоне кам’яне поле, до окраїни міста 500 метрів... Артпідготовка, канонада, літаки
І-15 та І-16. Назустріч їм вилетіли французи. Зав’язався повітряний бій... Кинулася піхота. Кожен будинок — фортеця... Звідти на наші голови — міни, автоматні черги... До найближчого будинку дістався вже сам: на полі бою залишилися пораненими мої помічники Олександр Лудченко та Віталій Кучеренко. Дав кілька черг по горищу, звідки стріляли по наших. І раптом будинок вибухнув... Моя ліва рука заніміла, кулемет перекинувся, в голові запаморочилося... Отямився у броньовику. Тоді й дізнався, що війна закінчилася.
Виборг штурмом так і не взяли, після припинення вогню фіни самі непомітно залишили місто. Насправді мир уклали ще 12 березня 1940-го, тож кому і навіщо знадобилося ще стільки жертв?
Радянський Союз виключили з Ліги Націй
Радянські війська швидко виводили з північної держави. А тіла загиблих так і залишилися лежати непоховані: мерзлу землю ні лопата, ні сокира не брали. Навесні, коли сніг зійшов, трупи згнили в лісах або потрапили на дно боліт й озер. Жодної братської могили не було й нема досі.
Всі п’ять тисяч 175 червоноармійців і 293 офіцерів, які повернулися з фінського полону, пройшли сталінські табори, а 232 командирів розстріляли.
Такою війною Радянський Союз підірвав свій міжнародний авторитет, його виключили з Ліги Націй. Майбутні ж супротивники дізналися про слабкі місця Червоної Армії. Мабуть, саме тому Гітлер прискорив напад на Радянський Союз. До речі, чимало наших учасників зимової кампанії у червні 41-го опинилися в пеклі перших днів Великої Вітчизняної.
Кілька років тому я зустрів фінського ветерана тієї війни кулеметника Антті. Від нього й дізнався, що в них пам’ятають всіх героїв Суомі, щороку урочисто покладають квіти до могил загиблих. А наприкінці 90-х у місті Суомуссалмі навіть спорудили пам’ятник полеглим ворогам — червоноармійцям 44-ї Київської стрілецької дивізії імені Щорса. Запрошував мене старий фінський солдат приїхати туди й покласти квіти на могилу... А що я міг йому відповісти? Що у нас такого пам’ятника нема, що забуто солдатів тієї зимової війни?..
