images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
19:00 |  У зв’язку із погіршенням погодних умов киян просять надавати перевагу громадському транспорту та не паркувати авто обабіч дороги
images images images
17:15 |  На столицю насувається негода: киян закликають бути обережними під час ожеледиці
images images images
17:00 |  Громадскість матиме доступ до редакцій рішень Київради
images images images
14:00 |  Українці застібнуть паски безпеки навіть в автобусах
images images images
11:00 |  Київ прагне отримати статус Європейської культурної столиці
images images images
08:00 |  Для громадян із вадами зору встановлять 3D-моделі зменшених історичних пам’яток
images images images
17:00 |  Сторінки історії: папір для першої київської друкарні везли човнами 250 км
images images images
14:00 |  На столичних мостах проводять ремонти. Водіїв просять передбачати більше часу на дорогу
images images images
11:00 |  У Києві за 2-3 роки планують замінити комплексно зношені мережі у найпроблемніших мікрорайонах
images images images
08:00 |  В Україні поширюють неправду про наявність нібито епідемії чуми, сказу та промислового ботулізму
images images images
19:00 |  Україна виступить в Шанхаї на п'ятому Кубку світу з карате Кіокушинкайкан ІКО Мацушима
images images images
17:00 |  Мобільний додаток Kyiv City Guide отримав престижну міжнародну відзнаку
images images images
14:00 |  97 інформаційних табло допомагають пересуватися Києвом
images images images
12:30 |  Пам’яті академіка Олександра Топачевського
images images images
11:00 |  Для радіо та телебачення збільшили квоти на українську
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 11 жовтня 2002 року, п'ятниця  №152 (2163) images
images
полоса
images
images
НЕЙМВІРНЕ- ОЧЕВИДНЕ
images  
images
images
images
11/10/2002



images
Ще раз про інопланетян Ігор РОСОХОВАТСЬКИЙ
images

Наше століття для них мить

Зубчаста лiнiя горизонту була нiби залита кров’ю. Сонце сiдало за обрiй, кидаючи на землю останнi променi. Вiн стояв бiля нiг велетенських статуй i озирався навколо. Невиразно вiдчував: тут щось змiнилося. Але що саме?..

Вiн був археологом. Худорлява постать здавалася молодшою за обличчя — коричневе, обвiтрене. Стомлені очі. Тоді готувався до захисту дисертацiї, а Свiтлана навчалася на останньому курсi. Саме вона сказала: “Це потрiбно для моєї дипломної роботи”. І вiн домiгся, щоб її ввели до складу експедицiї.

Михайло Григорович вдивлявся в гiгантськi фiгури статуй. Біля однієї з них Свiтлана колись промовила: “Михайлику, важко кохати такого, як ти...”

“Що тут змiнилось? Що могло змiнитись?” — запитував вiн себе, оглядаючи бархани i пригадуючи все, що тодi сталося.

...Вирушаючи в третю мандрiвку до залишкiв стародавнього мiста, чотири учасники археологiчної експедицiї вiдстали вiд каравана i заблукали в пустелi. І знайшли цi статуї. Кам’яний чоловiк був трохи вищим за жiнку. Запам’яталося його обличчя — грубе, майже без носа, без губ, із широким проваллям рота. Незвичайними, навiть неприродними, здавалися чiтко окресленi очi. Можна було роздивитися ромбiчнi зiницi, синюватi прожилки на райдужнiй оболонцi, твердий гребiнець вiй.

Ідоли вражали асиметрiєю. Тулуб i руки були дуже довгі, ноги короткі й тонкі, взуті в черевики з розтрубами. Як не сперечалися мiж собою учасники експедицiї, встановити, до якої культури й епохи належать цi статуї, не вдалося.

Нiколи Михайло Григорович не забуде хвилини, коли вперше побачив цi постаті. Перехопило дихання. Занiмiв, неспроможний вiдвести погляд. А потiм, полонений якоюсь чужою, незрозумiлою силою, пiшов до них, як лунатик. Зрештою, зупинився, вдарившись грудьми об ноги статуй, i тут вiдчув, як щось обпалило його стегно. Полiз до кишені i ойкнув. Латунний портсигар був розпечений, нiби його тримали над полум’ям.

Михайло озирнувся. Професор-iсторик стояв абсолютно нерухомо, широко розплющивши очі. Навiть скептик Олексiй Федоров теж неначе скам’янів, а Свiтлана у вiдчаї кинулася до Михайла.

Того ж дня Олексiй Федоров скоїв археологiчний “злочин” — вiдбив маленький шматочок вiд ноги “жiнки”, аби визначити, з чого зробленi фiгури. Речовина була незнайома: її пронизували якісь завитки, вкритi блiдо-голубими краплями.

За кiлька днiв мандрівників помiтили з лiтака. Вони полетiли до мiста, щоб незабаром знову повернутися в пустелю. Та не одразу їм це вдалося. Загинув Олексiй Федоров — у лабораторії стався вибух саме тоді, коли досліджував скалки статуї. Його колега стверджував, начебто та речовина дiяла як каталiзатор — прискорювала однi реакцiї i сповiльнювала iншi. Тому, мовляв, i спалахнуло все навколо...

Михайло Григорович почав готуватися до нової експедицiї. Цього разу Свiтлана не могла супроводжувати чоловiка, бо два мiсяцi тому народила сина. Професор-iсторик занедужав. Отож Михайло полетiв сам. Дорогою від провідника почув цiкаву легенду.

“Давним-давно через пустелю Харан проходили кочівники. Вони тікали від ворожих племен, яких наслав на них Аллах за гріхи їхні. Люди гинули від голоду і спраги. Страшний гнів Аллаха!

Одного дня кочівники побачили, як від сонця відірвався шматок і наближався до землі. Він збільшувався на очах, перетворюючись на вигнуту вогненну шаблю. Попадали ниць, затулили вуха, щоб не чути жахливого реву й свисту. І тут налетів ураган, і за кілька хвилин лишилося тільки троє свідків тієї події. Ще багато днів блукали кочівники в пустелі, й лише одному вдалося дійти до людей, аби розповісти про все, що сталося...”

Михайлові Григоровичу вдалося в стародавньому рукопису відшукати оповідь, у якій згадувалося про зірку, що впала на землю, про ураган та загибель кочового племені. І тоді в археолога з’явилася думка: можливо, в пустелі колись приземлився космічний корабель? Прибульці на знак свого перебування на Землі й поставили оті статуї. Запраглося якнайшвидше перевірити гіпотезу.

...І ось він стоїть перед статуями.

Окрайчик сонця ще висів над обрієм. І було таке враження, ніби плавиться пісок і тече розпеченою масою. Налетів вітер, пісок зашелестів. Тільки кам’яні постаті залишалися непорушні. Певно, так само стояли вони сторіччями. Час плинув повз них, як у пустелі пісок...

І все-таки Михайлові Григоровичу здалося, що тут відбулися певні зміни. Але не міг збагнути, які саме. Вийняв з кишені гаманець, розкрив його. Дістав фотокартку... Ось він, Михайло, ось Світлана навпроти статуї... Але що ж це? Не може бути! Не може...

Переводив погляд з фотографії на мовчазних свідків давнини. Апарат не міг помилитися. Може, помиляються очі? Підійшов ближче, відступив. Ні, з очима все гаразд. На знімку жіноча статуя випрямлена, руки опущені. А тут у неї інша поза: трохи зігнуті коліна, ліва рука дістає ногу, де відбили шматок для дослідження. Кам’яний чоловік, що стояв упівоберта, зробив крок уперед, немов захищаючи подругу. Правою рукою тримає вгорі якийсь предмет...

Михайло Григорович не міг ні про що більше думати, крім статуй. Очі пломеніли, крізь засмагу проступав гарячковий рум’янець. Тепер він видавався набагато молодшим. Пригадав, як Світлана тоді сказала: “Таке враження, що вони живі...”

Ритм думок порушився. У пам’яті спливло: слон живе десятки років, а деякі види комах кілька годин чи навіть хвилин. Та якщо порахувати рухи, які вони роблять протягом життя, то з’ясується, що приблизно однакову кількість. Обмін речовин і тривалість життя тих чи інших істот неоднакові. Причому ця різниця коливається в широких межах. Формування крупки завершується за п’ять-шість тижнів, а секвоя розвивається кілька тисяч років.

Дедалі чіткіше вимальовується головна думка. Навіть у земних істот відтинки часу, протягом яких відбуваються основні життєві процеси, дуже різні. Миша, скажімо, перетравлює їжу за годину-півтори, а змія — за кілька тижнів. Клітини деяких бактерій діляться щогодини, а багатьох вищих організмів — раз на кілька днів. У кожного виду свої час, простір, межі існування. Порівняно зі швидкою комахою молюск здається кам’яною брилою. А якщо взяти явище анабіозу...

Статуї ніби заніміли. Та археолог уже здогадувався, що все це удавано. Насправді то не ідоли, а... розумні істоти. Люди з іншої планети, з інших світів, іншого часу. Наше століття для них — мить. У них інший темп життя — сповільнений. Аж через п’ять років жінкоподібна істота відчула біль у нозі й почала реагувати. А чоловік зробив один крок. У Михайла Григоровича за цей час народився син, він знаходив і втрачав друзів, пізнавав себе. Звідав муку і біль, відчай і надію, горе і щастя. Жінка-статуя всі ці роки опускала руку до пораненого місця, а чоловік робив крок.

Це здавалося неймовірним, але Михайло Григорович знав, що в природі все може бути, бо вона багатогранна, невичерпна.

“Минуть ще десятки літ,— думав він.— Помру я, помре мій син, а для них нічого не зміниться. І всі наші страждання, радощі й муки не мають для них значення. Вони оцінять справи лише кількох поколінь”. І одразу запитав себе: “Чи оцінять? Усе може статися інакше. На захист жінки, котрій ненавмисне заподіяли шкоди, чоловік підняв зброю. Коли вона вистрелить? Через скільки років? І що то за зброя? Як цьому запобігти?” Звичайно, з прибульцями земляни можуть справитися дуже просто. Виб’ють зброю з рук чоловіка. Або ж зв’яжуть сталевими тросами цих істот. Врешті-решт перемагає той, чий час плине швидше. Та це не вихід із становища. Треба порозумітися з прибульцями, дізнатися про їхню батьківщину і розповісти про свою планету. А як це зробити? Адже поставлене сьогодні запитання дійде до їхньої свідомості через десятки років.

Запитань буде багато. Минуть тисячі років... Для нащадків проблеми прадідів не матимуть сенсу. Нове покоління запитуватиме про своє... І знову минуть тисячоліття... Для прибульців — секунди і хвилини, для землян — віки.

Михайлові Григоровичу стало страшно. Для чого він жив? Що від нього залишиться? Підвів голову. Ні, даремно він так гадає. Марно хвилюється. Залишаться його справи — прочитані сторінки історії, яка завжди вказує шлях у майбутнє. І тут допоможе встановити контакт з інопланетянами.

Що неможливе сьогодні, стане можливим завтра. Все залежить від людини. Хтось робить своє життя дріб’язковим та непомітним, а хтось — великим та вагомим. І поняття “мить” відносне. Секунда людського життя — це не те, що нацокує годинник, а те, що встигнеш зробити за цей час. Хіба не варта століття мить Ньютона, коли він сформулював свій закон? Хіба секунда Леонардо да Вінчі чи Ломоносова — це тільки те, що показують дзигарі? Час — господар речей у просторі, але людина сама розпоряджається своїм часом.

...Довгі тіні впали на прибульців і змішалися з тінню Михайла Григоровича. Вони стояли одна навпроти одної — вищі істоти, такі різні й такі схожі.

письменник (спеціально для “Хрещатика”)

прочитало 3536 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
11/10/2002 | Незвичний пізнавальний експонат прикрашає одну з....
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.5199 sec