Зашумів прадавній степ, зацокотіли копита — їдуть, їдуть козаченьки та ще й приспівують, сплітають свої голоси із сріблястим голосом бандур. І ніби немає ні залу столичної філармонії, ні гомінкого міста навколо — усе заполонила пісня. Бо хоч і підвладні бандурі практично всі жанри — від духовної музики до світової класики, але серце її — то народна пісня.

І саме народній пісні присвятила виступ Національна заслужена капела бандуристів України. Колектив був створений у 1918 році. Відтоді його творчі дороги пролягли не тільки по рідній землі. Українським співакам аплодували в різних куточках колишнього Союзу: від Москви до Камчатки. Переможно дзвеніла бандура на кращих сценах Канади, Франції, Німеччини, Югославії, Англії. Й не тільки діаспора у захваті кричала: “Браво!” Бо яка у тій же Іспанії чи Японії діаспора! Концертували для місцевих жителів, але як вони сприймали українську пісню. Мабуть, все-таки щось магічне є у цих нібито простих мелодіях, що так можуть торкнутися душі людини будь-якої національності.

Виступ капели був присвячений 25-річчю творчої діяльності її художнього керівника і головного диригента Миколи Гвоздя. Хоч і мріяв Микола Петрович у юності про фах лікаря, та від долі, як кажуть, не втечеш. Музичне училище, далі Київська консерваторія, клас бандури. І життя, повністю віддане улюбленій справі. Треба, мабуть, фанатично любити свою професію, щоб так працювати.

Сьогодні народний артист України Микола Гвоздь упевнений, що сучасний бандурист — це передовсім глибокоінтелігентна людина, з високим рівнем професійної підготовки. Так же навчає він своїх вихованців. Таку ж проводить репертуарну політику — поряд з народними піснями колектив виконує сучасні твори, духовну музику, вітчизняну й західну класику. У творчому доробку капели нині більше 500 творів. А в найближчих планах — гастролі по Росії.