новини RSS
Висока, з поставою королівни, з очима, що випромінювали світло. З тендітною, чистою, дитинною душею. Такою прийшла Людмила на службу до ДАІ. Її мати мріяла вчити дітей, але не склалося. Тож не дивно, що донька вступила до педагогічного коледжу імені Ушинського. Навчалася в музичній школі по класу бандури. Разом з батьком заслуховувалася співом церковного хору у Володимирському соборі. Вдома любила відвести душу за піаніно. Коли вже працювала в міліції, допомагала комусь із колег опановувати етюди Бетховена. Хотіла вступати до університету імені Драгоманова. Але доля розпорядилася інакше.
У 1996 році керівництво Міністерства внутрішніх справ України вирішило створити в полку дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції в Києві жіночий взвод. Дівчат набирали, враховуючи специфіку служби. Робота інспектора ДАІ тяжка і фізично, і психологічно. Він не може покинути пост ні в спеку, ні в мороз, ні в зливу. З іншого боку, кожне, навіть найдоброзичливіше з’ясування стосунків з водіями-порушниками — то конфлікт. Тож претендентки мали бути високими на зріст, аби під час регулювання не загубитися в транспортних потоках, а також тямущими, освіченими. Адже, на відміну від інших міліційних підрозділів, людина, яка обіймає найнижчу посаду в ДАІ, сама приймає рішення, якоюсь мірою вирішує долю порушника. Не дивно, що кандидаток шукали в педагогічних коледжах, кілька разів дали оголошення на телебаченні. Охочих виявилося близько двохсот. Тридцять кращих направили на тримісячне навчання (щось на зразок армійського курсу молодого бійця).
Людмилі особливо подобалося осягати премудрощі стрільби та боротьби. Вона навіть матері — Антоніні Петрівні — казала: “Давай учитися разом”. “Через якийсь час я відчула, що у неї з’явилася сила, якої раніше не було,— пригадує ненька,— я вже не могла їй протистояти!”. Коли дівчина вийшла, як кажуть в ДАІ, на дорогу, отримувала задоволення від праці. В будь-якій ситуації її виручала привітність. До зміни готувалася ретельно. Світле волосся до плечей збирала в пучок і укладала так, як уміла лише вона. Навіть у міліційному однострої Людмила була схожа на троянду, свою улюблену квітку, розповідає Антоніна Петрівна.
Спецпідрозділ, в якому два роки пропрацювала Людмила (півроку з наставником, а потім самостійно), мав забезпечувати безперешкодний проїзд вищих посадових осіб держави, іноземних делегацій, а також гостей столиці. Його інспектори несуть службу на Хрещатику, вулицях Грушевського, Інститутській, Червоноармійській, Парковій алеї, вздовж набережної до площі Слави і по дорозі до Кончі-Заспи. Зазвичай там включені світлофори, інспектор заступає на регулювання по команді, коли виникає потреба, як правило, дві-три години на зміну. Решту часу спілкується з порушниками правил дорожнього руху.
— Людмила виділялася серед колег-дівчат, професійно була на голову вища за хлопців,— стверджує заступник командира полку по роботі з персоналом Валентин Шелег, котрий приймав дівчину на службу.— Її можна було назвати справжнім еталоном порядності й душевної чистоти.
Сержант Чередник збиралася вступати до Академії внутрішніх справ. Але, як кажуть, Бог забирає до Себе найкращих.
Восьмого квітня 1998 року Людмила, як завжди, заступила на зміну. Як завжди, з настанням сутінок в ефірі пролунала команда: всім надягти світлоповертаючі жилети. Водій не може не помітити інспектора у такому вбранні. Але сталося непередбачуване. “Жигулі”, які рухалися центральною вулицею столиці з боку Бессарабки, були в крайньому лівому ряду. Людмила стояла на перехресті Хрещатика й вулиці Богдана Хмельницького на спеціальному подіумі, регулювала. Раптом авто зробило обгін, вийшло на зустрічну смугу й збило дівчину. “Швидка” прибула за лічені хвилини. Потерпілу непритомною доправили до лікарні з переломом основи черепа. Медики виявилися безсилими. Людмилі на той час виповнилося 22 роки.
Те, що вчинив молодий водій-лихач, який лише за два тижні до трагедії отримав права, виходить за межі грубих порушень дорожнього руху, стверджують фахівці. Навіть тяжко збагнути, що хтось міг таке скоїти на Хрещатику. Кепський був і технічний стан “Жигулів”: гальмівна рідина протікала, а самі гальма провалювалися до підлоги.
Людмилі Чередник присвоїли молодше офіцерське звання посмертно...
У колись щасливій оселі навіть телефон змовк... Не пережили цю втрату батько й рідна бабуся, пішли з життя слідом за дівчиною... Антоніна Петрівна каже, що дочка “приходила” до неї на сороковий день, і через рік... Нині бувають хвилини, коли мати відчуває: Людмила поруч...
На жаль, за останні десять років у Києві загинуло на посту десять працівників Державтоінспекції.
