images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
17:00 |  Північний офіс Держаудитслужби проведе пряму лінію з громадянами
images images images
14:30 |  У столиці три дні триватиме Міжнародна виставка продовольчої продукції «Ukrainian Food Expo 2018»
images images images
14:00 |  У Києві відбудеться XVII Міжнародний промисловий форум
images images images
11:00 |  Столичні лікарі пояснили, хто не може стати донором
images images images
08:00 |  Столичні рятувальники проведуть масштабні навчання
images images images
17:00 |  LED-освітлення змінює життя київських вулиць
images images images
16:30 |  «Рухова активність - здоровий спосіб життя - здорова нація»
images images images
14:00 |  Цього року на низці мостів та шляхопроводів виконано капітальний ремонт
images images images
11:00 |  Третині киян "навішали" боргів. Як перевірити, справжні вони чи вигадані?
images images images
08:00 |  Спецтехніка знаходиться у стовідсотковій готовності до зимового періоду
images images images
17:00 |  У Києві відбулося відкриття виставки, присвяченої українському святковому вбранню
images images images
14:00 |  Без секретів і втрат: усю інформацію БТІ столиці оцифрують
images images images
11:00 |  За отриманим у листопаді рахунком-повідомленням кияни можуть сплатити за усі житлово-комунальні послуги разом або за кожну окремо
images images images
08:00 |  Софію Київську підсвітять фіолетовим кольором до Міжнародного дня передчасно народжених дітей
images images images
19:00 |  Вперше в Україні театр ожив в бібліотеці
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 6 серпня 2002 року, вiвторок  №114 (2125) images
images
полоса
images
images
ЛЮДИНА, МІСТО, КРАЇНА
images  
images
images
images
06/08/2002



images
Зруйноване гніздо Хроніка часів розкуркулювання та голодомору у записниках, які мовчали півсторіччя
images
Продовжуємо друкувати уривки зі щоденника Оскольда Вернигори, знайдені нашим кореспондентом. У перших п’яти частинах йшлося про розкуркулену сім’ю. Дітей разом із матір’ю Галиною Сорокопуд живими вкинули в Дзябуриний байрак. Брати Максим з Грицем і молодша сестричка Наталка втекли на Донбас. У Михайлівці залишилася лише найстарша сестра Катерина, яка вийшла заміж за бідняка. Главу сім’ї, чоловіка Галини Романа заслано на Колиму.

“Усю Колиму пропустимо через драги...”

Єріхові Берзіну, начальнику Дальбуду, не спалося. Чому, він і сам не міг збагнути. Чи то білі ночі не давали спати, чи чорні думи сушили мозок, ятрили душу. Та хіба заснеш, коли сонце над головою. Вечеряєш, а воно ще високо над обрієм.

Перед від’їздом з Москви у нього відбулася розмова зі Сталіним.

— Здолати ворогів ми зможемо лише, коли станемо багатими. А для цього потрібне золото. Треба все кинути на пошуки благородного металу. Заради нього ні перед чим не зупиняйся. Ми пошлемо на його видобування сто тисяч контрреволюціонерів і куркулів. І матимемо сто тисяч кілограмів золота.

— Слухаю, Йосипе Віссаріоновичу. Усю Колиму пропустимо через драги і бутари. А золото в нас буде.

— От і добре. Люблю за впевненість, віру й дерзання.

Така відбулася розмова. І, певне, не білі ночі, а саме вона не давала спати Берзіну. Легко сказати: пропустимо всю Колиму через драги й бутари. Але як це зробити? Саморобними бутарами, лотками чи драгами, можна намити хіба що по кілька кілограмів золота, але ж цього замало. Треба заохотити тих, хто знає, як шукати дорогоцінний метал і промивати його. Варто облаштувати в кожному розпадкові драги, тоді золото потече...

Люди прибували. Ось уже п’ятий пароплав привіз майже п’ять тисяч невільників. До зими переправлять майже чверть мільйона душ. А наступного літа — вдвічі більше. Як їх улаштувати в цьому дикому краю? Але кількість і не думає переходити в якість. Золота як не було, так і катма.

Берзін відхилив фіранку, примружив від сонця очі. Глянув на годинник — третя година ночі. Знайшов карту Колими, розгорнув її і став дивитися. Золотоносні розпадки були далеко, а дістатися до них надзвичайно складно. Адже тут немає доріг.

— Зі шляхів потрібно починати. До річки Колими майже вісім сотень верст. А вона — золотоносна жила.

Зранку Берзін поїхав верхи оглянути місцевість, де збиралися збудувати місто. На схід від нього мають спорудити сільськогосподарську базу, а на двадцять третьому кілометрі, в урочищі Олла,— радгосп.

З невеличкої сопки було видно, як десятки тисяч людей снували туди-сюди, метушилися мов мурахи. Все ходуном ходило, стукало, гуркотіло, гуло — як бджолиний рій. Гамір зливався з шумом моря.

Зустріч із князем Оболенським

За другою сопкою побачили череду. Берзін привіз корів першим пароплавом. Вершників зустрічали сам Федір Казаков та агроном Микола Чорний. Коли Берзін з охороною пішов до радгоспних будівель, його конюх повів коней під лісок пастись. Раптом почув знайомий голос...

— Князю!

Конюх здригнувся. Давно вже його так не звали. Хіба тут знають, що був колись Володимир Оболенський князем, гвардійським офіцером. Чому не розстріляли десять років тому на Луб’янці? Хотіли довести, що радянська влада краща? Ось відправили сюди, щоб прозрів. Та хто це його покликав?

Назустріч ішов усміхнений чередник.

— Володю!

Оболенський упізнав “вічного революціонера” Григорія Пустовойта, з яким разом сиділи в камері:

— А ти що тут робиш?

— Не бачиш? — засміявся Григорій.— Череду пасу. А увечері п’ю від пуза молоко. Ось такі переваги радянської влади. Мені лишилося три роки каторги. А тобі? Де твої брат і батько?

— Їм пощастило. Нині вони, певне, за кордоном. Якщо живі. Мені ще довго тут загоряти. Та й не уявляю, що робитиму на волі. Адже нікого з рідні не лишилося тут. А в тебе?

— Мама померла п’ять років тому, а батько й брат живі. А як твоя наречена, княжна Гагаріна? Де вона тепер?

— Дванадцять років її не бачив. Через твою, Грицю, революцію.

— Чи ж ми того хотіли? Більшовики спотворили нашу ідею. І ми, соціалісти, які з ними разом робили революцію, знову за гратами.

— Думали ж, що буде рай на землі. Ну нехай я князь. Класовий ворог. А ти ж революціонер! І нині разом з тисячами обдурених селян і робітників на каторзі...

В’язні золотих копалень

Усіх зеків за станом здоров’я поділили на три категорії. Почали комплектувати “командіровки” за десятки й сотні верст від Магадана. Найдалі посилали сильніших — першу і другу категорії. За Аткою в розпадку “Уюн” біля річки Буюнда стояв геологічний знак про те, що тут золота найбільше. Похилі схили місцини ріденько поросли модринами, смереками і ялинами. Посередині дзюрчить широченький потічок, який впадає у Буюнду.

Ще з першого пароплава сюди відрядили із сотню в’язнів. Вони рубали дерева й будували землянки та бараки для майбутніх старателів. Проклали шлях до самої Атки — верст 15—20. Атка стала перевалочним пунктом. Звідти скеровували найдужчих невільників на копальні.

Потрапили сюди й Роман Сорокопуд з отцем Мефодієм. Парамон Фесюн, начальник дільниці “Уюн”, зустрічав і розселяв прибулих по бараках. Кожен барак, землянка мали самі запастися паливом на зиму. Бо в сувору колимську зиму із заметілями буде не до заготівлі дров. Треба давати план з видобування дорогоцінного металу.

Уюн застогнав, затріщав під гострими сокирами. Шелехнули велетенські дерева. І все це перекривали крики бригадирів. Працювали день і ніч. Копали колодязі, ставили для них тепляки, робили бутари і заготовляли золотоносну землю.

Десять бригад новітніх рабів жили в п’ятьох бараках та трьох землянках.

“Братва,

ми ходимо

по скарбах...”

Парамон Фесюн зібрав бригадирів:

— Хлопці, ви мене знаєте і по Одесі, й по Ростову. Я жартів не люблю. Щоб через тиждень у кожній бригаді була бутара. Що це за штука? Машина, яка дає змогу відокремлювати метал від землі. Ми ходимо по золоту. Через тиждень повинні брати його повними жменями. Кожна бригада на своїй ділянці мусить викопати по колодязю з боку потічка. А трохи осторонь — ще по одному, запасному. Про всяк випадок. Колодязі потрібно утеплити на зиму, аби не замерзали. Промиватимемо пісок цілий рік.

Потім Фесюн покликав керівників штабу, начальника охорони.

— Справимо новосілля чи входини,— показав рукою на стіл, де стояли баклага спирту, кетова ікра, кілька бляшанок консервів, масло та всілякі закуски. Фесюн був відомим вуркаганом у Одесі-мамі. Після революції потрапив до Одеського губчека, а потім перевели у Дончека до Ростова-тата. Став правою рукою самого Пивоварова, та підвела пристрасть до жінок. Ні в Одесі, ні в Ростові не пропускав жодної спідниці. А коли дійшла черга до дружини начальника, яка до того ж була донькою генерала Самсонова, джигуна заслали аж на Колиму.

Берзін знав Парамона ще по Дончека, отож відразу призначив начальником дільниці.

Землянка його стояла за півверсти від бараків, під гіркою, в затишку модрин. Тож до житла простого люду не долинало жодного звуку. Роби що хочеш. Тайга німа — нікому й нічого не скаже.

Після другої кварти спирту Дереза почав співати романси. Згодом приєднався Данило Козак.

— Братва, — Парамон вирішив, що вже можна виголошувати промову.— Ми ходимо по скарбах. Тут скрізь золото. Будемо круглими ідіотами, якщо не повернемося звідси мільйонерами. Пропозиції подавайте мені. По мірі визрівання їх у ваших черепках.

— Парамошо, комісарська ти голово! — розчулився Степан Дереза.— Дай-но я тебе поцілую.

— Друзі! — Парамон став серйозним.— Москві потрібне золото. Люди — ніщо. А воно — все. Людей пришлють стільки, скільки буде потрібно. Тому їх не жалійте. Золото ж мусить бути і в державних, і в наших кишенях. Через два тижні воно має потекти з лотків. Нині ж гуляймо. Сьомко, зіграй комаринську.

Семен ковтнув спирту з кварти. Запив водою. Накинув на плече ремінець баяна. З-під його пальців полинули хвацькі звуки барині з перебором. Фесюн метнувся по землянці, ніби не торкаючись підлоги, пішов навприсядки. І врешті-решт утнув такого гопака, що міг заткнути за пояс будь-якого артиста. До нього приєдналися і Козак з Дерезою.

— Парамончику, спасителю наш! — п’яний Дереза знову ліз цілуватися.— Як ми тебе любимо.

Згодом чоловіки захропли на лавах. Тоді Парамон звернувся до Данила Козака:

— Послухай-но, Даню! Працюватимуть десять бутар. Отож там потрібно облаштувати потайнички. Але так, щоб депеушник нічого не запідозрив. Завтра, коли робитимеш першу бутару, добре пометикуй над цим. Може, заховай під скатною дошкою, в кінці, щоб у вічі не кидалося. Треба так змонтувати, щоб комар носа не підточив.

Данило завагався:

— Може, ліпше порозумітися з тими, хто промиватиме пісок?

— То само собою. Але потайнички надійніші.

Сніг покривав, ніби саваном

Вітер жене з Берингового моря рвані, брудні хмари. Вони чіпляються за сопки, губляться в розпадках і верхівках модрин. Зриваються дощем, який, не долетівши до землі, замерзає. Колиму засипає колючим, мов бите скло, снігом. Хурделиця свище, намітає кучугури по чагарниках біля потічка на дні розпадку. Завірюхи тут страшні. Вітер валить з ніг, крижаний пісок січе обличчя до болю, до нестями, забиває ніздрі, вуха і рот, запорошує очі. Аж дихання перехоплює. Якщо не встигнеш сховатися від віхоли, смерть неминуча.

30 листопада 1932 року. Вже три тижні тут живуть старателі. З модрини вистругали собі ложки й миски. Снігу довкола повно, а води нема. То саморобний посуд після сніданку “шурують” снігом. П’ятивідерні баки, в яких приносять з кухні шліхту, тобто суп із солоної горбуші та сушеної картоплі,— також. Роман натяг на вуха шапку, обмотав кінці ватяних штанів навкруг солдатських ботинок, одягнув бушлат і рукавиці й вийшов з бараку. Сьома година ранку. Сірий морок, сірий сніг. Місяць ще світить, сідаючи за верхівки дерев. У цей день мали рожнастими саньми возити від штольні золоту породу. Бутару і два колодязі було нещодавно споруджено в утепленому сараї. Через півгодини дісталися штольні. Бригадир Устим Гаркуша розділив в’язнів. Двадцять чоловіків послав у штольню, а решта мусила чекати його сигналу, щоб тягти сани з піском. Штольня була ще неглибока, тому гринджолята витягали з неї по нахилу за довгі кодолини, по десятку на кожен кінець. Пісок навантажували на великі сани. І коли насипали пудів з шістдесят, ще двадцять рабів тягли усе це добро аж до тепляка з бутарою.

Парамон установив норму: двадцять санок за дванадцять годин. Тобто за робочий день. Бригадир брав чеки у приймальника піску.

Порожні сани мчали ніби самі собою. Бо вітер дув у спину. А от тягти їх навантаженими дуже важко — вітер в обличчя. Після кожної ходки поземок замітав слід, отож доводилося пробивати нову колію.

— Що то за пурпурові смуги на Сході? — запитав Роман сусіда по упряжці.

Той підвів голову, уважно глянув на небо:

— Нічого доброго. Незабаром чекай хуги.

Розвиднювалося, імла потроху розходилася. Та не встигли від’їхати від штольні, як знову нахмурило. Повіяло зі Сходу. А потім дужче й дужче. Захурделило. У розпадку загуло, як у трубі, неможливо було розібрати, чи то сніг сипле з неба, чи його роздмухує вітер, піднімаючи з землі. Враз потемніло так, що не було видно, куди йти, як не повернешся — все одно проти вітру станеш. А сіверко шаленів, збивав з ніг, забивався в усі шпарки через благеньку одежину, діставав до тіла. Ні дихнути, ні глянути.

До табору з півверсти. Але де бараки? Де штольня? Люди збилися в купу, тупцювали на місці, щоб зігрітися. Мов табун коней або череда корів. Але аж ніяк не отара овець. Бо вівці стоять, похнюпивши голову, або летять за вітром. Хоч у прірву.

Руки й ноги мерзли. Обличчя взялося кригою. Щоб не відморозити ніс чи щоки, потрібно безперервно сколупувати цю тоненьку льодяну шкаралупку.

Завірюха не вщухала кілька годин. Люди виснажувалися, падали. А сніг покривав їх білим запиналом, ніби саваном. Кучугура над ними росла й росла.

Лише надвечір уляглося, і Парамон оголосив розшук людей. Дорогою від штольні замело обидві двадцятки. Знайшли їх швидко. Всі були непритомні, але живі. Склали на сани, як дрова, й привезли до барака. Людина живуча істота. Загинули лише четверо. Серед них був і отець Мефодій. В багатьох відморозило пальці на руках і на ногах. А в декого — й носи.

Першим розплющив очі Роман. Молодий, здоровий організм справився з бідою.

Більшість нещасних не раділи життю. Сон, що мав стати вічним, був таким приємним, солодким і бажаним... Арештанти не хотіли повертатися з того світу. Певне, лише в Романа очі сяяли від щастя. До кожного “воскреслого” він усміхався.

Від цинги рятував сланець

Пізно ввечері Парамон скликав нараду.

— Як справи? Чи виконують норму?

— Сьогодні все пішло шкереберть,— виправдовувався Філатов.— Лише по п’ять-шість саней встигли привезти до хуги. А потім замело. Ти ж знаєш. Тепер людей не вистачатиме. Води в потічку замало — вимерзає. До весни і в колодязях не стане. Чим промиватимемо золото?

— Федю, а в тебе що?

— У двох штольнях кайлувати хоча й важко, але безпечно.— Філатов давно хотів про це сказати.— А ось у третій і особливо в четвертій то тут, то там відвалюються великі брили землі. Доводиться поновлювати крепіж. Марнуємо час і силу.

Парамон почухав потилицю:

— Гаразд. Щось придумаємо. Треба інженера покликати, нехай розпірки поставить за наукою. Бо шелехне й усіх привалить. Мороч голову тоді з пошуками загиблих.

Відчувши, що колишньому уркаганові люди не зовсім байдужі, бригадири наважилися поскаржитися: у зеків не вистачає взуття. У багатьох давно порвалися ботинки, а латати нічим і нікому. Валянців немає взагалі. Рукавиць бракує. У стареньких давно повилазили пальці.. Залишилися тільки малих розмірів бушлати. Холоднеча ж тільки починається. У січні зазвичай морози за п’ятдесят...

— А їжа? — похмуро запитав Парамон.

— Горбуші й борошна вистачить до весни. А от сухої картоплі обмаль. Для нас (він мав на оці керівництво) є ще й консерви...

— У тебе що? — Парамон повернув голову до лікаря.

— У лазареті понад сорок хворих. Кількох треба оперувати. Доведеться викликати з Атки хірургів. Сам не впораюсь. До того ж у в’язнів починається цинга. Вже кровоточать ясна. Скоро посиплються зуби, випаде волосся. Треба щось робити. Пропоную заварювати чай зі сланцю або черемхи. Їх тут доволі. Інакше до весни всі загинуть.

Яким лютим не вважався Парамон, але й він не витримав, побачивши, як страждають обморожені. Послав у Атку по хірургів. А кухаря відрядив у тайгу шукати сланець для чаю.

— Завариш відро чаю й даси кожному хоча б по ложці,— наказав суворо.

Фесюна тішило те, що Даня таки збудував потайнички, куди сипалися золоті зернинки. Траплялися завбільшки з горошину. Коли думав про це, в душі грали марші, а руки тремтіли від хвилювання. За рік можна назбирати кілька кілограмів. А що потім з ними робити? Кажуть, у Магадані незабаром відкриють філію держбанку. Там пісок можна буде обміняти на дорогоцінні зливки чи гроші. Ясна річ, помічників треба посилати, щоб самому там не засвітитися.

“Лікарі ліпше знають,

де вам помирати”

Каганець з автолом блимав на вікні землянки і чадів. Санітар Прокіп Редька по кілька разів поправляв його, та марно. Слабенький вогник освітлював лише середину землянки, де лежали недужі. В кутках завжди було так темно, що не видно хворих на нарах. Аж з Магадана приїхали два хірурги — Іван Зозуля і Семен Сивокінь. Вони також були арештантами, отож до побратимів ставилися уважно. І хоча в яких тільки бувальцях не бували ці лікарі, те, що вони побачили на Уюні, вразило навіть їх.

(Виявилося, на інших ділянках заблукалих у тайзі навіть не шукали. Отож клопоту з обмороженими не мали). У багатьох хворих пальці на руках та ногах, а в деякого й долоні чи стопи вже почали чорніти. Розвивалася гангрена. А це неминуча смерть, якщо вчасно не прооперувати.

Під час обходу лікарів зайшов Фесюн. Вислухавши хірургів, тихо промовив:

— Зараз відправлю кур’єра в Атку. Нехай пришлють нам трактора “Катюшу”. Козак дасть двоє великих саней. Зв’яжіть їх цугом і кріпіть до трактора. Він за дві години довезе вас до Атки. Звідти ходять машини до Магадана. Зі складу візьміть ковдри й бушлати. Сани вистеліть сіном. Все. Готуйте хворих у дорогу.

Що тут зчинилося! Ще п’ять хвилин тому в’язні не мали сил рухатися, а тут здійняли такий ґвалт! Де й сили взялися. Ніхто не згоджувався на операцію. Не хотів залишатися без рук чи ніг. Ліпше померти. Та й куди їх відправляють? Їхати у відкритих санях у такі морози — загинути. Тут ні сіно, ні ковдри не допоможуть. А можна ще й у віхолу потрапити... Якщо помирати, то ліпше тут, серед товаришів, аніж у дорозі на холоді. Арештанти схоплювалися з нар, падали в проході непритомні. Дехто у розпачі зривав із себе пов’язки. Хтось у стані конвульсивного збудження бився головою об нари.

— Лікарі краще знають, де вам помирати,— зронив Парамон і вийшов із землянки. Мовляв, все тут вирішує він, і розмова на цю тему закінчена.

Хворих

до Магадана

не довезли

Ночі на Колимі довгі і нескінченні як вічність. Сонце заходить у дві години дня. З Берингового моря насуваються сірі хмари. Низькі, снігові, давучі. Все огортає сірий гнітючий морок. Він наводить сум і ятрить душу. І немає від нього порятунку. Здається, ти не просто відірваний від світу, ти вже на тому світі.

Роман лежить з розплющеними очима й дивиться в стелю землянки. Модрини і ялини лежали просто на сволоках. Зверху насипали землю. А потім усе це притрусило снігом, який взявся корою. Отож знадвору хатинка здавалася льодяною. Щоправда, всередині казкового вигляду не мала. Скоріше нагадували кузню — чорна, закіптюжена. Мох, яким тинькували стіни, стирчав між колодами. Дві залізні бочки з-під пального правили за піч. Топили цілодобово, але зігріти барак не могли. Ось уже три доби землянка правила за лазарет. Найтяжчих хворих повезли до Магадана.

Романа залишили, і він не знає, радіти йому з того чи ні. Може, все не так уже й кепсько? І він ось-ось одужає й піде з товаришами в копальні. Але чому ж не спиться? Сьогодні в землянці тихо. Ті, хто стогнав усю ніч, нині далеко. Навіть сморід у землянці не такий. Дух параші й спітнілих чоловічих тіл перебив специфічний запах медикаментів. Роман задрімав. Наснилася Галя. Кликала Романа, простягала до нього руки. Він побіг назустріч, хотів обійняти, доторкнувся... А вона розтанула, як марево. Що то за сон? Що він означає? Що з Галею? Як діти? Листи не доходили. Арештанти жартували, що охра в Магадані ними печі топить. Може, й так. І у Романа, який ніколи ні за якої біди не плакав, раптом покотилося по худих невмиваних щоках дві скупі сльози.

На ранок стало відомо, що до Атки трактор дістався лише надвечір, бо зламався в дорозі. Тракторист кілька годин його лагодив і розігрівав. А мороз був за сорок... І хоча сани були з високими бортами й повні сіна, а лікарі дбайливо кутали в ковдри підопічних, живими довезли лише трьох.

Підготувала Наталя ЗІНЧЕНКО, “Хрещатик”

прочитало 4315 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.3294 sec