images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
17:00 |  У Києві відбулося відкриття виставки, присвяченої українському святковому вбранню
images images images
14:00 |  Без секретів і втрат: усю інформацію БТІ столиці оцифрують
images images images
11:00 |  За отриманим у листопаді рахунком-повідомленням кияни можуть сплатити за усі житлово-комунальні послуги разом або за кожну окремо
images images images
08:00 |  Софію Київську підсвітять фіолетовим кольором до Міжнародного дня передчасно народжених дітей
images images images
19:00 |  Вперше в Україні театр ожив в бібліотеці
images images images
17:00 |  Зима прийшла на два тижні раніше норми і йти не планує
images images images
14:00 |  Киянам порадили "легалізувати" домашніх улюбленців
images images images
11:00 |  Ключовою темою Інвестиційного форуму міста Києва 2018 стануть інновації
images images images
08:00 |  Синоптики знову попередили про ожеледицю
images images images
17:00 |  Уперше українською:
images images images
14:00 |  Станція метро "Виставковий центр" може отримати новий вихід
images images images
11:00 |  Перо й до Києва доведе: у столиці відбудеться фінал "Лескара 2018"
images images images
08:00 |  У касах столичного метрополітену встановили банківські термінали
images images images
19:00 |  У зв’язку із погіршенням погодних умов киян просять надавати перевагу громадському транспорту та не паркувати авто обабіч дороги
images images images
17:15 |  На столицю насувається негода: киян закликають бути обережними під час ожеледиці
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 19 липня 2002 року, п'ятниця  №105 (2116) images
images
полоса
images
images
ЛЮДИНА, МІСТО, КРАЇНА
images  
images
images
images
19/07/2002



images
Бабуся із Степанівки Антоніна Олексіївна сповідалася... в чужих гріхах
images
Прочитала у вашій газеті матеріали під рубрикою “Мій рід — моя таїна”, і захотілося розповісти людям про мою свекруху. На перший погляд, звичайну жінку, на яких багата наша українська земля. Проста і щира, роботяща й добра, відверта й чесна. На таких, як кажуть, земля тримається. Втім, судіть самі. Я ж опишу кілька епізодів з її нелегкого й довгого життя.

Щоб відкрили

храм, дійшла

до патріарха Філарета

Антоніна Олексіївна Литвиненко від народження й до смерті жила в селі Степанівці, на березі Азовського моря, поблизу знаменитої Кирилівки. Була роботящою, розумною, справедливою. І глибоко віруючою. Саме її стараннями в селі відкрили церкву. Щозими їздила до Києва провідати сина з родиною. Гостювала там кілька холодних місяців — мов та птаха перелітна. Плела шкарпетки, бавила онуків, варила смачнющі борщі, та за клопотами не забувала про те, що людям потрібен храм Божий. Отож і писала листи. До самих ієрархічних верхів дійшла й дістала дозвіл від патріарха тоді ще єдиної церкви Філарета. Трохи майном допомогли. Переобладнали колишній клуб, що до революції був... церквою.

Додалося бабусі турбот: треба й ікони десь дістати, і рушничками вишиваними прикрасити Господню обитель, і про одяг для священика та обладунки для служби подбати. Дещо знесли парафіяни. Навіть потир рідкісної роботи та старовинну Біблію зберегли ще з часів тотальної руйнації.

Правилося тільки по неділях та святах: молодий батюшка приїздив за сімдесят з гаком кілометрів, аж із Мелітополя. З’явиться, сяк-так відбуде службу й гайда до юної дружини. Хоча важезні торби з осетриною, свіжиною та всілякими дарами щедрої приазовської землі не забував прихопити. Тому в будень доводилося бабусі справлятися самій. Якщо з хрестинами чи вінчанням зачекати можна, то з похоронами — аж ніяк. Смерть не жде вихідних. Знала молитви і могла, як належить, обрядити небіжчика в далеку путь. Не нарікала. Хай і такий панотець, але ж є. В інших селах зовсім нема душпастиря.

І раптом мов грім з ясного неба впав: церкву обікрали! Та й злодій якийсь дивний, на нічного гостя не схожий. Замки цілі (а замки були, слід сказати, надійні, ще дореволюційні, аби відімкнути — треба мати хитромудрі ключі та ще й неабияке вміння!), а майна немає. (Мов корова язиком злизала.) Та ще й якого! Срібний унікальний потир, Біблія раритетна й старовинна ікона пропали. Копійками, зібраними на потреби храму, погребували. Знизували люди плечима, чудувалися, висловлювали здогади, та й по тому. Мовчала й бабуся Тоня. Хоча гостра була на язик. Місцеві торбохвати та ледарі боялися цієї маленької жіночки мов вогню: дошкуляла частівками, стінгазету випускала, де ганьбила всіляку погань у власних віршах. А тут ходила смутна, змарніла. Помітно було, що в душі сердешної вирують неабиякі бурі... І ось нарешті настав час сповідатися.

“Даруйте, батюшко, але церковні речі взяли... ви”

...У церкві щойно відправили службу. Дехто з парафіян, перехрестившись на образи, вже попрямував із храму. Ті, що мали сповідатися, стояли тісною групкою, чекаючи на свою чергу. Виходили проясненими — аякже, гріхи відпущено. Підійшла і бабуся Тоня. Тихенько почала каятися в гріхах: “...Курку сусідчину виганяла з пшениці і поцілила в голову бідолашну. “Демаркаційну” смугу на межі з ледачими сусідами граблями провела, аби сліди лишилися, коли навідуватимуться на баштан по дармові солодкі дині й кавуни. Осудила невістку, що довго спить, а город заростає бур’янами — вже скоро вовки загудуть”...

Відпустив провини отець, та мнеться бабуся, щось не домовляє. Аж цікаво йому стало: який- бо гріх приховує? Може, знову прибився приймак до двору? Було ж колись, об’явився дід Сашко, вподобав моторну, хоча вже й у літах вдову. І діти Антоніни Олексіївни дали згоду на шлюб. Хай, мовляв, одружуються. Може, хоч на схилі літ матиме пару. Адже вік звікувала самотою. Чоловік не повернувся з фронту. Сама піднімала на ноги синів Івана та Євгена. На тракторі із сестрою Марією працювали, щоб якось прогодувати родину. Обидві маленькі, худесенькі. Де та сила бралася — орудували масивними важелями. Згодом стало трохи легше. Брат Митя (нині це відомий письменник, лауреат Шевченківської премії Дмитро Олексійович Міщенко), повернувшись із фронту, всіляко допомагав. Старший син Іван почав столярувати, а молодший Женя вступив до університету. Так і жила радощами й клопотами синів. Уже й онуків п’ятеро з’явилося... І раптом нагода трапилася — хороший чоловік пропонує з’єднати долі. Отож звернулася до священика, аби повінчав. Відмовив. Мовляв, без реєстрації шлюбу не можна. Реєструватися ж не хотіла, щоб у разі чого не ділити майно... (Проста селянська філософія.) А жити в гріху совість не дозволила. Так і поніс самотню старість дід Сашко.

...Мовчить бабуся Тоня. А отець Миколай все заохочує: “Ну-ну ж бо, Олексіївно, не соромтеся!” Очі в нього блищать, думки снуються одна поперед одної. Що ж бо вона скаже? Зважилася. Скоромовкою випалила: “Даруйте, батюшко, але церковні речі взяли... ви”. (Зауважте: природжена делікатність — не вкрали, а взяли. А ще надія — раптом совість прокинеться. Поверне громадське майно.) Слова пролунали серед церковної тиші надто голосно. Почули всі — і ті, що приготувалися до сповіді, й ті, хто ще не встиг вийти з храму Господнього.

...Не стало життя бабусі Тоні. Мало не проклинав панотець нещасну жінку. Особливо після того, як, повернувшись із Києва, організувала дитячий хор і розучувала з юними співаками “Ще не вмерла Україна”, Лисенкову “Боже великий, єдиний”, про святого Миколая. Образи привезла — не канонічні, де святі суворі, аскетичні, а з українськими парсунами. Та ще коли дізнався, що в автокефальну церкву Миколи Притиска на Подолі ходила і потім розповідала односельцям, буцімто нарешті промовляла до Всевишнього материнськими словами! І молитви там зрозумілі — йдуть від самісінького серця. Одне слово, навіть анафемою погрожував. Та не вплинуло це на авторитет Антоніни Олексіївни. Як і завше, ходили до неї односельці на пораду.

У чорнобильський рік прийняла дітей —

і рідних, і нерідних

Пам’ятаю, як у страшне чорнобильське лихоліття привезли до неї київських дітей — онуків Богдана й Романа та сусідського сина Костика. Тоді багато хто сахався непроханих гостей із “заражених радіацією країв”, мов зачумлених. Вона зустріла своїх і чужого хлопчика ясною усмішкою. Ще й розрадити намагалася, розсмішити, коли побачила розгублену київську сусідку на порозі. Мовляв, сон бачила: прибилася до двору корова з телятками. Отож зранку ждала дорогих гостей... Заспокоювала: вода й земля все переборють. А люди — й поготів.

Ходили наші хлопчики там до школи. Гордилася ними Антоніна Олексіївна: добре вчаться, чемні, охайні. Хіба що не завжди слухняні. Скажімо, не хочуть бур’яни полоти — осот руки коле. І на це знайшла раду — дала рукавиці. А листи з Києва читали всім селом. Допомагали постраждалим, чим могли. Коли приїхали з ураженої бідою столиці, люди нанесли стільки гостинців, що ледве “Москвичем” довезли додому. Років зо два по тому степанівське масне насіння лускали. Щоправда, коли наша бабуся до Києва добиралася, не мали спокою ні хвилини, бо треба було виконати безліч доручень — тому землякові ліки чи шини до велосипеда дістати, тому поклопотатися про пенсію або ж краму на спідницю набрати... Усім старалася догодити, допомогти.

* * *

Померла Антоніна Олексіївна у 85 років на Великдень. Кажуть, у цей день Бог забирає праведних. Тих, у кого світла й справедлива душа. Упокоїлася на тихому сільському кладовищі. Як і хотіла. У свою останню зиму жила в Степанівці: вже нездужала, отож боялася померти в чужій землі. У церкві її поминають щоразу, моляться, аби на тому світі зло не бентежило невгамовне серце цієї маленької, але такої мудрої жінки. Щоб добре їй велося на небі. Бо багато добра зробила на землі.

Лариса ЛИТВИНЕНКО журналіст

прочитало 4522 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
19/07/2002 | Вишиванка з характером. Стародавні сорочки зібрав у “Незалежне мовчання” режисер Василь Вовкун
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.4623 sec