images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
17:00 |  У Києві відбулося відкриття виставки, присвяченої українському святковому вбранню
images images images
14:00 |  Без секретів і втрат: усю інформацію БТІ столиці оцифрують
images images images
11:00 |  За отриманим у листопаді рахунком-повідомленням кияни можуть сплатити за усі житлово-комунальні послуги разом або за кожну окремо
images images images
08:00 |  Софію Київську підсвітять фіолетовим кольором до Міжнародного дня передчасно народжених дітей
images images images
19:00 |  Вперше в Україні театр ожив в бібліотеці
images images images
17:00 |  Зима прийшла на два тижні раніше норми і йти не планує
images images images
14:00 |  Киянам порадили "легалізувати" домашніх улюбленців
images images images
11:00 |  Ключовою темою Інвестиційного форуму міста Києва 2018 стануть інновації
images images images
08:00 |  Синоптики знову попередили про ожеледицю
images images images
17:00 |  Уперше українською:
images images images
14:00 |  Станція метро "Виставковий центр" може отримати новий вихід
images images images
11:00 |  Перо й до Києва доведе: у столиці відбудеться фінал "Лескара 2018"
images images images
08:00 |  У касах столичного метрополітену встановили банківські термінали
images images images
19:00 |  У зв’язку із погіршенням погодних умов киян просять надавати перевагу громадському транспорту та не паркувати авто обабіч дороги
images images images
17:15 |  На столицю насувається негода: киян закликають бути обережними під час ожеледиці
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 3 липня 2002 року, середа  №95 (2106) images
images
полоса
images
images
ІСТОРІЯ СУЧАСНОСТІ
images  
images
images
images
03/07/2002



images
Опір Сталін заборонив Кирпоносу здавати Київ задля врятування армії
images
Яким насправді був генерал Кирпонос, наважився сказати Федір Моргун ще в шістдесяті роки. Буваючи в Києві у справах, він частенько навідувався і до “Літературної України”, на сторінках якої друкував свою публіцистику. Ми, працівники редакції, дуже любити слухати його, людину з цікавою біографією. Багато років Федір Трохимович був першим секретарем Полтавського обкому Компартії України, одначе, на відміну від інших керівників обласного, республіканського і всесоюзного масштабу, не став примітивним службістом, котрий лише й знає “виконувати план” та “забезпечувати поставки”, а перейнявся долею простих людей, їхнім життям щоденним, як і долею землі, її захистом і збереженням. То про Федора Моргуна сказав Павло Загребельний, що “він не обмежився тільки сущим, тільки тим, що сьогодні на землі... проникнувся й усім тим, що заховане в ній, що вже пішло в землю, стало нею і стало нашою пам’яттю”. А пам’ять треба пошановувати.

Зробив те й Федір Трохимович і ось як про це згадував:

— 1966 року, потрапивши до лікарні в Кунцевому під Москвою, я познайомився з таким, як і сам, пацієнтом. І був радий кожній зустрічі з цим високоінтелігентним чоловіком. Тематика бесід розширювалася, і в одній із них ми вийшли на війну. Немає в цьому нічого дивного, адже й досі люди, які пережили всенародну трагедію, постійно аналізують її. Рано чи пізно навіть зовсім незнайомі громадяни, колишні фронтовики втягнуть себе в роздуми про причини “раптового” нападу Гітлера, відступи Червоної армії, про поразки і перемоги.

Пригадую, зайшла мова про захисників Ленінграда, Москви, Сталінграда. Заслужено здобули ці міста звання героїв, ніби підсумовуючи, зазначив мій знайомий, а от Київ його не заробив, хоча й має.

Така оцінка столиці України та її оборонців для мене не була несподіванкою. Так вважали багато з тих, хто був у глибокому тилу, далеко від подій на українських теренах. Та я все-таки запитав у співрозмовника: “А чому ви так думаєте?” — “А тому, що ніякого героїзму там не було, Київ належним чином не обороняли. Через масову зраду він дістався німцям цілісіньким разом із величезним запасом боєприпасів, пального, всіляких товарів. А скільки там німці захопили трофейної бойової зброї! Мені й тепер не зрозуміло, хто такий Михайло Кирпонос: бездарний, безвольний командуючий чи лукавець? Та й більшість українців переходили на бік німців...”

І це також не було для мене новиною, провадив далі Федір Трохимович. Подібні звинувачення на адресу генерала Кирпоноса та українців я чув ще на фронті в 1943–1944 роках, а потім під час навчання в інституті — всюди, де випадало працювати. Такий наклеп навмисне вигадали головні винуватці, котрі створили ситуацію “раптового” нападу Гітлера. Сталін і його найближчі помічники шукали хлопчика для побиття за чужі гріхи — розгром радянських військ і втрату величезних територій у 1941 році.

Мене ця неправда терзала й мучила так само, як і всіх українців-фронтовиків і тих, кому через молодість і старість не довелося воювати. Тому я завжди уважно слухав розповіді учасників битви за Київ та перечитував усе, де мовилося про перебіг боїв в Україні. А ще простудіював усю опубліковану тоді мемуарну літературу про Другу світову війну і не тільки мав досить широке явлення про події тих грізних років на моїй батьківщині, а й був упевнений, що краще за багатьох інших знаю правду про загибель наших військ і генерала Кирпоноса. І казав про неї людям, нічого не приховуючи.

* * *

У затвердженому Гітлером плані “Барбаросса” передбачалися блискавичний і переможний наступ на СРСР, швидкий і повний розгром Червоної армії в прикордонних боях. Німецьке верховне командування створило три могутніх угруповання: “Північ”, “Центр” і “Південь”. Першому з них наказувалося вийти на підступи до Ленінграда, другому й третьому захопити відповідно Смоленськ і Київ. І все це мало статися в липні 1941-го.

Генерал Кирпонос звертався до Сталіна з листом, повідомляв, що гітлерівці концентруються на річці Буг і скоро почнуть наступ. Він просив дозволу евакуювати із загрозливих районів 300 тисяч чоловік населення, підготувати там оборону. Йому заборонили це робити. Маршал Баграмян згадував, що коли 10 червня частини Київського військового округу (невдовзі він став Південно-Західним фронтом) почали займати позиції на прикордонних укріпленнях, із Москви пролунав грізний окрик: “Негайно припиніть! І сповістіть, хто конкретно дав таке самочинне розпорядження!”

Через безвідповідальну політику Сталіна, заколисаного пактом Ріббентропа—Молотова про ненапад і взаємодопомогу, наші танки й літаки стояли незаправлені пальним, без боєприпасів: їх зберігали на базах і не видавали екіпажам. Багато командирів перебували у тривалих відпустках, а бійців у неділю 22 червня звільнили від служби.

Командуючий Кирпонос на свій страх і ризик подав команду терміново готуватися до відсічі противникові. Він та його штаб цілковито володіли обстановкою і з перших годин війни кидали в бій нові й нові дивізії, стримуючи шалений натиск ворога. Вимуштрувані вояки фюрера з таким не стикалися на ратних полях Західної Європи.

Дуже занепокоїлися генштаб і сам Гітлер, який підганяв своїх генералів уперед і вперед. Проте відчутних успіхів на Київському напрямку вони в червні не мали на жодній ділянці фронту. Радянські частини билися за кожен населений та опорний пункт, і хоч також зазнавали великих втрат, але відходили організовано. У німецьких штабах відверто говорили, що в противника, котрий діє проти групи армій “Південь”, “тверде й енергійне керівництво”, яке вміло підтягує з глибини резерви й гасить наступальний порив їхніх військ.

* * *

Збіг липень, а намір окупантів захопити столицю України і провести парад на Хрещатику так і не здійснився. Місто узяло до рук зброю і стало солдатом. На фронт вирушали робітники, вчителі, лікарі, артисти, письменники. За перші дні війни до армійських лав улилося понад двісті тисяч киян. Ще сотні тисяч пішли в народне ополчення, були на оборонних роботах у місті та на його околицях. Чоловіки й жінки, молодь копали протитанкові рови, окопи і траншеї, споруджували бліндажі.

Два з половиною місяці захисники стримували ворога на підступах до української столиці. Згодом генерал Гальдер змушений буде визнати, що кияни “б’ються до останнього патрона, до кінця”.

На 19-му кілометрі Житомирського шосе, в районі Ірпенської заплави ворог стояв уже 11 липня, прагнув узяти Київ танками з ходу, але натрапив на шалений опір наших військ, особливо курсантів київських артучилищ.

Гітлерівці шукали в обороні слабкі місця, та марно. Усюди натикалися на вогонь дотів, яких навколо міста було споруджено більше двохсот. На західному секторі оборони на смерть стояв гарнізон триповерхового бетонного каноніра біля Білогородки. Поруч героїчно боровся з ворогом гарнізон доту № 179. У районі села Віта-Поштова півмісяця вів поєдинок з ворогом дот № 210. “Мій окоп був неподалік,— згадував колишній піхотинець Костянтин Односум.— Я бачив, як кулеметники відбивали атаки гітлерівців. Фашисти кидали проти них усе нові сили. Але вогонь моїх сусідів був точним і нещадним. Тоді німці стали поливати їх напалмом. Здавалося, горіла сама земля. Із доту виповзли два бійці. В обгорілих гімнастерках, з обпаленими руками. “Води”,— попросив один. “Дай закурити”,— додав другий. А потім вони повернулися на свій бойовий пост. Ворог обстрілював дот з гармат, бомбив, та гарнізон не склав зброї. Підірвав себе всередині бетонної фортеці”.

Гарячі бої точилися на південному напрямку Київського укріпрайону. Висотна місцевість тут більше сприяла захисникам. З кінця липня в районі Кременища кілька днів витримував навальні атаки фашистів гарнізон доту № 131. Уже зайнявши навколишню територію, спаливши тутешні села, гітлерівці не могли подолати цієї точки, де на смерть боролися з ворогом 11 воїнів.

Тільки на рубежах Київського укріпленого району німці того літа втратили понад сто тисяч солдатів та офіцерів, близько двохсот літаків і сотні танків.

Героїчна оборона Києва поставила перед Гітлером і його штабом важку дилему: як діяти далі? Чи можна наступати на Москву, якщо на фланзі могутнє київське угруповання Червоної армії, яке переконливо довело, що вміє не лише оборонятися, а й контратакувати? Чи не ліпше змінити план “Барбаросса”, взяти з групи армій “Центр” танкові армади генерала Гудеріана, посилити їх мотомеханізованими артилерійськими частинами, розгорнути на південь і почати могутній наступ через Брянськ на Чернігів, Ромни, Прилуки, до Лохвиці й Лубен в обхід Києва з північного сходу, і загнати війська Кирпоноса у гігантську пастку?

І ось піщані та пилові смерчі завихорилися з-під гусениць німецьких танків, тягачів із гарматами й автомобілів, які рушили на південь. Частини Червоної армії, котрі мали зупинити й розгромити Гудеріана, були розбиті й розсіяні. Захоплено великі території, а також Бахмач, Ніжин та Конотоп, розміщені на залізницях, що постачали військам Київського угруповання зброю, боєприпаси, пальне й вивозили в тилові шпиталі тисячі поранених.

Тричі надсилав шифрограми Кирпонос до Сталіна, благаючи: для врятування армії дозвольте відступити з Києва, вивести війська в бік Полтави та Харкова і зайняти оборону на річці Псло. Верховний головнокомандуючий щоразу знущально називав генерала боягузом і панікером, вимагав залишатися на правому березі Дніпра.

І ось фатальний час настав. У лічені дні й години танкісти Гудеріана з півночі, а Клейста з південного Кременчуцького плацдарму ввірвалися до Лубен та Лохвиці — у глибокий тил військ Кирпоноса. Лещата стиснулися

15 вересня, а наші дивізії на заході ще чотири доби перебували на “зайнятих рубежах”.

Коли надійшла усна команда Сталіна залишити Київ і почався відступ, німці зусібіч атакували оточені радянські частини, руйнували мости й переправи. Ворожі літаки розстрілювати піхоту, громили скупчення танків й автомобілів на дорогах. Техніка безпорадно стояла — скінчилися резерви пального, а затим не стало і снарядів. Утратився зв’язок не лише між штабом фронту і військами, а й у самих арміях, дивізіях та корпусах. Скориставшись цим, гітлерівці розчленили “котел” на три частини, щоб легше було добивати противника. Тільки полонених захопили тоді 570 тисяч. Покинуто через брак пального новісінькі бойові машини. Навіть за мірилом тієї війни — це величезні трофеї.

Наприкінці драми Кирпонос зі штабом просувався на схід територією Полтавщини. Прямували до Лохвиці, не знаючи, що її напередодні зайняли танкісти Гудеріана. Та й сам німецький генерал отаборився там у приміщенні середньої школи.

* * *

20 вересня штаб фронту і кілька воїнських підрозділів опинилися в урочищі Шумейковому, що поросло кущами й молодими невисокими деревцями. Сюди по командуючого прислали літак, аби евакуювати. Але Кирпонос відмовився, залишився зі своїм штабом, товаришами, щоб разом вийти з оточення або розділити лиху долю. У присланий літак велів покласти тяжкопораненого генерала Людникова. І через багато років той напише: “Кирпоносу я зобов’язаний життям”. Гітлерівські танки, танкетки і піхота оточили місцевість. Понад добу тривав нерівний бій. Багато наших воїнів полягло. Генерала Кирпоноса вдень було поранено, а ввечері вбито осколками міни. Коли стемніло, друзі й ад’ютант викопали могилу, поховали командуючого. Зірку Героя Радянського Союзу й особисті речі забрали з собою. Ад’ютанту й ще кільком бійцям удалося в темряві пройти непомітно повз ворожі дозори й сховатися в одному із сіл, а потім пробратися до своїх.

Власне, всі ці факти з життя і діянь генерала Михайла Кирпоноса та його побратимів по зброї, які дослідив Федір Моргун, лягли в основу книжки, котру він згодом написав. Зветься “Задовго до салютів”. Примірник її я маю. З автографом автора.

Борис РОГОЗА “Хрещатик”

прочитало 4489 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.3746 sec