images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
19:00 |  У зв’язку із погіршенням погодних умов киян просять надавати перевагу громадському транспорту та не паркувати авто обабіч дороги
images images images
17:15 |  На столицю насувається негода: киян закликають бути обережними під час ожеледиці
images images images
17:00 |  Громадскість матиме доступ до редакцій рішень Київради
images images images
14:00 |  Українці застібнуть паски безпеки навіть в автобусах
images images images
11:00 |  Київ прагне отримати статус Європейської культурної столиці
images images images
08:00 |  Для громадян із вадами зору встановлять 3D-моделі зменшених історичних пам’яток
images images images
17:00 |  Сторінки історії: папір для першої київської друкарні везли човнами 250 км
images images images
14:00 |  На столичних мостах проводять ремонти. Водіїв просять передбачати більше часу на дорогу
images images images
11:00 |  У Києві за 2-3 роки планують замінити комплексно зношені мережі у найпроблемніших мікрорайонах
images images images
08:00 |  В Україні поширюють неправду про наявність нібито епідемії чуми, сказу та промислового ботулізму
images images images
19:00 |  Україна виступить в Шанхаї на п'ятому Кубку світу з карате Кіокушинкайкан ІКО Мацушима
images images images
17:00 |  Мобільний додаток Kyiv City Guide отримав престижну міжнародну відзнаку
images images images
14:00 |  97 інформаційних табло допомагають пересуватися Києвом
images images images
12:30 |  Пам’яті академіка Олександра Топачевського
images images images
11:00 |  Для радіо та телебачення збільшили квоти на українську
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 21 червня 2002 року, п'ятниця  №90 (2101) images
images
полоса
images
images
ЗДОРОВ'Я
images  
images
images
images
21/06/2002



images
Сто років у кареті Перша “швидка допомога” з’явилася в Києві у 1902-му
images

Дві з половиною тисячі працівників служби 03 святкують у червні століття столичної “Швидкої допомоги” — однієї з перших у Європі. Почалася історія цієї служби з Відня, де 1881 року під час пожежі в Театрі комічної опери загинуло майже 500 людей. Їх можна було врятувати, й ті, кого донесли до лікарні рідні чи друзі, вижили. Інші ж обгорілі пани та пані лежали на снігу біля руїн театру кілька діб і помирали на очах у всього міста. А лікарі відмовлялися їхати на “вуличний виклик”. Мовляв, невідомо, хто за цих пацієнтів платитиме...

Ясна річ, усіляка безплатна термінова допомога для бідних існувала навіть дві тисячі років тому. Скажімо, в ксендоклях (будинках для паломників) медики не брали грошей. У XVI сторіччі виникли богадільні. Але ж і туди недужому треба було якось дістатися. В Росії лікарню для “невідомого хворого” на той час створив боярин Ртищев у своєму маєтку. Його слуги їздили і збирали непритомних на вулицях. Але справжні станції “швидкої” почали діяти наприкінці ХІХ століття у Варшаві, Лодзі, Вільні, Будапешті. Серед “першопрохідців” був і Київ. Щоправда, 1902 року нашим містом курсували лише шість конячок, котрі й возили лікарів на термінові виклики...

Найбільше травмувалися у Старокиївському та Либідському районах

Попервах лікарі-філантропи чергували при міській управі на Хрещатику. Тридцять добровольців відкрили тут нічний пункт медичної допомоги. Однак мало хто витримував працювати в таких складних умовах на волонтерських засадах. Викликів дедалі більшало, а працівників меншало. Тож керівники міста вирішили, що ескулапам за цю роботу ліпше все ж таки призначити зарплатню. А 30 червня 1902 року на Пироговській, 6 офіційно відкрили так звану рятувальну станцію.

Вдень і вночі біля телефону чатували лікарі. Гарячі години припадали на пообідню пору, з 16.00 до 22.00. Санітари однієї з двох бригад чекали на виклик просто у кареті. Їжу готувала родина завідувача, адже мешкали в цьому ж будинку. Була тут і приймальня, й перев’язочна, й аптека, навіть канцелярія, де зберігався щоденник “швидкої”. В нього ретельно записували, кому і як надавали допомогу. Міська дума отримувала від рятувальної станції статистичні звіти, за якими передбачали, де доцільніше виставляти “летючі лікарські пости”. Зазвичай карети стояли біля театрів, цирку, у місцях народних гулянь. За архівною документацією, невезучими були Старокиївський та Либідський райони. Найбільше НП траплялося там, де багато фабрик і майстерень: скільки лікарі не нагадували про техніку безпеки, одначе відірваних біля верстата пальців не меншало. А ось до Печерського району виїжджали зрідка: сто літ тому там були лише парки й житлові будинки. Вдвічі рідше термінової допомоги потребували жінки. Ще менше випадків, коли на вулицях ставало зле дітям. Щоправда, у щоденнику станції є запис навіть про сторічного потерпілого.

Втім, кожний десятий дзвінок лікар позначав як “марний”. Наприклад, перехожі вмовляли забрати п’яничку, котрий лежав біля їхнього будинку. На європейських та російських “швидких” подібні розмови навіть не велися б: телефонувати мали право тільки офіційні особи (поліцейські, двірники, вартові). Та перехожим бракувало часу їх розшукувати, а на очах помирали люди. Тому на київську рятувальну станцію дозволили звертатися кожному мешканцю міста. І доводилося всім роздавати збірнички “Коли і як викликати “Швидку допомогу”. Та хоча там чорним по білому було записано: “вдома надають допомогу лише тоді, як кожна відстрочена хвилина є питанням життя чи смерті”, однак лікарів часто відволікали від оперативних викликів. Рятівники не відмовляли, якщо у власній квартирі хтось намагався покінчити життя самогубством, отруївся чи тяжко поранений. Бувало, й стіни обвалювалися у домівках, і гас вибухав. Але найголовнішим завданням все-таки вважали допомогу потерпілим у громадських місцях: на вулицях, фабриках і заводах, у готелях, ресторанах, магазинах. Безпритульним та невідомим допомагали, якщо їм стало зле у притулках, підвалах чи на горищах. Інколи бідні люди користувалися цим: досить перейти з квартири на сходинки будинку — і ти вже “клієнт”.

Транспорт мав бути підкований на всі вісім копит

До виїзду зранку готувалася бригада санітарів, котрі мешкали навпроти центрального відділення станції — у казармі. Дбали, щоб і шестеро гривастих “засобів пересування” були у гарній формі: ситі й підковані, а кожна карета з підвісним ліжком (на той час найновіше слово техніки іноземного виробництва) — оснащена важкою валізою. В ній медикаменти, бинти. Інструменти дезінфікували в автоклаві, сухому стерилізаторі. Отримавши виклик удень, лікар мав зібратися за півтори хвилини, вночі — за три. Якщо ж усі карети вирушили до потерпілих, а потрібно було їхати до когось ще, завідувач служби сам вирушав на допомогу. Для нього вихідних не було ні вдень, ні вночі.

Інколи до пацієнта навідувалися аж два фахівці. Один працював, інший навчався. Бо навіть дипломовані медики мали зробити 50 виїздів із досвідченими колегами. Лише потім їм дозволяли самостійно працювати в бригаді. Бувало, що й породіль не завжди вдавалося довезти до лікарні — інколи пологи починалися просто неба. Першу допомогу надавали на місці і транспортували до клініки. Але ж не так-то просто було й у ті часи одразу ж знайти вільне місце для хворого. Якщо ж випадок критичний, забирали на станцію — до операційної. І хірургічне втручання проводили прямо там. До слова, кожен десятий телефонний дзвінок на рятувальну станцію стосувався лише... перевезення. А відтак медики почали вдаватися до комерційних послуг. Скажімо, платиш вранці десять карбованців — і карета мчить тебе до лікарні саме тоді, коли тобі потрібно. Безкоштовно транспортували лише тих, у кого була медична довідка, що “хвороба не інфекційна, сам пацієнт дійти до лікаря не зможе і грошей не має”. Втім, заробляти “швидкій” було ой як треба — невеликі дотації Київської міської думи, членські внески Товариства швидкої медичної допомоги та гроші доброчинців розходилися швидко. Тож доводилося продавати листівки з видами станції, влаштовувати благодійні вечори та лотереї з розіграшем автомобілів, друкарських машинок і... корів. А ціна квитків до усіх столичних театрів включала й збір на “швидку”.

“Хай кожен киянин замислиться: з ним чи його рідними теж може статися нещасний випадок,— нагадував плакат біля скриньки для пожертвувань.— Своїми грішми ви не тільки служите справі людинолюбства, а ще й чините за принципом самодопомоги”.

Щороку вколюють пацієнтам шістнадцять тонн препаратів

1913 року в київської “швидкої” з’явилися два власних авто та новий будиночок на Рейтарській. Споруджували його, як водиться, довго і зі складнощами. Щойно звели стіни, кошти закінчилися. Але винахідливі медики й члени Товариства швидкої допомоги не розгубилися. Недобудовану станцію... продали киянам. Охочі могли за 25 карбованців на мармуровій плитці викарбувати власне прізвище. Такими “автографами” облицювали ледь не всю споруду.

З кожним десятиріччям станція розросталася. У 1923 році утворилося благодійне Товариство друзів швидкої медичної допомоги. Ця спільнота забезпечувала службу обладнанням, технічним та господарським майном, створювала при ній лабораторії, аптеки та філіали. Саме в цей час затвердили склад оперативної бригади: лікар, фельдшер та санітар. У тридцяті роки одна за одною почали з’являтися спеціалізовані “тріо”. Спочатку виокремили акушерів та педіатрів. Згодом виникли дитяча й доросла реанімаційні, протишокова, гематологічна команди.

У повоєнні роки старовинний телефон відправили на відпочинок (хоча працює й досі — в музеї.— Авт.). Виклики приймали в диспетчерській із трьома пультами і пунктом-дублем у завідувача. Про нове НП бригаду сповіщала звукова сигналізація. Як пригадують очевидці, у 50-х центральне приміщення “швидкої” нагадувало телефонну станцію: пацієнти дзвонили весь час. Виїжджали на виклики додому в разі нещасного випадку, передсмертного стану та при “явищах гострого живота”. За правилами того часу заборонялося посилати карету до хронічних чи інфекційних хворих.

Років 40 тому почали відкривати підстанції в кожному районі. А 1965-го столичну службу “Швидкої допомоги” визнали Всесоюзною школою передового досвіду.

І все ж навантаження на “швидку” п’ятдесятирічної давнини та нинішнє — наче небо і земля. Уявіть лише: за рік сучасні працівники служби 03 вводять киянам аж шістнадцять тонн препаратів. Як розповів завідувач оперативного відділення Олег Сучков, щодня диспетчери (усього їх 150, переважно молодь і пенсіонери) приймають від 1300 до 1600 викликів і передають дані в комп’ютер. Усі 16 підстанцій з’єднані однією автоматизованою системою управління, що працює з 2000 року. Величезне табло віддзеркалює ситуацію по Києву: кількість та різновид викликів (термінові або ні, чи потрібна спеціалізована бригада тощо). За словами пана Сучкова, не кожному новачку вдається по телефону одразу отримати від людини повну інформацію про хворого, визначити ступінь небезпеки. Для цього треба попрацювати у диспетчерській хоча б рік. На жаль, плинність кадрів велика. На мізерну зарплатню погоджуються хіба що випускники вузів — поки знайдуть іншу роботу. Ще проблема — та сама, що й сто років тому: щодня служба приймає силу-силенну дзвінків не за призначенням. За словами керівника столичної “Швидкої допомоги” Анатолія Вершигори, доводиться допомагати тим, хто давно міг би підлікуватися амбулаторно. Приїжджаючи на виклик, лікарі нерідко з’ясовують, що свого часу хворий взагалі у поліклініку не звертався. І таких ледь не половина. Складно пригадати, щоб дільничний терапевт зателефонував до клініки, дізнався про долю госпіталізованого та порадився про його лікування після виписки зі стаціонару. Та пан Вершигора певен, що з розвитком страхової медицини відносини між ланками системи охорони здоров’я зміняться на краще. А вже нині завдяки київській владі обладнання нашої “швидкої” наближається до світових стандартів.

Ліна МІРОШНИКОВА, Валерій СКИБА (фото) “Хрещатик”

прочитало 5072 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
21/06/2002 | Екстремали мимоволі. Кардіобригади щодня повертають кількох людей з того світу
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 8.8956 sec