Найближчий від мого житла оптовий ринок, розташований у приміщенні колишнього кінотеатру імені Гагаріна (Шевченківський район), міг би претендувати на звання ідеального. Тому що тут, у невеликому приміщенні, буквально кожний сантиметр заповнений різноманітними товарами. Проте компактність цього базару — єдиний, як на мене, позитивний момент, який наближає ринок у колишньому кінотеатрі до супермаркета: в одному місці можна придбати все — від шкарпеток до копченого сала.

У столиці, за даними Головного управління побутового обслуговування та ринків Київської міськдержадміністрації, нині діє 115 різноманітних торговищ і ринкових майданчиків, де продають продовольчі й промислові товари. Щодо речових ринків, навіть прем’єр-міністр Анатолій Кінах минулого тижня висловився: такі базари, мовляв, не закривати треба, а впорядковувати. Про це, як повідомило УНІАН, пан Кінах сказав працівникам легкої промисловості у відповідь на їхню претензію про безлад і засилля контрабанди на рядах речових базарів.

Саме такий курс на встановлення жорсткої дисципліни на міських ринках взяла столична влада ще наприкінці минулого року. Розпорядження Київського міського голови Олександра Омельченка № 2686 від 12 грудня 2001-го “Про першочергові заходи щодо вдосконалення ринкової торгівлі в Києві” визначило останній етап наведення зразкового порядку на продовольчих, речових і змішаних базарах Києва: одержання паспортів.

Одначе слово “паспортизація”, вжите поруч зі словом “ринок”, виявляється, викривляє стратегічну лінію управління. Як сказав Віктор Рудницький, начальник відділу ринків цього відомства, одержати паспорт і офіційний статус ринку — це добровільна справа торговельного підприємства. А слівце “паспортизація” в розумінні тотального примусового процесу, пояснив Віктор Федорович, то все вигадки противників упорядкування ринкової торгівлі в столиці.

Зрештою, як розповіла мені заступник начальника Головного столичного управління побутового обслуговування та ринків Оксана Шрамченко, щоб одержати паспорт, ринок повинен мати лабораторію ветеринарно-санітарної експертизи, облаштовані торговельні місця (одне принаймні паркувальне місце на кожних два торговельні), каналізацію й розпорядок роботи. Про це, як і про багато інших прикмет цивілізованого торговельного центру, докладно сказано в Правилах торгівлі на ринках, зареєстрованих в Мін’юсті України в березні нинішнього року.

Найголовніше для одержання статусу ринку — це задокументоване право на займану ділянку землі. На цьому наголошують працівники управління. Нині столичні базари, і великі, і малі, тільки придивляються і наміряються одержати паспорт. Бессарабка і Володимирський, до речі, ще не мають паспортів. І ніхто до них не чіпляється через це, сказали у відділі ринків згаданого управління. Та й взагалі, мати статус ринку — це елемент престижу, а не матеріальної вигоди.

Тож “оптовичок” у будівлі кінотеатру може торгувати спокійно. Чи захоче його адміністрація тягнутися до рівня супермаркета — невідомо. Порядок і безпечність товарів тут забезпечуються виключно гуманністю і совісністю торгуючих. Спробую повірити в це.