images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
17:00 |  У Києві відбулося відкриття виставки, присвяченої українському святковому вбранню
images images images
14:00 |  Без секретів і втрат: усю інформацію БТІ столиці оцифрують
images images images
11:00 |  За отриманим у листопаді рахунком-повідомленням кияни можуть сплатити за усі житлово-комунальні послуги разом або за кожну окремо
images images images
08:00 |  Софію Київську підсвітять фіолетовим кольором до Міжнародного дня передчасно народжених дітей
images images images
19:00 |  Вперше в Україні театр ожив в бібліотеці
images images images
17:00 |  Зима прийшла на два тижні раніше норми і йти не планує
images images images
14:00 |  Киянам порадили "легалізувати" домашніх улюбленців
images images images
11:00 |  Ключовою темою Інвестиційного форуму міста Києва 2018 стануть інновації
images images images
08:00 |  Синоптики знову попередили про ожеледицю
images images images
17:00 |  Уперше українською:
images images images
14:00 |  Станція метро "Виставковий центр" може отримати новий вихід
images images images
11:00 |  Перо й до Києва доведе: у столиці відбудеться фінал "Лескара 2018"
images images images
08:00 |  У касах столичного метрополітену встановили банківські термінали
images images images
19:00 |  У зв’язку із погіршенням погодних умов киян просять надавати перевагу громадському транспорту та не паркувати авто обабіч дороги
images images images
17:15 |  На столицю насувається негода: киян закликають бути обережними під час ожеледиці
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 22 травня 2002 року, середа  №72 (2083) images
images
полоса
images
images
ІСТОРІЯ СУЧАСНОСТІ
images  
images
images
images
22/05/2002



images
Повертався поет в Україну 22 травня — день перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі
images

Як згадують сучасники Великого Кобзаря, майже всю ніч хворий Шевченко провів, сидячи на ліжку, впершись у нього руками — біль у грудях не давав можливості йому лягти. Він то запалював, то гасив свічку. О п’ятій ранку попросив залишеного при ньому академічного служника приготувати чай і випив склянку з вершками. “Прибери тепер тут, а я зійду вниз”. Із антресолей спустився до художньої майстерні, охнув, упав біля сходів і о пів на шосту його не стало. У метричній книзі академічної Катерининської церкви з’явився запис: “Академік Тарас Григорович Шевченко помер 26 лютого (10 березня за новим стилем.— Авт.) 1861 року від водяної хвороби, похоронений 28 лютого”.

Поховали Кобзаря на Смоленському цвинтарі. Саме на тому місці, на якому він не раз сидів з альбомом. митець навіть лишив людям на згадку малюнок “Куток Смоленського кладовища в Петербурзі”, виконаний олівцем улітку 1840-го. Щонеділі — в день кончини поета — до свіжої могили приходили члени української громади. Збиралися разом, щоб пом’янути добрим словом і піснею духовного батька, відправити панахиду. Але всі розуміли: треба виконати його “Заповіт” — повернути прах національного Пророка рідній землі.

* * *

І ось 26 квітня рано-вранці друзі та шанувальники Кобзаря викопали дубову труну з його тілом, що пробуло тут п’ятдесят вісім днів, вклали її в іншу, свинцеву, а ту — в соснову, оббиту залізом, і поставили на ресорний віз. На домовині виднілася віньєтка з лаконічним написом: “Тарас Григорович Шевченко, український поет. 1861”. Того печального дня з вінків, які були на могилі, люди брали по листочку і потім берегли їх як найбільшу святиню, реліквію, передаючи своїм дітям, онукам та правнукам. Три з них дійшли до наших днів: два миртові, а один з папороті (зберігаються разом з віньєткою в Канівському музеї Кобзаря).

З прощальним словом звернулися востаннє до поета його земляки. Невимовно тяжко було їм усім. І раптом у скорботній тиші пролунав голос Панька Куліша: “Що ж ти, батьку Тарасе, од’їжджаєш на Вкраїну без червоної китайки, заслуги козацької? Чим же нижчий ти од козацьких лицарів? Ні один вільний козак не сходив з сього світу без сеї останньої честі... Розкиньте ж, небожата, червоний цвіт славетний по чорній сумній домовині Тарасовій. Нехай наш батько з’явиться на Україну лицарем щирим, що жив і вмер, побиваючись про добро, про честь і волю нашу...” І вкрили труну червоною китайкою: “З’явись, батьку, серед рідного краю під своєю червоною китайкою, заслугою козацькою; згромадь навкруги себе сліпих, глухих і без’язиких: нехай побачать, як далеко вони од правди постали, нехай почують із мертвих уст твоїх твоє слово безсмертне, нехай, хоч і помиляючись, зачнуть глаголити непозиченою мовою після столітніх позичок!.. Твоя душа велика нову, свіжу Вкраїну посеред старої, трухлої вбачала...”

Йшов мокрий сніг, від якого потемніла червона китайка. Траурна процесія рушила через весь Петербург — Василівський острів, Адміралтейську площу, Невський проспект — до Московського (Миколаївського) вокзалу, і північна туманна столиця імперії назавжди попрощалася з колишнім кріпаком, від голосу якого тремтіла царська корона. Супроводжувати прах Шевченка на батьківщину громада доручила одному з шести братів Лазаревських — Олександру, майбутньому видатному історикові України та вірному приятелеві Кобзаря художнику Григорієві Честахівському.

Потяг з труною вирушив до Москви. Оскільки від Москви до Києва залізниці ще не було, тіло поета довелося везти поштовим трактом спеціальними ресорними дрогами, запряженими трійкою коней. Честахівський зобразив жалобну колісницю на одному зі своїх малюнків — “Домовина Т. Г. Шевченка в дорозі”.

Маршрут її проліг через Серпухов — Тулу — Орел — Вологуєво — Кроми — Кошельовку — Дмитровськ — Севськ — Есмань — Глухів — Кролевець — Батурин — Борзну — Комарівку — Ніжин — Носівку — Козелець — Омитівку — Бровари — Ланцюговий міст у Києві. Цей маршрут повторили через 130 років, у 1991-му, учасники походу-реквієму “Останнім шляхом Кобзаря” і розповіли про нього на сторінках своєї книги-літопису.

Коли колісниця після десятиденної подорожі наблизилася до мосту через Дніпро, назустріч їй кинулася київська молодь — студенти і гімназисти. Дехто заздалегідь підготував промови й вірші. У благородному пориванні, не чекаючи на дозвіл світської та духовної влади, вони хотіли пронести домовину через усе місто до університетської церкви й, певно, здійснили б свій намір, якби не трапилися тут люди стриманіші, яким удалося зупинити похоронну процесію до такого розпорядження.

Генерал-губернатор та митрополит дозволили поставити труну лише в церкві Різдва Христового на Подолі, причому з умовою, щоб там не влаштовували промов. А студенти випрягли коней і самі повезли дроги набережним шосе до самісінького храму. Колісниця зупинялася раз у раз, на неї забиралися чергові оратори й виступали, виступали...

Провести небіжчика в останню путь приїхав до Києва відомий український патріот, цукрозаводчик, чиїм коштом вийшло останнє видання “Кобзаря”, Платон Симиренко з родиною.

Скорботно-зворушливою була зустріч з Кобзаревою домовиною Шевченкової рідні — звичайних селян, які пішки за десятки верст прибули сюди, щоб оплакати Тараса.

Голосила по ньому сестра Ярина, а разом з нею дружини його братів Микити і Йосипа — Палажка та Мотря, дружина родича Варфоломія Шевченка — Олександра, голосили незнайомі жінки, а здавалося: то тужила за своїм найкращим сином уся Україна...

Наступного дня була неділя. Дощило. Однак у церкві Різдва та біля неї зібралися тисячі киян. Промов, згідно з розпорядженням генерал-губернатора князя Васильчикова, не було. Під час панахиди крізь натовп протиснулася жінка у траурному одязі й, мовчки поклавши на труну терновий вінок, зникла. “Красномовніше за всі надгробні слова передала вона те, що відчував кожен з нас, проводжаючи поета-страдника в могилу”,— згадував його сучасник і біограф Михайло Чалий.

* * *

До останнього часу ніхто не знав місця поховання Шевченка. Одні наполягали на тому, що славетному Кобзареві личить лежати в метрополії українських міст — Києві, до того ж місцем поховання називали то Аскольдову могилу, то Щекавицю — над самісіньким урвищем святих київських гір — із краєвидом на сивий Славутич і все Задніпров’я. На могилі думали поставити височенний дубовий хрест, щоб його бачили здалеку всі богомольці, які йдуть та їдуть з-за Дніпра, і молилися за душу Тарасову. Інші, очевидно, для більшої пошани, бажали поховати “мужицького поета” на цвинтарі Видубицького монастиря, між генералами та іменитими купцями. Василь Тарновський пропонував свою знамениту Качанівку. Поступаючись студентам, котрі палко прагнули похоронити Великого Кобзаря в нашому місті, Варфоломій з іншими родичами покійного зупинився остаточно на Києві. На горі Щекавиці навіть уже викопали могилу. Але Григорій Честахівський таки переконав усіх не порушувати волі поета і поховати його в тих місцях, що назавжди полонили Кобзареве серце, до яких він линув думками в свій передсмертний час. Тобто в Каневі, на Чернечій горі.

Перед дорогою рідні та друзі Шевченка сфотографувалися біля його домовини поряд з церквою Різдва (храм містився в районі нинішнього річкового вокзалу, в сталінські часи зруйнований). То була єдина документальна фотографія з того печального походу.

Похоронна процесія потяглася по шосе до Ланцюгового мосту (тепер тут міст метро), за яким, через велику повінь на Дніпрі, стояли тоді пароплави; на одному з них, що звався “Кременчук”, і поплив Тарас до свого вічного пристанища.

22 травня 1861 року (за новим стилем) на Чернечій горі його перепоховали. А саму гору перейменували на Тарасову.

Борис РОГОЗА “Хрещатик”

прочитало 5094 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.3368 sec