images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
22:00 |  Потужна метеохвиля накриє Землю на вихідних: як вберегтися від її наслідків
images images images
20:00 |  Чому люди переїдають: основні причини
images images images
18:00 |  У Києві дорожчає холодна вода
images images images
16:00 |  Власників незаконної реклами зводитимуть з розуму дзвінками
images images images
14:00 |  Зміни руху громадського транспорту під час проведення Всеукраїнського Свята подяки та мотопробігу
images images images
13:30 |  У Києві відбудуться змагання з велоспорту «Red bull-Володар Гори 2018»
images images images
13:00 |  22 вересня оголошено в столиці Днем жалоби
images images images
12:00 |  Під час закриття станції метро "Політехнічний інститут" пасажири можуть користуватися наземним громадським транспортом
images images images
10:00 |  "Міський магазин" розробив онлайн-карту легально встановлених МАФів
images images images
10:00 |  У столиці відбудеться традиційне свято "Юнь Києва запрошує"
images images images
08:00 |  Цими днями передбачається перекриття руху транспорту на центральних вулицях
images images images
06:00 |  5 продуктів, які зникнуть через зміни клімату
images images images
03:00 |  На дні турецького озера знайшли руїни стародавньої церкви
images images images
01:00 |  Роботи-медузи спостерігатимуть за кораловими рифами
images images images
22:00 |  Зарплата військовослужбовців істотно зросте
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 19 квiтня 2002 року, п'ятниця  №59 (2070) images
images
полоса
images
images
МЕЛЬПОМЕНА
images  
images
images
images
19/04/2002



images
Валентин Шестопалов: “Ніколи не думав, що моє дітище зватимуть “Актор”
images
Муніципальний театр “Актор” відсвяткував п’ятнадцятиріччя. Його художній керівник Валентин Шестопалов вважає головним здобутком минулих років те, що колектив вижив. Бо за цей час у Києві відкрилося близько сотні нових сцен, але далі однієї-двох прем’єр справа не пішла. “Актор” — авторський театр, де головний режисер і провідний виконавець — народний артист України Валентин Шестопалов. Історію народження свого дітища він може розповідати годинами.

За п’ять років отримав лише епізодичну роль

— Після закінчення Московського театрального інституту (ГІТІС) я зробив кілька спроб залишитися в столиці СРСР. Але доля болюче била по серцю. Тепер думаю, що це добре, бо у Москві я не відбувся б як артист. Я мав дуже велику повагу до авторитетів. У Москві ж їх було неміряно... А у Києві таких імен менше. Отож ця “хвороба” минула швидше.

Пам’ятаю, 7 березня ми з друзями випили, а восьмого я вже сидів у вагоні. Вирішив не чіплятися за Білокам’яну і поїхав до матері у Львів. Але по дорозі вийшов у Києві і, гуляючи містом, зайшов до театру імені Лесі Українки. Завтрупою прийняв мене з обіймами. Після знервованих адміністраторів московських театрів усе сприймалось як у казці. Потім я зрозумів, що Сигизмунд Болеславович Криштофович так поводився тому, що вже 10 років у театр нікого не брали. Мене прослухав режисер, і я був зарахований у штат. Ходив у ейфорії три роки, але потім став себе запитувати: “А чи актор я?” Бо на сцені грав ролі типу “Їсти подано!” А на зборах трупи нам наказували, що за сезон маємо поставити чотири нові вистави, одна з яких по зарубіжній драматургії. І оскаржити цю цифру ніхто не мав права. От я й прикинув: чотири п’єси, в кожній приблизно п’ять ролей. Це 20 на рік. А у нас у театрі працюють 10 народних артистів, ще 10 заслужених. Що залишається мені?

Але на папері усе виходило інакше. Кожних п’ять років ми проходили атестацію, де, оцінюючи актора, комісія мала кидати білі й чорні кульки. І якщо чорні переважали, його звільняли. Я дуже нервувався. Та коли директор зачитав на мене характеристику, то був шокований. Мені “приписали” 24 ролі за п’ять років. Досі не знаю, що вони рахували. Адже за весь цей час я зіграв лише епізод у “Вечірньому дзвоні” за Арбузовим. Щоправда, був на заміні з Валерієм Бесарабом. Прем’єру мав грати він, а потім уже і мені дали б вийти на сцену. Але за п’ять днів до спектаклю він поламав ногу. І режисер був змушений форсувати мою підготовку. Таким чином я вперше виступив у прем’єрі. Трупа потім жартома цікавилася, де я лив на морозі воду, щоб Бесараб посковзнувся.

На виставу приїхав сам Арбузов. Дав 150 рублів на банкет. Мені доручили його організувати, бо ми тоді з Валерією Заклунною працювали у профкомі. Вона вибивала квартири, а я — путівки у санаторій. Арбузов на вечірці дуже хвалив постановку. Взагалі у ті роки в театрі імені Лесі Українки всі спектаклі були аншлагові, а деякі переаншлагові. Адже це був єдиний російський театр у місті, де жило 2 мільйони людей, і щодня приїздило близько 600 тисяч у відрядження. Куди піти гостеві столиці? Безумовно, в театр. Квиток коштував 1 рубль 50 копійок, а грали відомі на весь колишній Союз актори.

Але мені на ролі не щастило. Я постійно був запасним. Так, Леонід Бакштаєв ліг на операцію, а через день вистава “Горе з розуму”. Хтось згадав про мене, і потім ми з ним уже грали Репетилова почергово. А взагалі працювати “на вводах” — це каторга для артиста. “Казка про Моніку” була вельми популярною, Хостікоєв завдяки виставі став відомим. І раптом я у 33 роки мушу його замінювати. А коли Анатолій Хостікоєв пішов у театр імені Івана Франка, то 9 спектаклів “Казки про Моніку” я грав замість нього. Пам’ятаю, перед виставою Любов Куб’юк мені каже: “Не дуже мене притискай, бо я вагітна”. Дивно, але її сина Георгія Хостікоєва, я вперше побачив лише через 18 років, живучи з ним в одному місті.

Через нереалізованість у театрі працював вантажником

Так сталося, що в моєму житті ніколи не було великої дружби з режисерами. Тому нічого не лишалося, як стати постановником самому для себе, і полюбити себе як актора. Адже від незайнятості у театрі просто божеволів. Рятувався тим, що влітку їздив до матері у Львів і там працював вантажником на станції, вгамовуючи енергію важкою фізичною працею. І це давало можливість потім з півроку триматися у формі й спокійно зносити прикрощі в театрі. Та все ж акторський запал потрібно було кудись подіти. Я став самостійно репетирувати “Записки божевільного”. Вночі приходив в аудиторію і шпарив по три рази все оповідання Гоголя. Викричусь, а потім уже можу спокійно існувати. Ця підпільна робота тривала півтора року. І я дозрів до того, що запросив трупу на свій позаплановий спектакль. Були добрі відгуки колег. Головний режисер Михайло Рєзникович навіть сказав, що в постановці простежується режисерська думка. Три дні я ходив щасливий, а тоді зрозумів, що далі нічого не буде. Мій спектакль театрові не потрібен. Але я не заспокоївся. Згадав, що в Києві є Російський музей, а там висить картина, де зображено актора в ролі Паприщина із “Записок божевільного”. Я прийшов у дирекцію музею і запитав: “Можна буде у вас грати?” Попросили мене показати виставу. А потім кажуть: “Принесіть довідку з театру, що ви не самозванець, а артист”. Приніс. І впродовж півроку щосуботи і щонеділі о 15.00 у музеї йшов спектакль “Записки божевільного”, що складався з двох частин. У першій науковий співробітник розповідав про картину, а в другій я грав моновиставу. Потім довелося показувати “Записки” на різних сценах, але мені досі шкода однієї знахідки: там, де за сюжетом мій герой опиняється в божевільні, я відчиняв двері, й глядачі спостерігали людей, які дивилися на картини, перебуваючи в іншому психо-фізичному стані. І на балансі цього зіставлення я працював далі. Ефект був дивовижний. Я дуже вдячний музею за тодішню підтримку. Адже театр — це не замкнена лабораторія. Він не може існувати без глядача. Тому нині своїм співробітникам кажу: “Хоча ми й отримуємо символічну зарплату, але сцена дає нам потрібний тренінг, який неможливо купити за гроші”.

До створення театру залишався один крок

В Одесі влаштували конкурс самостійних робіт професійних акторів. Буяв травень, і на берег Чорного моря поз’їжджалися провідні московські та ленінградські критики. Мене запросили представляти Київ. Я був щасливий. І не тому, що здобув два головних призи — за найкраще втілення класики і за виконання ролі, а тому, що після кожного спектаклю відбувалося обговорення. Знамениті критики говорили про мою виставу гарні слова. А комсомол вручив премію — 137 рублів. Життя вдалося!

Та коли я повернувся до Києва, з’ясувалося, що в Російський музей приїхала виставка. Мою афішу прибрали. Я образився, але виставу не залишив. Став її грати по клубах, кафе. До створення власного театру залишався крок. Оскільки вже тоді зробив висновок, що матеріал треба шукати самому і виходити з новими спектаклями до глядача. Пам’ятаю, коли ми з актрисою Валею Василенко репетирували “Скамейку”, я їй сказав: “Маємо шукати майданчик, бо в Будинку актора ми зможемо зіграти виставу лише раз — двічі”.

А саме тоді почалася антиалкогольна кампанія. І по дорозі додому я звернув увагу на безлюдне кафе “Теремок”, що на Сирці. Пішов у Шевченківський район з пропозицією зробити там сцену. А район саме готувався до ювілею. Вже подули нові вітри — підтримувати ініціативу знизу. І на п’ятдесятиріччя району ми вже грали на щойно збудованій сцені “Теремка” три нові вистави! Цей дім був нашим п’ять років. Там ми виживали. Поруч зі мною були люди, які не зраджували. Бо також мучилися від нереалізованості у театрі. “Теремок” зачинявся о 21 годині, а о 21.30 починався спектакль. Глядачі купували квитки від спілки “Знання”, бо власного рахунку в нас не було. Але через п’ять років у країну знову повернувся алкоголь. І суміщати кафе з театром стало неможливо. Прекрасний період нашого життя скінчився. Ми стали шукати приміщення. Трохи працювали в Російському музеї, потім у Будинках художника, архітектора, по санаторіях і піонертаборах. У нас з’явився рахунок у банку. Отже, могли працювати, а прибуток вкладали в нові спектаклі. Про нас писала преса, знала міська влада. І шість років тому нам віддали кінотеатр імені Чапаєва на Львівській площі. На цю сцену ми перенесли старі спектаклі, створюємо нові. Район надав дотацію, а влада міста затвердила як муніципальний театр. Тепер я зайнятий на всі сто. Маю 10 спектаклів у власному театрі, ще 10 в театрі імені Лесі Українки, і в Молодому граю Талейрана у виставі “Таємна вечеря”. За місяць це 22 виходи на сцену. Життя нарешті вдалося!

Зустріч з дружиною — подарунок долі

Негласним директором нашого театру майже від початку була моя дружина Тетяна Родіонова. Вважаю, що наша зустріч — знак долі. Уперше я одружився немовби випадково. Мешкав у гуртожитку. І комендант надумав поскаржитися на мою поведінку заступникові директора театру. А я людина радянська, тому дуже боюся різних начальників. Отож коли він заявив, що до мене в гуртожиток ходять дівчата, я, заздалегідь підготувавши промову, заявив: “Це моя наречена. Ми вже подали до ЗАГСу заяву”. А заступник директора питає: “До якого?”, “До Шевченківського”,— відповідаю. А сам біжу до подруги і кажу: “Мерщій подаємо заяву, бо в театрі будуть перевіряти”. А сам думаю: потім заяву заберемо. Але коли настав день реєстрації, згадав народну мудрість: якщо в 20 років розуму немає, то ніколи вже не буде; якщо в 30 років дружини немає, то також уже не буде. А мені було саме 29, тому вирішив ризикнути і поставити штамп у паспорті. Але сім’ю на цьому не збудуєш. За якийсь час поїхав на гастролі до Кишинева і зустрів там свою другу дружину (яку насправді вважаю єдиною). Відтоді ми разом 18 років. Спочатку їздили одне до одного. Паралельно тривав процес розлучення. А потім Таня каже: “Переїжджай до Кишинева. Тут тебе запрошують на роботу в Російський театр”. Але я відмовився: “Не можу. Я не знаю молдавської мови. На українському телебаченні я спроможний зробити виставу, бо володію українською. А на молдавському — ні. Якщо хочеш, приїзди до мене в Київ”. І стали ми разом жити в комуналці на Печерську, що залишилася мені після розлучення. Разом ходили пропонувати свої послуги в кафе “Теремок”. Перед виставами Таня розповсюджувала квитки, а після — замикала зі мною кафе і здавала під охорону. Тепер вона головний розпорядник у новому приміщенні кінотеатру. Ніколи не гадав, що наше дитя зватиметься “Актор”. Адже театр народився саме через рік після нашого одруження.

Ліліана ФЕСЕНКО “Хрещатик”

прочитало 5071 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.2783 sec