Навіть модний нині синдром хронічної втоми тьмяніє перед безжалісною міастенією. Хворий не може підняти ногу на сходинку, а повіки зненацька наче наливаються свинцем, швидко прогресує сонливість, раптово перепиняється дихання...

— Ще в далекому 1900-му, коли померла перша жертва цієї недуги, англійський лікар Джоллі назвав загадковий стан “гравіс псевдопаралітика”. Нині згадана патологія відома як міастенія (м’язова слабкість),— розповідає професор кафедри хірургії Київської медичної академії післядипломної освіти, доктор медичних наук Михайло Шевнюк. За його плечима сотні операцій з приводу міастенії, а відтак і врятованих життів.— Від міастенії помер грецький міліардер Онасіс, чоловік чарівної Жаклін Кеннеді. М’язова слабкість ледве не призвела до загибелі дочки неперевершеного Паваротті. Найкращі лікарі Італії не змогли знайти причину різкого погіршення здоров’я дівчини. Дякувати Богові, співаку порадили звернутися до хірурга зі США, котрий поставив точний діагноз і майстерно провів операцію...

До слова, в Україні Михайло Шевнюк єдиний, хто захистив докторську дисертацію з міастенії і досліджує цю недугу вже тридцять років.

М’язова слабкість — це захворювання загруднинної залози, після якого вона починає виробляти патологічний гормон. За словами професора, жертвами міастенії стають передусім ті, хто погано харчується. Ризик підвищується в разі дефіциту вітамінів групи В1, С. Тобто тоді, коли мало їдять яблук, лимонів, капусти, голландського сиру.

Не варто забувати і про наслідки чорнобильської катастрофи. Причиною можуть бути стреси. Найчастіше недуга уражає дітей, особливо дівчаток.

...В операційній все напоготові: на столі могутньої статури чоловік, але тяжка хвороба зробила його слабшим за дитину. Біля нього — апарат для штучної вентиляції легенів і прилад, що контролює ритм серця, тиск. Автор інструментарію і технології хірургічного втручання — Михайло Шевнюк. Професор розтинає шкіру, а потім груднину, розширює її, аби дістатися залози. Одноманітно пікає контрольний прилад. Уся бригада працює як злагоджений механізм. Зазвичай на сороковій хвилині хірург видаляє пухлину й залозу. Зрештою накладає шви.

Операція вимагає значних фізичних зусиль, але Михайло Михайлович бадьорий, як завжди.

— Коли виписуватимете пацієнта? — запитую.

— Стане на ноги завтра-післязавтра. А піде від нас днів за сім-десять. Для хірурга найкращий дарунок, коли хворий одужує. Знаєте, що дуже важливе під час втручання? Хороше біополе, позитивна біоенергія всієї бригади. До слова, мені пощастило відвідати клініку Віденського університету, — розповідає професор.— Різниця в оснащенні разюча. У них операційна удвічі менша. Навколо стола з десяток найсучасніших приладів. Таке враження, ніби перебуваєш у пілотській кабіні повітряного лайнера...

Шкода, що у нас наслідки лікування залежать лише від кваліфікації хірурга та його команди.

— Чи платить хворий за операцію?

— Ні... Але змушений робити “добровільний” внесок на ліки, матеріали. Десь 1200—1600 гривень, залежно від складності втручання.

— То чи можна запобігти міастенії?

— Звісно. Щоправда, потрібна допомога держави. Важливо створити всеукраїнський центр боротьби з цією хворобою. Я звертався з такою пропозицією до Валерія Пустовойтенка, коли він був прем’єром, до Президента теж. Але допоки справа не зрушила з місця. Втім, такі клініки вже є у США, Швейцарії, інших країнах. Про спеціалізований центр мріяв ще мій учитель професор Дмитро Скрипниченко. Він, можна сказати, людина-легенда — першим в Україні почав досліджувати міастенію.