images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
17:00 |  У Києві відбулося відкриття виставки, присвяченої українському святковому вбранню
images images images
14:00 |  Без секретів і втрат: усю інформацію БТІ столиці оцифрують
images images images
11:00 |  За отриманим у листопаді рахунком-повідомленням кияни можуть сплатити за усі житлово-комунальні послуги разом або за кожну окремо
images images images
08:00 |  Софію Київську підсвітять фіолетовим кольором до Міжнародного дня передчасно народжених дітей
images images images
19:00 |  Вперше в Україні театр ожив в бібліотеці
images images images
17:00 |  Зима прийшла на два тижні раніше норми і йти не планує
images images images
14:00 |  Киянам порадили "легалізувати" домашніх улюбленців
images images images
11:00 |  Ключовою темою Інвестиційного форуму міста Києва 2018 стануть інновації
images images images
08:00 |  Синоптики знову попередили про ожеледицю
images images images
17:00 |  Уперше українською:
images images images
14:00 |  Станція метро "Виставковий центр" може отримати новий вихід
images images images
11:00 |  Перо й до Києва доведе: у столиці відбудеться фінал "Лескара 2018"
images images images
08:00 |  У касах столичного метрополітену встановили банківські термінали
images images images
19:00 |  У зв’язку із погіршенням погодних умов киян просять надавати перевагу громадському транспорту та не паркувати авто обабіч дороги
images images images
17:15 |  На столицю насувається негода: киян закликають бути обережними під час ожеледиці
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 29 березня 2002 року, п'ятниця  № 47 (2058) images
images
полоса
images
images
ЄДНІСТЬ ОСОБИСТОСТЕЙ
images  
images
images
images
29/03/2002



images
Війна і мир генерала Червонописького Він залишився без ніг, але всупереч долі побудував не лише своє життя, а й спілку ветеранів Афганістану
images

Наша довідка

Сергій Червонописький — голова Державного комітету України в справах ветеранів, співголова Міжнародного союзу організацій ветеранів локальних воєн і воєнних конфліктів “Бойове братерство без кордонів”. Народився 1957 року в Черкасах. У 1974-му закінчив Мінське суворовське училище, в 1978-му — Рязанське вище повітряно-десантне училище, в 1999-му — з відзнакою Національну академію внутрішніх справ України за фахом “правознавець”.

Брав участь у бойових діях у Республіці Афганістан. З 1983 по 1991 роки — на комсомольській роботі: завідувач відділу, другий секретар, перший секретар Черкаського міськкому комсомолу. 1989 року обраний народним депутатом СРСР. В 1992-му призначений головою Комітету ветеранів війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах при Президентові України. Нагороди: орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, два ордени Червоної Зірки, сім медалей, іменна вогнепальна зброя.

Дружина Наталія — державний службовець, донька Дарина — школярка, син Вадим (цим ім’ям батько назвав його на честь загиблого друга) — курсант Національної академії внутрішніх справ.


Є таке прислів’я: кожен солдат носить у ранці маршальський жезл. Певно, Сергійко Червонописький носив генеральські еполети ще в ранці суворовця. Та фортуна не була до нього прихильною. У 22 роки юний лейтенант потрапив в епіцентр жахливої війни, а в 23 — залишився без ніг, але все ж зумів вистояти, всупереч долі побудував не лише своє життя на заздрість здоровим і безпроблемним, а й потужну організацію — Спілку ветеранів Афганістану, яка допомагає ветеранам нового покоління не втратити орієнтири в непростому бутті.

Не сприймає слово “пільги”

— Сергію Васильовичу, ви щойно повернулися з Москви. Певно, ця поїздка була пов’язана з вашою діяльністю?

— Так, Комітет у справах воїнів-інтернаціоналістів СНД, який нині очолює Руслан Аушев, відзначав десятирічний ювілей. Підбили підсумки, проаналізували ситуацію, що склалася в країнах Співдружності. Мене дуже потішило, що Україна виявилася лідером з розв’язання проблем. На сьогодні маємо найкращу законодавчу базу. Скажімо, українське законодавство визнало учасниками бойових дій тих, хто служив у Чехословаччині й на Кубі, що абсолютно правильно: адже люди гинули. Росія ж цього не зробила. Не можу сказати, що наші ветерани живуть ліпше, однак підгрунтя для надання допомоги є. У Києві фронтовики і далі отримують житло. У столиці здійснюють програму “Турбота”, на яку міська влада спочатку виділила 20 мільйонів гривень, а нині ця сума зросла вп’ятеро. Це додаткові кошти на допомогу конкретним людям. Тому було дуже приємно почути, що ми не пасемо задніх. І на зустрічах з виборцями не декларуємо якихось гасел: мовляв, прийдемо до влади й зробимо краще. Ми уже робимо. Знаємо, як і що робити. Адже ми практики!

— Досвід є досвід, Державним комітетом у справах ветеранів керуєте не перший рік...

— Не перший. До цього очолював відповідний комітет при Президентові України, а потім при Кабінеті Міністрів. Тому не можу погодитися з існуванням “мін” на правовому полі. Не кажучи про те, що положення законодавства далекі від світових стандартів, інколи вони просто суперечать здоровому глузду. Наприклад, у Законі “Про статус ветеранів війни та гарантії їхнього соціального захисту” закладено чотири різні назви Великої Вітчизняної. Якщо підійти до цього з позиції букви закону, то відкривається безкрає поле для усіляких крючкотворців.

Наш комітет опікується всіма п’ятнадцятьма мільйонами ветеранів війни, військової служби та праці. Але підходити до всіх цих категорій варто диференційовано. Допомога має бути адресною. Мої співробітники підрахували, що пільги кожному Героєві Радянського Союзу за чинним законодавством обходяться річному бюджету від чотирьох до семи тисяч гривень. Якби ця людина могла обирати — пільги чи гроші, я впевнений, більшість висловилася б за останнє.

Ще одна стаття. Безплатний проїзд у транспорті. Адже багато людей, а серед них і я,— інваліди першої групи, не користуються громадським транспортом. А в селах його взагалі немає. Але фінансування йде, і гроші регулярно списуються. Куди вони діваються — не зрозуміло.

І таких моментів безліч. Наприклад, пара протезів коштує 3—4 тисячі гривень. Інвалідові, який працює, належить дві пари на рік. Але мені ще сім років тому виготовили протези в Німеччині. Отже, доречно спитати: де ж гроші, які я заощадив? Відповідь очевидна: у тій самій чорній дірі.

І дуже прошу, не кажіть “пільги”. Це слово ненавиджу. Насправді це компенсації людям за втрачене здоров’я або життя рідних, іншими словами — борг держави перед частиною своїх громадян.

— Мабуть, їх недостатньо, оскільки в підземних переходах, а іноді й посеред вулиці доводиться бачити жебраків у камуфляжі?

— Не раз ми намагалися з’ясувати, чи є серед них ветерани. Жоден з колишніх “героїв Афгану”, яких ми перевірили, не довів участі у цій війні, не надав посвідчення. До того ж справжні фронтовики протезами й ліками забезпечені, інваліди мають змогу щороку відпочивати в нашому кримському санаторії. Тим, кому потрібно змінити протез, надають місце у шпиталі. Ми відкрили дві ортопедичні майстерні, вітчизняні вироби не поступаються західним зразкам, отож не маємо потреби їхати за тридев’ять земель. Спілка намагається допомогти з працевлаштуванням і здебільшого розв’язує це наболіле для нашого суспільства питання.

А те, що на нас спекулюють, свідчить: про нас пам’ятають.

В афганській війні взяло участь понад 600 тисяч радянських солдатів та офіцерів. Більш як 14 тисяч повернулися додому в цинкових трунах, вантажем-200 у “чорному тюльпані”. Чверть учасників та загиблих було з України. Я один з небагатьох, хто на власні очі бачив початок цієї війни, був комендантом Кабульського аеропорту.

Перемагає той, хто першим сходить на вершину

— Пам’ятаєте перші враження про Афганістан?

— Ми вночі приземлилися в Кабулі. Висадилися — навкруги гори. Глибоке-глибоке небо, яскраві зірки. У нас таких і влітку не побачиш, а то був грудень.

— 1979 року?

— Так. Ми були першими. Хоч як парадоксально, але багато ветеранів найбільше цінують той період життя і вважають його чи не найкращим. Окрім нестерпної спеки та невситимої спраги, там панували справжня дружба, істинне бойове побратимство. Такі вияви нечасто можна побачити у мирному житті. Тут усі занадто заклопотані власними проблемами. Але ми намагаємося зберегти це братерство. Саме наша Спілка є ініціатором створення всеукраїнського об’єднання “Соціальна справедливість”, до якого увійшли майже 18 мільйонів членів організацій ветеранів війни, праці та військової служби, чорнобильців, інвалідів, родичів загиблих. Афганістан навчив нас того, що у цьому житті саме дружба та взаємодопомога є найважливішими.

— Тому на з’їзді Верховної Ради СРСР народний депутат Червонописький не міг не зреагувати на хибні звинувачення на адресу командування?

— А звучали вони так: “в Афганістані ми дійшли до того, що самі знищуємо своїх солдатів, аби тільки вони не потрапили в полон”. Це безглуздя, і прикро було таке почути. Так я і сказав. Нині, коли розкрито секретні матеріали, факт не підтвердився. Я таки мав рацію. Зрозумійте, там не можна було поводитися іншим чином. Не те що поранених — убитих намагалися винести. Поверталися, щоб підібрати. Кожен думав: “А якщо завтра зі мною таке станеться?” Скільки років минуло, та відчуття бойового побратимства лишається. На останній зустрічі в Москві було троє колишніх командувачів армій — генерали Єрмаков, Родіонов, Громов. Виступали Кобзон і Розенбаум, які співали нам в Афганістані. На ювілейному вечорі з десятеро фронтовиків отримали нагороди, один хлопець — орден Червоного Прапора. Як журналісти колись писали — нагорода знайшла героя...

А нині там знову йдуть бойові дії, і ми напружено стежимо за ними. Всі назви рідні. Кандагар, Джелалабад для нас, як Умань і Канів. У цій країні мені довелося побувати практично всюди. В Афганістані я полюбив гори.

— Незважаючи на те, що там стріляли?

— І постійно мучила спрага, і доводилося за день проходити десятки кілометрів... Тоді в мене був 46-й розмір одягу. Біжиш з автоматом угору і бачиш “духа”. Знаєш: хто перший підніметься на вершину, той і переміг.

Ризикуючи життям, шукав сліди полонених

— Спілкувалися після того з афганцями?

— Звичайно. Хоч як це дивно, в них до нас претензій немає. Жартують: нас з вами навіть однаково називають. Ви теж афганці.

— Певно, з’ясовували долі полонених?

— Не помиляєтеся. Ще в перші роки незалежності ми активно спілкувалися з урядами Ірану та Пакистану. Розшукати наших дуже важко, оскільки багато хто прийняв іслам, змінив ім’я. На жаль, у нас немає точної статистики полонених. Коли не було дипломатичних стосунків з урядом талібів, діяли через сусідні країни. Один з членів Спілки провів три тижні в Афганістані, де, ризикуючи життям, збирав дані про бранців. Тоді вдалося повернути кількох наших солдатів. Дізналися й сумну інформацію про багатьох, хто загинув уже в полоні. І пошуки триватимуть.

— Деякі з них стали мусульманами?

— У полоні за неправовірність або вбивають, або залишають у підземній в’язниці — зіндані, доки сама людина не помре у жахливих муках. Піддають тортурам. Витримати це важко, особливо без надії на повернення. Немає іншого вибору, як прийняти іслам. Але там не просто вчать коран. Змінюються психологія, світогляд, тому часто такі люди стають іншими. А ще вони залякані. Полонені афганці нічого не знають про Україну, про ставлення до їхніх товаришів, які повернулися. Там існує потужна пропаганда, де проводяться аналогії зі сталінськими таборами для тих солдатів, які побували в німецькому полоні.

У нас був випадок, коли мати сама поїхала забирати свого сина. Вона сиділа у сусідній кімнаті, а він боявся виходити, бо його запевнили, що це пастка, що його посадять, що мати його зреклася. До іншого на кордон біля річки Аму-Дар’ї приїхав батько. Але хлопець уже мав сім’ю, а дружину з донькою разом із ним не відпускали. Тому він дві години поспілкувався з батьком і... повернувся до нової родини. Дуже шкода таких солдатів зі скаліченою долею.

— Та й іншим, мабуть, не мед. В Україні 160 тисяч ветеранів цієї неоголошеної війни, і більшість із них потребує психологічної допомоги.

— Безумовно. Якось наш снайпер вів двобій з ворожим кулеметником. Потім у нього не витримали нерви, він схопився і зі зброєю наперевагу кинувся до противника. Той від несподіванки втік. А наш боєць майже добу не міг отямитися. Яку психологічну допомогу ми могли надати? Пляшку горілки? Уявіть, як ці стреси нагадують про себе у мирному житті!

— Сергію Васильовичу, а як ви боретеся з депресією?

— Приміром, щоранку приймаю холодну ванну. Взагалі кожен має вчитися керувати собою. Наведу такий, можливо, не дуже красивий приклад. За два роки у моїй роті майже не було втрат особового складу. Єдиний прикрий випадок, коли моя машина підірвалася на міні, тоді загинули механік-водій та навідник-оператор. Я дістав тяжке поранення... У Ташкентському шпиталі бракувало вільних місць. 96 поранених розмістили у спортивному залі. Стан у багатьох важкий. А тут ночами скимлить, інакше не скажеш, якесь узбеченя. Відбою чекаєш, щоб хоч трохи забутися, якщо не поспати, а воно всю ніч конозиться. Отож врешті-решт я не витримав і кажу: “Не даватимеш людям спати — доповзу й задушу”. А однополчанин підтверджує: “Цей обов’язково доповзе, я його знаю”. Налякали хлопця, зате інші 95 поранених мали змогу відпочити.

Команда, що близька за духом

— Що вирізняє колишніх афганців у мирному житті?

— Загострене почуття справедливості. Люди, які ризикували життям, ставляться до себе й до інших принциповіше й вимогливіше. Недарма ми ще на початку 90-х об’єдналися в Українську партію справедливості. Ще її називають СВІЧА — Спілка ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців. Нерідко трапляється, що доки сам про себе не нагадаєш, ніхто не допоможе. Саме тому нам доводиться відстоювати свої права, виходити на акції протесту. Влада намагається сприяти у розв’язанні проблем. Багато хто з керівників нашої держави пройшов через Афганістан. Наприклад, мер столиці Омельченко, Сергій Куніцин із Криму, губернатори деяких областей. Вони розуміють потреби афганців. Приємно, коли до нас повчитися приїжджає делегація Державної думи Росії.

Моя посада — голова державного комітету — за всіма вимірами до маленьких не належить. Я не прагну в парламент заради якихось благ. Однак через існуючі рогатки та прогалини законодавства важко виконувати свою роботу. Крісло у Верховній Раді для мене не самоціль — я просто повинен зробити все, що від мене залежить, аби поліпшити умови ветеранам. Мій досвід вистражданий.

— Чому ваша організація вирішила піти на вибори разом із блоком “Єдність”

— Тому, що я звик довіряти своїм очам. Бачу, чого реально досяг Омельченко для ветеранів у Києві. Не один раз чув щось на кшталт: у столиці це зробив би будь-хто, тут всі гроші країни. Та виникає запитання: хіба у попередників Олександра Олександровича не було такої можливості? Чому ж до Омельченка майже не будували, не було програми “Турбота” й багато чого іншого? Будьмо чесними. Команда, що згуртувалася в “Єдність”, близька мені за духом.

Ніна СОТНИК “Хрещатик”

прочитало 5559 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.3273 sec