images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
08:00 |  У Контакт-центрі відбудеться "пряма лінія" з мешканцями з питань утримання зеленого господарства столиці
images images images
06:00 |  Хронічна втома: чому виникає і чим небезпечна
images images images
03:00 |  558 млн років тому на Землі жили дікінсонії
images images images
01:00 |  Перші гумки жували ще до нашої ери
images images images
22:00 |  Потужна метеохвиля накриє Землю на вихідних: як вберегтися від її наслідків
images images images
20:00 |  Чому люди переїдають: основні причини
images images images
18:00 |  У Києві дорожчає холодна вода
images images images
16:00 |  Власників незаконної реклами зводитимуть з розуму дзвінками
images images images
14:00 |  Зміни руху громадського транспорту під час проведення Всеукраїнського Свята подяки та мотопробігу
images images images
13:30 |  У Києві відбудуться змагання з велоспорту «Red bull-Володар Гори 2018»
images images images
13:00 |  22 вересня оголошено в столиці Днем жалоби
images images images
12:00 |  Під час закриття станції метро "Політехнічний інститут" пасажири можуть користуватися наземним громадським транспортом
images images images
10:00 |  "Міський магазин" розробив онлайн-карту легально встановлених МАФів
images images images
10:00 |  У столиці відбудеться традиційне свято "Юнь Києва запрошує"
images images images
08:00 |  Цими днями передбачається перекриття руху транспорту на центральних вулицях
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 21 лютого 2002 року, четвер  №26 (2037) images
images
полоса
images
images
НАОСТАНОК
images  
images
images
images
21/02/2002



images
Лихий язик до Києва не доведе, або Чому на державному рівні не ведеться пропаганда державної мови
images
Очевидно, що з ненависті не збудувати ані собору, ані затишної оселі, ані сім’ї, ані держави. Проте певні сили в Україні й надто напередодні виборів, бо, на жаль, чинні закони й досі потурають, заповзялися переконати народ у протилежному, сіючи ненависть, розбрат у суспільстві, спотворюючи, фальсифікуючи, зокрема нашу багатостраждальну історію, культуру, мову, і це, зауважмо, на одинадцятому році державної незалежності.

Ось потрапило до рук цьогорічне видання “Руського блоку” (є й такий) — газета “Русский мир”, як зазначено у реквізитах, “издание русских организаций и движений Украины” за січень-лютий. І чого там тільки немає — і про підготовку блоку до виборів під девізом “За Русский язык, единство и достойную жизнь!” (дивно — ніби йдеться про якусь країну Зімбабве, де російській мові загрожує погибель, і взагалі ніби це найважливіший для людності країни життєвий пріоритет), і плач по розпаду СРСР, і плани “відтворення єдиного інформаційного, культурного та економічного простору України, Росії та Білорусі”, тобто нового ярма, і мрії створити у Верховній Раді руську фракцію (а якщо йти манівцями такої логіки, то чому б не створити ще й польську, єврейську, угорську чи ще якусь? А в російській Думі українську фракцію під гаслом “За Українську мову...”). Явно не пролетарський, товариші-блоківці, не інтернаціональний підхід, а вузько егоїстичний, спрямований не на консолідацію суспільства. А ще на тих-таки сторінках — про велич попередників-правителів імперії з величеньким іконостасом Івана Грозного, Петра І, Катерини ІІ, Леніна, Сталіна та інших душителів України. І жодного прихильного слова про її минуле чи сучасне.

А коли знайомишся з далеко не толерантними, навіть агресивними щодо титульної нації документами, планами, домаганнями таких блоків, то стає прикро на душі й образливо. Адже домагання ті, по суті, протиукраїнського, антидержавного спрямування. Чи вдалися б до подібних політичних демаршів толерантні турки в Німеччині або араби у Франції? Чи українці Росії, яких там і не злічити?

Невже, подумалося, й велика (на цілу шпальту) стаття у згаданій газеті, здавалося б, з філологічною назвою “Какой язык до Киева доведет?” Антона Колесникова розчарує? На жаль, не лише розчарувала, а й украй обурила. Судіть самі. Уже заголовки публікації ріжуть очі брутальністю, наклепами. А стаття ж ніби, за авторським “осмисленням”, претендує на висвітлення, немало-небагато, як історії становлення сучасної української літературної мови. Забігаючи наперед, скажемо — історії, як з’ясувалося, викладеної хибною уявою автора. Ось лише два заголовки розділів: “Новояз как зеркало “державотворення” і “Ария Ленского: “Чи гепнусь я, дрючком пропертий...”

Якби живий був знаменитий російський тенор Леонід Собінов, то, либонь, не посоромився б і чуба намилити таким горе-теоретикам з питань мовознавства і, зокрема, української мови. Бо ж він не лише арію Ленського, а й усі тенорові партії і у виставі “Євгеній Онєгін” Чайковського, і в “Лоенгріні” Вагнера, і в “Майській ночі” Римського-Корсакова виконував українською. Як людина вихована, інтелігентна не міг не бути зачарований співучою, мелодійною мовою. Не кажучи вже про те, що в різні часи, беручи участь у таких виставах, як “Наталка Полтавка”, “Запорожець за Дунаєм”, “Сватання на Гончарівці”, звісно ж, співав українською мовою, як і з великим пієтетом виконував українські народні пісні. А згадаймо наших ближчих сучасників світлої пам’яті, незабутніх росіян Юрія Гуляєва та Миколу Ворвулєва. Як щиро переймалися вони українською піснею, мовою, любов’ю до них!

* * *

Загальне враження від газетної публікації таке гнітюче, що наче щойно побував на партійній нараді чи пленумі 70—80-х років з ідеологічних питань: та сама войовнича лексика, риторика, боротьба з націоналізмом, пересмикування історичних подій, фактів, зокрема й мовних, навіть Петру Шелестові, компартійному вождю УРСР, перепало за “націоналістичні збочення”.

Одне з найпримітивніших і фальшивих тверджень, розраховане на оману наївних неосвічених людей, але “концептуальне”, за задумом фальсифікаторів, є те, що, мовляв, українська літературна мова, чи пак “создание книжного варианта этого самого “украинско-руського языка”, творилося з остаточними намірами ворожих сил відірвати Україну від Росії, а для втілення у життя такої ідеї і був буцімто запрошений до Львівського університету Михайло Грушевський, “один из корифеев украинского национализма”.

Упередженими потугами новоявленого “дослідника”, без будь-яких вагань, окреслено й безглузду схему кафедральної праці (цитуємо): “изготовление нового языка осуществлялось по весьма сложному рецепту. За основу взяли галицкое наречие, наиболее засоренное польскими и немецкими словами. Привнесение сугубо украинских — надднепрянского и подольско-волынского диалектов допускалось с большими предосторожностями. Каждое украинское слово или фраза, в которых были заметны общерусские признаки в фонетике, лексике, морфологии или синтаксисе, либо браковались, либо коверкались. Охотнее всего львовские “реформаторы” перекраивали на свой лад готовые польские слова, и всего за одно-полтора десятилетия превратили “украинско-руський” язык в польско-галицкий жаргон”. Отакої! Виявляється, у нас і мови самостійної повнокровної немає, а є лише тінь інших мов, отже, лише жаргон.

Ніби ми не маємо велетів нації у царині духу й мови — таких, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Олесь Гончар, Ліна Костенко, дякувати Богові, й інших. Ніби ми й не явили світові українською мовою першу кібернетичну енциклопедію або не постачали науково-культурні кадри до північного сусіда, та й не тільки до нього.

І, на щастя, мови формуються не за нісенітними схемами фальсифікаторів, а упродовж століть-тисячоліть. Не виняток тут і українська. А творять її, формують не кафедральні вчені, не окремі особистості, навіть геніальні, яким був Михайло Грушевський, а весь народ, безпосередні носії мови.

* * *

Ще одна неправда стосується формування лексики української мови, шляхів її збагачення, взаємозбагачення, яке притаманне кожній мові, звісно ж і російській, не виняток — українська.

Але в чому нас воліють переконати зі сторінок видання, про яке йдеться? А в тому, що, мовляв, оті Грушевські ще з 1894 року, коли справді Михайла Сергійовича Грушевського за його світлий розум, наукову ерудицію було призначено професором кафедри “всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи” Львівського університету, творили націоналістичну лексику, а пізніше ще й “из диалекта забугорной диаспоры насовали немало словечек и оборотов” (тлумачення автора публікації. — Ред.). Газета навіть окремо подає примітивний, але, мабуть, на думку режисерів цієї фальшивки, “переконливий” порівняльний “Современный украинский язык (словарик)”, наприклад: російське “подряд”, українське “підряд”, “новое навязываемое правописание” — “поспіль”. Таких псевдоілюстрацій понад двадцять, кажу псевдо, бо й тут свідомо переплутують грішне з праведним, або, не знаючи чи не шануючи української мови, російське “например” українською подають “на зразок”, замість правильного “наприклад” чи “приміром”, а “навязываемое” — “на кшталт”. А це вже, як кажуть у народі: “Чули дзвін, та не знають, у якій церкві”.

“На кшталт” (тобто подібний до чогось), те саме, що й “на зразок”, як синоніми, але не “наприклад”. Це знає учень середньої школи. Словники української мови ілюструють ці слова з Котляревського — “Ходили голі... на кшталт циган”.., з Пантелеймона Куліша, Панаса Мирного, Олександра Довженка, Миколи Руденка та ін.

Так само сьогодні питомі, широко вживані слова в українській мові “відсоток”, “нарід” поруч з “народ”, “фіранка” і “штора” як тотожні слова, “шпиталь” та й інші.

Бачте, і “шпиталь” в українській мові їх не влаштовує, хоча і в українській “шпиталь”, і в російській “госпиталь” слова запозичені, різниця лише в тому, що до української “шпиталь” прийшло з німецької мови, а “госпиталь” до російської — з французької. Прочитайте книгу відомого українського письменника і палкого ревнителя культури мови Бориса Антоненка-Давидовича “Як ми говоримо”, тоді, можливо, вимогливіше укладатимете свої “словнички”, господа. Ви б воліли, аби було лише “госпіталь”. “Шпиталь” також стало питомим українським словом, яке вживається і в значенні військової лікарні, і, як раніше, притулок для старих та немічних чи просто лікарня. Літературні джерела широко ілюструють це явище творами і Олеся Гончара, і Михайла Коцюбинського, і Лесі Українки, і Михайла Стельмаха та багатьох інших.

* * *

Та повернімося до слова “поспіль”, бо воно як алібі засвідчує непричетність Михайла Грушевського до тих “гріхів”, у яких його звинувачують, що, мовляв, за десяток-півтора літ натворили безліч таких українських слів, “чтобы украинский язык не имел ничего общего с русским”. Михайло Грушевський, як відомо, народився 1866 року. На кафедрі при львівському університеті почав працювати з 1894 року. Отже, ще за два роки до народження Грушевського та за 30 років до його праці у Львові (себто 1864 року) слово “поспіль” фіксує таке авторитетне видання, як “Українські приказки, прислів’я, і таке інше”, які уклав Матвій Номис (Матвій Симонов). І це видання побачило світ у Санкт-Петербурзі.

“Дай, Боже, що твоя воля, та коли б і годинка (що дощі поспіль ідуть)!”

Це слово фіксують різні джерела як радянських, так і дореволюційних часів і на півдні України, і на Волині, і на заході, і на Сіверщині. Такий націоналістичний, виявляється, наш народ. Наголошуємо на цьому факті, аби проілюструвати денікінські заміри імперських неофітів.

Це ж вони не забули й про таку лексему, як “презерватив”, чи пак, як кажуть “цнотливі” горе-лексикографи зі штабу “Русского движения”, “гомоцюцюрник”. Хіба не хвора уява недоброзичливців нашої мови? До речі, в Україні чоловіцтво не в такому вже й захваті від цього винаходу людства і свій природний спротив тлумачить з посмішкою: “Аби уникнути ревматизму”.

А щодо наближення до російської чи віддалення, то це вже було, коли форсувалося “наближення” нашої мови до мови “старшого брата”, внаслідок чого мали словники не російсько-українські, а як дотепно кажуть у народі, “російсько-російські”, коли укладання, підготовка словників до друку відбувалася в атмосфері мовної дискримінації, обмежень, коли захаращення словників позначками “архаїчне”, “діалектне”, “застаріле”, “дореволюційне” тощо обмежувало мову в її природному розвиткові, а отже, й обмежувало повноцінне функціонування мови в суспільстві. А хіба не існували цілі реєстри заборонених слів, коли, скажімо, сполучник “позаяк” називали петлюрівським? Про це автори воліють мовчати.

У воскреслій Україні має воскреснути, відродитися у своїх розкутих виявах і мова. У Хорватії, наприклад, ті, хто з десяток літ тому виїхав з країни, нині не все, часом, одразу можуть і збагнути — так багато сталося мовних змін. А все тому, що й ця мова була дискримінованою і тепер хоче бути передовсім хорватською мовою, а не сербсько-хорватською. Або: кілька років тому естонці виправили в написанні своєї столиці лише одненьку літеру: раніше слово Таллінн писалося з однією буквою “н”, виправили на дві. Та для естонців, вочевидь, та одненька літера мала особливу вагу! І ніхто не те що в країні, а й у світі і словом не прохопився. Усі визнали, усі, не зволікаючи, врахували, здавалося б, зовні непримітні переміни. Бо естонці шанують себе, тому й світ їх шанує. А нас, у своїй хаті навіть сьогодні, як бачимо, дехто воліє навернути до мороку обмежень, принижень, повчань.

Дивує, чому, зокрема, на державному рівні не ведуться широка пропаганда, роз’яснення, просвітницька робота щодо значення для кожного громадянина України досконалого знання державної мови. Держава ж має передовсім, бути зацікавлена у цьому — адже ж це головний ключ до консолідації суспільства, до гармонії в ньому, до практичних, зрештою, зручностей у навчанні, на роботі, на військовій службі кожного громадянина.

Не перспективна, м’яко кажучи, й освіта у навчальних закладах чужих країн, що функціонують сьогодні у нашій державі, якщо навчання проводиться не державною мовою (маємо на увазі філіали московських навчальних закладів у Криму, в інших регіонах України, і не лише їх). Ви скажете — що клопотатися про Крим, коли на континенті багато де не дотримуються ще й досі мовного режиму, коли, наприклад, безліч курсів іноземних мов навчання проводять російською. Якщо держава не подбає про зрушення у цій царині, то не дивно, якщо й українську невзабарі вивчатимуть через ту ж таки російську.

* * *

Отож поки в Україні не визначилися чітко з системою опанування державної мови, поки немає розгалуженої мережі курсів, гуртків, консультативних пунктів вивчення української мови, великі надії покладаються, зокрема, на телебачення і радіо як наймасовішого, найдоступнішого засобу охоплення інформацією громадян України, як до взірця правильного мовлення, вимови, культури спілкування, зрештою, як, почасти, до джерела вивчення мови. У цивілізованих країнах світу так і є: телебачення, радіо — зразок мовної вишуканості, мовних чар і зваби. А в нас?

Ось на першому державному телеканалі ведучий не лише на Україну, а й на весь світ оголошує, що у США святкують “День сурка”, що українською означає — “День бабака, чи байбака”. І далі надає слово кореспондентці аж зі США, яка також, і оком не змигнувши, у такому ж захваті розповідає про святкування “Дня сурка”. Мабуть, тут і дається взнаки отой варіант, коли іноземну вивчали через російську, а до українських словників ще не навчені зазирати — немає ще ані внутрішньої потреби, ані службових вимог.

Або — перехопили в Москві для України телевізійну програму Леоніда Якубовича. Либонь, важко дається незалежній Україні становлення національного телебачення: то Кисельова ангажують, тепер Якубовича, то Леонтьєв зухвало-зневажливо озвучує український ефір — знову ж таки не українською мовою. Та ще й з українофобським смакуванням. Отже, всі російськомовні. Отак і підтримуємо на українському телебаченні не свою мову. Щоправда, пан Якубович обіцяє вивчити українську, але попервах треба позбиткуватися над українським топонімом Диканька і на весь світ заявити: Ді-кань-ка. Усі задоволені, плескають у долоні — аж барабанні перетинки лускаються. Хіба не національна ганьба?!

А перед тим, та й досі, гуляє повсюдно, не лише на каналі УТ-1, ще один понівечений топонім Немирів-Nemiroff. Хто зупинить? Тільки закон. Спотворене транскрибування латинкою (ніби іноземною мовою) українських топонімів, гідронімів, прізвищ, імен має бути заборонене законом аж до позбавлення ліцензій. І це має стосуватися всіх, хто не дотримується правил мовного режиму, культури мови. Як це практикується, скажімо, у тій-таки Франції, інших країнах, де, зауважмо, не було жахливих мовних деформацій, такого лінгвоциду, якого зазнала Україна упродовж останніх століть.

Олександр ПЛЮЩ “Хрещатик”

прочитало 8886 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
21/02/2002 | Покупець і продавець говорять різними мовами.
images
images
21/02/2002 | Люба Успенська виїхала зі сцени “України” на авто....
images
images
21/02/2002 | “Київ” не врятували рідні стіни у матчі з російським “Урал Грейтом”.
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.4154 sec