images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
06:00 |  Що робити, якщо ви загубили закордонний паспорт під час подорожі
images images images
03:00 |  У Новій Зеландії виявлено “пульсуючу” медузу-мутанта
images images images
01:00 |  Личинки москітів навчилися харчуватися пластиком
images images images
22:00 |  Учасники «Євробачення-2017» випустили пісню українською мовою
images images images
20:00 |  Українцям заплатять за фейки в новинах
images images images
18:00 |  Безпритульні тварини стануть зірками фестивалю на Русанівці
images images images
16:00 |  Як працює сервіс оренди велосипедів "bike sharing"
images images images
14:00 |  "Велосипедом на роботу" замість авто або маршруток: киян закликають приєднатися до флешмобу
images images images
12:45 |  Триває Всеукраїнський конкурс на краще періодичне друковане видання для дітей та юнацтва
images images images
12:00 |  Під час Всеукраїнського свята подяки частково заборонять рух транспорту
images images images
10:00 |  У "Київводоканалі" презентували план із реконструкції Бортницької станції аерації
images images images
08:00 |  У Києві триватимуть традиційні сільськогосподарські ярмарки
images images images
06:00 |  На міжнародній конференції ДПП столиця представила проект з підвищення безпеки дорожнього руху в Києві
images images images
03:00 |  Думка оточуючих змушує людей економити
images images images
01:00 |  В Україну завітало "бабине літо"
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 1 лютого 2002 року, п'ятниця  № 15 (2026) images
images
полоса
images
images
ІСТОРІЯ СУЧАСНОСТІ
images  
images
images
images
01/02/2002



images
Правдивці Всі онуки Кіндрата й Ганни вийшли в люди
images
Сріблястий опель мчав нас присипаною снігом трасою в напрямку рідного села Людмили Омельченко — Бобруйок Козелецького району на Чернігівщині. Я дістала диктофон, сподіваючись під час подорожі задати першій леді столиці кілька запитань. Побачивши, що у моїх руках блимає червоний вогник, Людмила Леонтіївна запротестувала.

— Без інтерв’ю. Про мене не потрібно писати. Хочу, аби ви побачили, як живуть у селі люди. І їхні діти. Як працюють, відпочивають. Познайомитеся з моїми сестрами. Зоотехнік Марія — орденоносець, заслужений працівник сільського господарства. А Катерина — лікар-стоматолог. Всі ми Правдивцеві онуки...

Я вже не вперше в Бобруйках. Знаю, що Людмила Омельченко не забуває малої батьківщини. Частенько возить сільських дітей оздоровлювати на Чорне море та в Карпати. А ще до Києва — у театри й на екскурсії. Допомагає з ремонтом школи. Завдяки їй знову працює клуб, щоб не ходили земляки до сусіднього села за кілька кілометрів грати у більярд. Впорядкувала кладовище. На черзі церква. А ще відбудувала й віддала під сільську раду дім свого діда Кіндрата Правдивця, якого розкуркулили у 30-ті роки. Сама була й за дизайнера, і за прораба, і за технагляд.

Жінка робить чоловіка сильнішим

У неї сумні очі і стомлене обличчя. Переді мною ніби підняли потаємну завісу. Нині перша леді столиці зовсім не та жінка у вишуканій сукні, яку зазвичай бачать кияни на всіляких урочистостях поряд із Київським міським головою Олександром Омельченком. Сьогодні вона — онука розкуркулених у 30-ті роки Кіндрата й Ганни Правдивців, яких викинули з хати і заслали на Урал. Онука стражденних і гнаних. Сама позначена страшним тавром. Я очікую — ось-ось побачу зворотний бік медалі. Почую те, про що моя співрозмовниця ніколи нікому не казала. Але вона починає розмову про інше...

— Дві незаміжні дівчини в нашому селі народили дітей. Добре, хоч не кинули своїх крихіток у канаві, як-то недавно в Києві. Тоді немовля до ранку замерзло на снігу. Ось везу молодим мамам гроші та дитячі речі. Я донедавна вважала: благодійність — моє призначення. І лише так можна зарадити лихові. Тепер же починаю розуміти, що тільки допомогою не розв’язати всіх проблем...

Людмила Омельченко замовкає, а я починаю говорити щось про спад народжуваності в державі та про підтримку, яку надає міська влада матерям-одиночкам. Але вона несподівано перериває натхненну тираду про оту допомогу гнівним осудом.

— Колись дитя, народжене поза шлюбом, вважалося гріхом. Це засуджували всі односельці. Такі випадки були поодинокими. Юнки боялися і Бога, і людського поговору. Вважали, що за кимось скоєний проступок каратиметься увесь рід аж до сьомого коліна. Тепер дівчатка втратили гідність, цноту. Бо їм повсякчас кричать з екрана телевізора, що треба бути розкутими. Чоловікам це вигідно. Не потрібно завойовувати жінку, вона й так доступна. То навіщо ж вершити подвиги на її честь. Хоча яка там честь нині. Втратили її деякі наші посестри, як і совість. Не замислюючись, продадуть і батьків, і батьківщину, і навіть душу. Відродження держави має початися саме з відродження духовності слабкої статі. Прекрасна половина здатна піднести й чоловіків. Але лише тоді, коли поверне свою жіночність. Де та горда українка, слов’янка, якою колись захоплювалися письменники? Збилася з дороги, заблукала в хащах примарних цінностей? Забула власне призначення на землі. Вважаю, лише прекрасна половина людства може зробити мужчин сильними. Я не маю на думці суперменів, хоча фізична підготовка теж не завадить. Йдеться про силу духу. Нині через доступність і легковажність юних красунь страждають їхні діти. За роки незалежності зросла кількість покинутих немовлят. Колись був один на все місто сиротинець. А тепер їх — по кілька в кожному районі. Кажете, впала народжуваність. У нормальних сім’ях вона справді впала. Бо батьки не знають, як оте дитя виходити і дати йому освіту за мізерні зарплати. А жінка-зозуля народжувала й народжує. Кидаючи напризволяще свою кровиночку. Причому зазвичай такі діти фізично хворі або розумово неповноцінні. Адже зачаті під Бахусом. І кількість їх катастрофічно зростає. Ось у чому проблема. Вважаю, потрібно виховувати дівчинку в родині. Нині батьки увесь час витрачають на те, щоб заробити гроші, прогодувати сім’ю. Їм ніколи говорити про духовність, водити нащадків до церкви. Вчителям з їхніми жебрацькими статками також не до високих матерій. І от наслідки. Потрібно відродити роль учителя й піднести роль матері. Гадаю, сучасні жінки самі винні в тому, що втрачають повагу сильної статі.

Я відчула, що Людмила Омельченко — звичайна українка, у якої болить серце за майбутнє земляків і їхніх дітей. Переймається проблемами і намагається якось допомогти.

— Чому нині дівчатка такі неперебірливі? — зітхнула перша леді столиці, маючи на думці, певне, підлітків.— Адже навіть породистих псів водять на злучку до подібних. Щоб породи не зіпсувати. Так то собаки. А ми ж таки люди! І селекціонери рослини плекають у особливих умовах. Чому ж ми дитину так не ростимо? Адже саме людина — цар природи. Поняття “кохання” знівелювали. Замінили його поняттям “секс”. За кордоном ота сексуальна революція давно минула. Там зрозуміли, що діти мають народжуватися тільки в сім’ї. І виховуватися в моралі. Інакше вони можуть стати злочинцями й поповнити тюрми. Фільми, які пропагують насильство, неконтрольований секс, не можуть виховати високих почуттів. Це здатні зробити лише церква та родина.

Юні мами зустріли дарунки радо. Обіцяли виростити діток хорошими людьми. А я розговорилася з односельцями.

— Людмила Леонтіївна схожа на свою бабусю — Ганну Правдивець,— пригадують селяни.— Та була завзята до роботи, і онука така сама. Навесні приїхала й пішла на кладовище. А воно бур’янами поросло. Мовчки почала їх виполювати. Ніяково стало селянам. Вирішили допомогти. Розчистили весь цвинтар. Після ремонту будинку діда Кіндрата завітала, щоб штори повісити. Красиві, зі штучної шкіри. Вікна ж брудні. Вдарили морози, і не встигли все зробити за тепла. Людмила Леонтіївна взяла цеберку, ганчірки, повідчиняла вікна і заходилася в лютий холод шибки мити. Тоді голова сільради зібрав жінок. Мовляв, як не соромно. Вам же цю хату і подарували, й відремонтували. Тож хоча б приберіть її самі. А на Новий рік у Бобруйках встановили на майдані Незалежності, біля нової сільради, семиметрову ялинку. Привезла і 500 подарунків для дітей. На свята односельці щедрували й колядували, навіть безпрограшну лотерею влаштували під лісовою красунею.

Розповіли, що перша леді столиці в шкільні роки була дуже гарною на вроду, спортсменкою й відмінницею. Брала призи на змаганнях, вигравала у командному заліку й приносила переможні очки своєму селу. В чотирнадцять років поїхала вчитися на будівельника. Не перервалася-таки ниточка поколінь. Будівельником був колись її дід. Мабуть, пам’ятала про це. Не забула, чиїх дідів онука, яке коріння.

Марія керувала тваринницьким комплексом аж півстоліття

Двоюрідна сестра Марія Миколаївна — зоотехнік. По закінченні технікуму повернулася в рідне село. І пропрацювала там... півстоліття. Пригадує, що спочатку ой як тяжко було! Худобу годувати нічим. Це в хорошому колгоспі. А що вже казати про відсталі. Тому й надоювали за рік лише по 800 літрів від кожної корови. Молода зоотехнік не знала, за що хапатися. Приходила додому після роботи й плакала: не можу більше на голодних тварин дивитися, які ревма ревуть. Покину все і край. Лише через місяць почала потроху освоюватися. “Вибила” для своїх корівок корми. Згодом почала застосовувати науку, яку старанно студіювала в технікумі. Зайнялася селекцією, відбором. Закуповувала для ферми найкращих телят у селі, породистих бичків. Згодом почали запроваджувати штучне запліднення. Тільки тоді змогли підвищити надої до 2000 літрів на рік. На параді зоотехнік ішла поруч із доярками-двохтисячницями. Всі у білих халатах, з відрами на руці. Та найбільшою перемогою стало досягнення — 3000 літрів від корови!

Згодом задумали спорудити тваринницький комплекс на 5000 голів худоби. Там мали вирощувати і свиней, і корів. Звичайно, найбільше навантаження впало на зоотехніка.

За сумлінну працю Марія має нагороди: ордени Знак пошани, Червоного трудового прапора і Дружби народів. А також численні медалі.

Була делегатом ІІІ Всесоюзного з’їзду колгоспників у Москві. Сфотографувалася на згадку з першим секретарем ЦК КПРС Леонідом Брежнєвим. Вважає його людиною доброю. Бо можна було вільно підійти, поговорити. З району делегували на форум одинадцять чоловік. Одному із них заманулося поздоровкатися і поспілкуватися з Леонідом Іллічем, попри суворе попередження нічого “такого” собі не дозволяти. Сміливець відокремився від групи і попрямував до керівника партії. Всі заніміли, очікуючи, що ж буде? Брежнєв привітав селянина, уважно вислухав. Марія брала участь і в ІV з’їзді колгоспників. Це вже за правління Горбачова.

Нині заслужений працівник сільського господарства на пенсії. Але односельці жартують, буцімто своїх курей за наукою годує. Тому й несуться вони найкраще в селі.

Катерина подарувала свою квартиру сестриній онучці

Катерина Миколаївна після закінчення стоматологічного факультету медінституту працювала в райцентрі Семенівка Чернігівської області зубним лікарем. Через 13 років, у 1962-му, перевелася до Чернігова, в обласну стоматологічну поліклініку. Викладала хірургію студентам-стоматологам у медучилищі. Навчала їх правильно і безболісно видаляти зуби. Коли у 1990 році захворіла мама, повернулася в село, щоб її доглядати. Та так і залишилася. Хоча не мала власних дітей, опікувалася племінниками і їхніми родинами. Отож залишила міську квартиру сестриній онучці Лесі. Ось такі вони, Правдивцеві нащадки.

Не можна бути красивим без Бога в душі

Коли поверталися до Києва, Людмила Омельченко все ж таки дещо розповіла і про себе.

За направленням приїхала в Туркестанський військовий округ, у містечко Ленінськ. Це стартові ракетні майданчики в Казахстані. Як фахівець нікому там не була потрібна. Бо на молодих дівчат дивилися лише як на майбутніх наречених офіцерів. Вирішила тікати. Думала, ліпше в тюрмі відсидіти, аніж таке ставлення до себе терпіти.

Повернулася до Києва і потрапила на весілля подруги. Там познайомилася з Олександром Омельченком. Він був дружком, а Людмила — дружкою.

Сан Санич також потім розповів, що коли вийшов на базар купити сорочку на весілля, йому циганка наворожила, буцімто невдовзі зустріне свою долю. Дуже здивувався, бо вже мав дівчину, з якою збирався одружитися. А тут йому: “У тебе папір на житло в кишені лежить. (У нього справді був ордер на готельку.) Тільки ти зі своєю подругою в дім не в’їдеш. У тебе інша доля”. Коли ж побачив Людмилу, зрозумів: його доля — це вона.

У Києві дівчина пішла працювати бетонницею, хоч і мала диплом. Адже лише так могла дістати столичну прописку. А потім влаштувалася на заводі залізобетонних конструкцій на Теличці, у формувальному цеху. Не боялася роботи. Сан Санич, який був там за начальника, призначав їй побачення на сторінках “Формовочного журналу”. Та вона не приходила, бо не читала його. І все-таки керівник умовив гордовиту красуню стати дружиною: у 1965 році вони побралися.

Нині мають двох синів — Яна і Олександра. Ян — дипломат. Олександр — будівельник. Підростають онучки. З невістками свекор і свекруха ладять.

Людмила Леонтіївна у синів упізнає риси пращурів. Нічого не скажеш, генетика! Олександр схожий на діда Кіндрата. Ян — на дядька Афона. Для того наука була понад усе. Ще малим — щойно почав ходити до школи — цікавився, як живуть в Америці та інших країнах. І чому українці не такі, як західні народи. Знання для нього значили більше за все матеріальне. Рідний батько не розумів захоплення сина.

У себе Людмила Леонтіївна виявляє риси бабусі. Скажімо, в ставленні до невісток. Жартує: спочатку гадала, що взаємини між людьми і культура стосунків тим ліпші, чим цивілізація та освіта вищі. Виявляється, зовсім ні. Її неписьменна бабуся була високоінтелігентною, завдяки природному розумові. Все це виявлялося в повазі до людей взагалі. І до невісток, зокрема.

До слова, невістка Олена зізналася, що не боялася виходити заміж. У заміжжі страшилася лише свекрухи. Тепер так не каже, бо поважає, шанує Людмилу Леонтіївну. Переконана: за будь-яких обставин вона завжди на висоті. Навіть переживає, що, певне, сама ніколи так не зможе.

Людмила Леонтіївна заборонила собі навіть дивитися, як пере Олена. Або як посуд миє. Щоб не образити бодай поглядом. А от нагадати синовій дружині, що вона не рабиня ані чоловікова, ані дітей — ніколи не зайве.

Дуже любить онучок. Але їх не повчає. Вважає, це повинні робити тато й мама. Найважливіше — прищепити любов до праці. Допомогти зрозуміти, що найважливіше в житті. Щоб змалечку дитина не лінувалася. Родина Омельченків, коли сини почали спинатися на ноги, часто їздила на річку Остер. Батько давав хлопцям відерце і змушував носити воду, щоб помити машину. В такій спосіб привчали трудитися. Катрусі нині вісім років. Її виховують батьки. Але вона завжди ділиться своїми радощами й печалями з бабусею.

Людмила Омельченко звикла вчитися. В свої п’ятдесят три почала водити машину. Опановувала курс разом із невістками. А тоді сіла за кермо й поїхала. І по місту, і по трасі. Інколи доводиться самій залишитися на дачі. Або їхати вночі. І тоді згадує бабусю Ганну, як тайгою півтора року пішки йшла додому...

Кажуть, діти до батьків ставляться так, як їхні батьки ставилися до дідусів і бабусь. Вона своїх шанувала. Намагалася не засмучувати. У 14 років вступила до технікуму. Коли вийшла заміж і народила дітей, не привезла й не посадила їх батькам на шию. Самі з чоловіком ростили синів. Бо розуміли — відповідають за них. У мами ніколи не боліла голова за доньку, бо знала: у Людмили є розум, який керує інстинктами. Отож донька не завдавала клопотів. Бо взагалі вважає, що людина не повинна перекладати власні проблеми на когось. Має розв’язувати їх сама. Її діти також самостійні.

Коли бачить забур’янені поля, недоглянуті кладовища, у неї болить душа. І хочеться чимось зарадити. Переконана: важливо показати власним прикладом, як треба діяти. Решту люди зроблять самі.

Нею захоплюються, її поважають. Але люблять не всі. Дехто заздрить таланту, розуму і навіть працьовитості. Гарна й молода у свої роки. Рецепт молодості простий. Це — гармонія в усьому. Дотримує постів. Любить просту селянську їжу. Квасолю, хліб, картоплю.

Коли їй кажуть, що краса врятує світ, усміхається. Мовляв, дівчатка, піднімаючи спіднички якомога вище, не тямлять, що Достоєвський мав на увазі передусім красу духовну. Не можна бути красивим без Бога в душі. Є речі, яких не можна робити. Якщо переступиш цю межу хоча б раз — назад вороття немає. Лише духовна людина не вб’є, не вкраде...

Церкву в Бобруйках розібрали в тридцяті роки. Та так і покинули. Лежали дошки під дощем і снігом, доки не згнили. Людмила Леонтіївна взялася відбудувати храм. Залишилося лише звести бані, встановити хрест. Олександр Омельченко реанімує святині в столиці, а його дружина — на малій батьківщині. Бо згодна з чоловіком: відродження України почнеться з відродження її духовності.

Наталя ЗІНЧЕНКО, Володимир СТРУМКОВСЬКИЙ (фото) спецкори “Хрещатика”(з Чернігівської області)

прочитало 5851 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.3137 sec