images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
03:00 |  У Новій Зеландії виявлено “пульсуючу” медузу-мутанта
images images images
01:00 |  Личинки москітів навчилися харчуватися пластиком
images images images
22:00 |  Учасники «Євробачення-2017» випустили пісню українською мовою
images images images
20:00 |  Українцям заплатять за фейки в новинах
images images images
18:00 |  Безпритульні тварини стануть зірками фестивалю на Русанівці
images images images
16:00 |  Як працює сервіс оренди велосипедів "bike sharing"
images images images
14:00 |  "Велосипедом на роботу" замість авто або маршруток: киян закликають приєднатися до флешмобу
images images images
12:45 |  Триває Всеукраїнський конкурс на краще періодичне друковане видання для дітей та юнацтва
images images images
12:00 |  Під час Всеукраїнського свята подяки частково заборонять рух транспорту
images images images
10:00 |  У "Київводоканалі" презентували план із реконструкції Бортницької станції аерації
images images images
08:00 |  У Києві триватимуть традиційні сільськогосподарські ярмарки
images images images
06:00 |  На міжнародній конференції ДПП столиця представила проект з підвищення безпеки дорожнього руху в Києві
images images images
03:00 |  Думка оточуючих змушує людей економити
images images images
01:00 |  В Україну завітало "бабине літо"
images images images
22:00 |  Кілька порад для здорового хребта
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 28 грудня 2001 року, п'ятниця  №181 (2011) images
images
полоса
images
images
ХРЕЩАТИК, 36
images  
images
images
images
28/12/2001



images
Михайло ГОЛИЦЯ: “Сам — один ще ніхто ніколи не вигравав...”
images

Із досьє “Хрещатика”

Михайло Голиця — депутат Київради від 71-го виборчого округу Шевченківського району столиці. Заступник голови Київської міської держадміністрації, начальник Головного управління житлового забезпечення. Член постійної комісії Київради з питань житла, розвитку комунального господарства. Народився 29 грудня 1951 року у селі Плиски Борзнянського району на Чернігівщині. Після школи пішов у геологорозвідувальну експедицію. Працював електромонтером і слюсарем на Київському авіаційному заводі — у п’ятому цеху, де складали літаки. Закінчивши юридичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, потрапив до столичної держадміністрації. Був референтом, старшим референтом, завідувачем відділу, завідувачем секретаріату, першим заступником начальника квартирного управління, яке тепер очолює. Три роки керував справами київського футбольного клубу “Динамо”. Захоплюється рибалкою і полюванням.

”Пішов до Київради, бо це був єдиний шанс відстояти свої принципи”

— Михайле Миколайовичу, що привело вас на Хрещатик, 36?

— У 1981 році багатьох випускників юридичного факультету вперше запросили на роботу до Київської міської державної адміністрації. У тому числі й мене.

— А як стали депутатом? І чому?

— Я працював першим заступником начальника квартирного управління, яке, до речі, очолював Володимир Бондаренко, нині депутат Верховної Ради вже другого скликання. Разом ми й діяли в команді тодішнього представника Президента України в Києві Івана Салія, аж поки на його місце прийшов Леонід Косаківський. Тоді не лише я, а майже 90 співробітників Київської міськдержадміністрації звільнилися з посад. Бо були переконані: пан Косаківський просто не в змозі вирішити актуальні для Києва завдання, а його призначення — помилка, тимчасове явище. Тому мали відстояти свої принципи й переконання, власне бачення столичних проблем і, головне, їхнє розв’язання. А оскільки роботу в міських структурах ніхто не пропонував, то залишався єдиний вихід — балотуватися до Київради. Адже за кожним її депутатом стоять десь 20—25 тисяч виборців. Це можливість брати участь в обговоренні планів соціально-економічного розвитку та бюджету міста, впливати на прийняття муніципальних рішень. Так сталося, що ми виграли вибори, будучи в опозиції до столичної влади, точніше до адміністрації, яку очолював Косаківський.

— Хто вас підтримував на виборах?

— Виборці.

— Це були, так би мовити, голоси в кредит чи вас уже знали за конкретними справами?

— Одні знали, інші, можливо, ні. Чому вони проголосували за мене — це питання до них. Єдине, що можу сказати: сьогодні нікого вже не переконати голими ідеями, всі хочуть бачити справи. Щоб депутат не займався популізмом, обіцяючи золоті гори й журавлів у небі, а пропонував, як реально поліпшити життя: аби в квартирах текла холодна і гаряча вода, в належному стані перебували будинки, подвір’я, дороги...

”Хрущовки себе ще не вичерпали”

— Ви сказали, що людей цікавлять справи. А як же з квартирним питанням, яке було складним навіть у застійні часи?

— Воно залишається болючим не лише у нас, а й в інших країнах. Хоча нині з цим у столиці намітилася певна ясність. Раніше в Києві здавали щонайбільше півтора мільйона квадратних метрів, і шлях поліпшення житлових умов за тодішньою системою був один: стати у чергу й чекати безплатну державну квартиру. Минали десятиліття, а в громадян так і не з’являлася можливість отримати власну квартиру. Це вбивало будь-яку ініціативу, бажання шукати вихід із глухого кута. Нині головне наше завоювання в тому, що ми повернулися до тих шляхів, котрі існували до революції. Киянин може придбати ділянку і звести на ній будинок. Може купити, взяти в оренду або спорудити в кредит квартиру, яка йому до смаку. За ініціативою столичного мера Олександра Омельченка вже третій рік діє програма, за якою п’ятдесят відсотків фінансує претендент на помешкання, а п’ятдесят — київська влада. Функціонує система надання пільгових довгострокових молодіжних кредитів (до тридцяти років) молодим сім’ям. Збільшується кількість бюджетного житла, яке в першу чергу надають тим, хто не в змозі його придбати сам. Таких людей багато, і вони, до речі, будуть завжди. Це, скажімо, діти-сироти, офіцери запасу, чорнобильці, афганці, хворі, інваліди...

— Скільки житла щорічно вводять у столиці?

— У 1995 (до того, як прийшов до влади в Києві Олександр Олександрович) ввели всього 405 тисяч квадратних метрів. За даними міського статуправління, це десь рівень 1940—1946 років. А лише за п’ять останніх літ обсяг житлового будівництва довели до мільйона. Зважте й на те, що тепер з’являються далеко не оті типові, подібні одна до одної невиразні коробки. Це індивідуальні цегляні корпуси з підземними паркінгами, торговими площами, офісами, кімнатами для консьєржів та охорони. Зовсім інша якість.

— Чи довга черга на такі квартири?

— Точну цифру не назву, бо ми щойно у зв’язку з реорганізацією столичних районів провели інвентаризацію квартирної черги. В ній десь 180 тисяч киян.

— Як визначаєте, хто перший має отримувати квартиру, хто другий? Адже законних претендентів чимало навіть серед пільгових категорій.

— Це дуже складне питання... У нас досі діє житловий кодекс УРСР, чинні застарілі правила обліку. За ними право позачергового отримання помешкання мають аж 49 категорій! Звісно, всіх задовольнити просто неможливо. Тому тепер, затверджуючи план розподілу квартир, виходимо з того, що є люди, які дійсно потребують першочергового отримання. Як я вже сказав, це насамперед діти-сироти. Останні два роки робимо все можливе, аби вони в черзі більше дванадцяти місяців не стояли. Дбаємо й про звільнених у запас офіцерів. Тут, думаю, теж коментарі зайві. Це ті люди, котрі відслужили 20—25 років, досягли пенсійного віку і їм важко адаптуватися до нинішніх ринкових умов.

Та є й такі пільговики, для яких квартира не є питанням життя чи смерті. Наприклад, одинокі матері. Дехто з них має багатого чоловіка, з котрим живе в незареєстрованому шлюбі. Дехто й сам непогано заробляє, працюючи в комерційній структурі. І в теперішні часи зберігається така категорія, як молоді спеціалісти. За нашим законодавством їх теж мають забезпечити житлом. Проте ж бачимо, на яких шикарних, дорогих машинах приїжджають вони на заняття в університет чи на роботу. Ще одна пільгова категорія — інваліди Великої Вітчизняної війни, які врятували світ від фашизму. Але ж сьогодні помешкання потребують не вони, а їхні діти й онуки, в тому числі й ті, хто зайнятий у бізнесі... Тож, сподіваюся, ви зрозуміли, чому нам вкрай потрібен новий житловий кодекс, що відповідав би реаліям ринкової економіки. Та Верховна Рада зволікає з його прийняттям.

— Що ж заважає парламенту ухвалити цей документ?

— Парламенту завжди щось заважає.

— Десь на початку цього року вчені Національної академії наук спільно з міською владою розглядали генеральний план розвитку Києва аж до 2020 року. Якою ж стане столиця майже через чверть століття?

— Київ у майбутньому — це мегаполіс європейського рівня, один з найкращих у світі. Я побував у багатьох країнах і з упевненістю можу сказати: наше місто красивіше за інші, в ньому живуть розумні, талановиті люди. Ми й надалі робитимемо його зручним для мешканців та гостей. Нові масиви ростимуть і вгору, й вшир, наступаючи на Київську область. Житло буде максимально наближатися і до центру. Вже зараз там є достатньо вільних ділянок: на вулицях Лисенка, Золотоворітській, Володимирській, Воровського, Толстого, Вєтрова, бульварі Шевченка... Розгорнемо будівництво в Дарницькому, Оболонському, Святошинському, Дніпровському районах...

— А квартири які будуть?

— На всі смаки. Від елітних і дуже дорогих до тих, які доступні більшості киян. Але всі обов’язково обладнані підземними паркінгами, приміщеннями для охорони та належним теплозабезпеченням.

— Що скажете про хрущовки?

— Питання про їхнє знесення у нас часто використовувалося в політичних, популістських цілях. З моєї точки зору, ці будинки за незначним винятком себе ще не вичерпали. Скажу більше: люди просто не хочуть з них виїжджати. Парадокс, але одну таку хрущовку (на Туполєва), найгіршу, на думку керівників районної держадміністрації, ніяк не можемо вивільнити. Воно й зрозуміло. Переселення на інший житловий масив, особливо для ветеранів, — це трагедія: за старими адресами залишаються їхні родичі та друзі, добре вивчені за довгі роки магазини, аптеки, лікарня. Та й квартир чимало приватизовано і відремонтовано. Деякі будинки (скажімо, у Соцмістечку Дніпровського району) немов у садах стоять — всюди дерева, квіти. Тож масова кампанія щодо знесення хрущовок сьогодні недоцільна. Усе вирішуватимуть поетапно. Зате є чимало домівок, зведених ще до революції чи після Вітчизняної війни, які перебувають у значно гіршому технічному стані. Нині наше управління проводить відселення в 78-ми з них. Частину приміщень знесуть, решту реконструюють. Багато отримають квартири в нових висотках.

— Михайле Миколайовичу, іноді через інженерний брак у багатоповерхівках тріскаються стіни. Або розташовують такі споруди на зсувонебезпечній території, через що їх не можна експлуатувати. Змарновано кошти, сили, час. Такі будинки, як пишуть читачі “Хрещатика”, є на Виноградарі, біля цирку. Що на це скажете?

— Таке буває рідко. То форс-мажорні, непередбачені обставини. Сьогодні десь дев’яносто відсотків житла будують на кошти населення, і якщо брак трапляється, то відповідати за нього має підрядна організація. Хоча її представники повинні розуміти: халтурячи, вони довго на ринку житла не втримаються. Нині вимоги замовників на високому рівні. Будівельники просто змушені, хочуть того чи ні, працювати швидко та добротно. Інакше залишаться без заробітку.

— Скільки, до речі, в Києві будівельних компаній — державних і приватних?

— Майже сто. Серед них холдинг “Київміськбуд”, “Житло-інвест”, відкрите акціонерне товариство “Познякижитлобуд”, фірми “Консоль”, “ТММ”. У кого більші обсяги, у кого менші. Хто зводить один-п’ять будинків, хто сімдесят, а то й сотню. Міське керівництво створило рівні умови для всіх компаній. Спрощено процедуру отримання земельних ділянок, оформлення документів тощо. Це дало змогу значно наростити обсяги житлового будівництва. Збільшилася завдяки високому авторитету Олександра Омельченка і сума інвесторських коштів. Їх вкладено в оновлення майдану Незалежності, Бессарабського кварталу, підземного простору на проспекті Дружби народів...

— Ви сказали, що часто бували за кордоном. Досвід якої країни у вирішенні квартирного питання вам найближчий?

— Держав Західної Європи. Там теж діє система муніципального житла, яке безплатно розподіляють і надають. Але їхня перевага в тому, що там століттями є приватна власність на землю і працює кредитна система. У нас же все це тільки зароджується.

”Я дуже мало бачив щасливих серед тих, хто отримував безплатні квартири”

— Розподіл квартир — справа відповідальна і, можна сказати, дещо ризикована: завжди знайдуться незадоволені й ображені. Чи потрапляли ви через це в конфліктні ситуації?

— Ні, скандалів не було. Засмучує й дивує інше. Я дуже мало бачив щасливих серед тих, хто отримував безплатні квартири. У чому причина? Повинні, мабуть, відповісти психологи. Можливо, людина, якій дали ордер, починає хотіти чогось більшого: жити ближче до центру, мати більшу кухню... Ті, що на другому поверсі, мріють перебратися на четвертий, хто на четвертому — на другий. Троєщинцям потрібен Святошин, а святошинцям — Дарниця...

— Чи не важко бути одразу в трьох іпостасях — начальника управління, заступника голови Київської міської держадміністрації і депутата?

— Ні. Навпаки, таке поєднання значно допомагає в роботі. Ідея сумісництва посад заступника і начальника управління не нова. Перші кроки щодо цього зробив Іван Салій. А реалізував починання Олександр Омельченко. У чому перевага такої схеми? Розумієте, заступник сам по собі зі своїм секретаріатом не є юридичною особою. Його дії не можна оскаржити в суді. Тобто він лише дає вказівки і, з одного боку, не відповідає за їхнє виконання, а з іншого, не може це виконання забезпечити й проконтролювати. Нині ж маю можливості провести свої рішення від початку до кінця, а також ефективніше впроваджувати загальноміські соціальні програми. Депутатська діяльність теж є ефективнішою завдяки такому сумісництву. Тепер правомірність цього моменту вирішена в Конституційному суді. Ця проблема надумана. По-перше, тут йдеться про заборону на професію, а по-друге... Чому, скажімо, обраний народом громадянин Петров чи Сидоров не може бути начальником управління? Чим кращий, з погляду здорового глузду і користі для справи, депутат, який тільки виступає на сесіях та розсилає запити, але сам не може вирішити жодного питання? Коли до мене на прийом приходять виборці, то вони сподіваються, що я тут же візьмуся за справу, а не ходитиму на поклін до чиновників. Знаючи округ, можу розв’язувати його проблеми засобами як депутатського, так і адміністративного впливу.

— Чи не дублюєте часом свою роботу начальника управління в постійній комісії Київради з питань житла, розвитку комунального господарства?

— Ні, у міської ради дещо інші функції й інше коло повноважень. Як заступника глави держадміністрації мене цікавлять конкретні напрямки діяльності, пов’язані з житловим будівництвом, з інвестиціями в цю галузь. Головне ж завдання комісії — робота над бюджетом, планом соціально-економічного розвитку столиці. Так склалося, що всі, хто є нині в нашій комісії, працюють у системі комунального господарства. Отож ми маємо змогу контролювати роботу керівників управлінь, відділів, служб міської державної адміністрації, які не є депутатами, а як представники місцевого самоврядування велику увагу приділяємо й поліпшенню експлуатації житлового фонду.

— Депутатам доводиться вислуховувати від виборців найрізноманітніші прохання. Але до вас, відаючи про займану посаду, найчастіше, певно, звертаються з приводу житла. Що ви тоді кажете, що обіцяєте?

— Обіцянок не роздаю. Дію строго за законом. Тим більше в тих випадках, коли доводиться відмовляти тим, хто просить квартиру. Але суть моєї роботи з виборцями в тому, аби підказати вихід зі скрутної ситуації, надати достовірну інформацію, а коли будинок потребує капітального ремонту, то розповісти, що слід зробити для його проведення. І не лише порадити, а й вплинути на занесення цієї споруди до плану реконструкції, на розробку проектно-кошторисної документації. Буває, змушений, дивлячись людині у вічі, констатувати: отримати безплатне житло у вас немає шансів, бо тільки рік перебуваєте на черзі, не маєте пільг. Іноді виникають складні варіанти, де потрібне втручання самого мера, голів районних держадміністрацій. Життя таке непередбачуване. У когось сталася пожежа, у когось відібрали квартиру шахраї... Кожен день підкидає свої ребуси.

— Що вам вдалося і не вдалося як депутату?

— Вдалося чимало. Ось уже завершується другий термін моєї роботи в 71-му виборчому окрузі Шевченківського району. Я з впевненістю можу сказати, що знаю своїх виборців, підтримую з ними як ділові, так і людські стосунки. За ці вісім років домігся відкриття церкви в слідчому ізоляторі Лук’янівської тюрми. Оздоровлено дітей з багатодітних сімей. Приведено в належний порядок школи (ремонт, умеблювання), облаштовано вулиці, під’їзди, будинки. Регулярно допомагаю інвалідам та соціально незахищеним. Але є ще багато важливих невирішених справ. Так, у моєму окрузі старий житловий фонд, який потребує реконструкції. Одне слово, ще діяти і діяти.

”Балотувався до Верховної Ради лише задля експерименту”

— Повернімося в минуле. У 1998 році ви одночасно балотувалися до Київської й Верховної рад. Але в парламент не пройшли, хоча вже й займали таку поважну посаду. Як вважаєте, у чому була ваша помилка?

— Можу сказати відверто, що не мав серйозних намірів потрапити до Верховної Ради. Просто хотів перевірити власні сили. Проводив, так би мовити, своєрідний експеримент. Відпрацьовував у мікрорайонах різні агітаційні технології і вивчав ставлення до себе певних соціальних груп. Таким чином дізнався, як до моєї кандидатури ставляться в посольствах, в Старокиївському, Печерському, Шевченківському районах...

— Ви задоволені результатом?

— Абсолютно. Він був навіть несподіваним, бо очікував гіршого. Крім того, набув корисного досвіду, отримав важливі аналітичні матеріали. Бо якщо вже балотуватися, то тільки з перемогою.

— У березні 2002-го знову кинетеся в бій за статус парламентарія?

— Це залежить не від мене. Точніше, не тільки. Ось один з уроків, що я дістав: є рішення, які не приймають одноосібно, бо інакше вони не забезпечать бажаного результату. Сам-один ще ніхто ніколи не вигравав. У командній грі перемагає команда, а не один гравець. Тому маю намір працювати разом з Олександром Олександровичем Омельченком і брати участь у виборах до Київради від 71-го округу.

— Якщо бачите переваги командної гри, то чому не вступили до якоїсь партії?

— Я був членом Комуністичної партії, і вступ цей був не формальним, а виваженим рішенням. Тоді існувала ціла система виховання, де були свої цінності, ідеали. І вона мала не лише негатив, а й чимало позитиву. А чому не йду в іншу партію? Бігати від одного політичного об’єднання до іншого — ознака легковажності. Перспективною вважаю “Єдність”, очолювану досвідченими керівниками, котрі дістали народну довіру. Маю на увазі Олександра Омельченка та його однодумців. Вони довели: попри непросту економічну ситуацію, таки можна досягти вагомих результатів. Кияни і гості столиці бачать відновлений Михайлівський Золотоверхий, реконструйовані залізничний вокзал та майдан Незалежності, переобладнані дорожні розв’язки, облаштовані вулиці, подвір’я... Все це працює і на імідж партії.

— Так ви долучитеся до єднівців?

— Я в “Єдності”.

”Ніде так не брешуть, як перед виборами і після полювання”

— Питання, на яке можете не відповідати: яка квартира у вас?

— У мене хороша квартира. Задоволений нею на всі сто. Живу в Дніпровському районі і переїжджати в центральну частину міста не збираюся. Хоча іноді й підтрунюють: міг би, мовляв, вибити собі помешкання і на Хрещатику.

— Ваші улюблені місця в Києві?

— Будівельні майданчики, де буваю щодня.

— Розкажіть, будь ласка, про сім’ю.

— Дружина Валентина Іванівна працює начальником відділу в міському управлінні Ощадбанку України. Двадцятирічна донька Оля — студентка четвертого курсу юридичного факультету Шевченківського університету. І ще. десять років з нами живе собака Мурашка. Вважаємо його повноправним членом нашої сім’ї, що навіть користується деякими привілеями.

— Як Мурашка потрапила до вас?

— Нам її принесли вже дорослою, подарували. Коли хазяїн пішов, вона заплакала. Я вперше побачив, як плаче тварина...

— Зазвичай собака сам вибирає собі господаря. Кого він зробив лідером — вас чи дружину?

— Мене. Я гуляю з Мурашкою двічі на день, це мій обов’язок. І в усіх поїздках — до батьків, на природу, на полювання чи риболовлю — вона завжди супроводжує. Якщо з якихось причин не беру з собою, дуже переживає, виє.

— Під час полювання не шкода вбивати тварин?

— Я вже не стріляю качок, зайців, кіз, оленів. Можу вполювати хіба що дикого кабана. Але це не самоціль. Значно важливіше просто пройтися полем чи болотом, подихати свіжим повітрям, зустрітися з друзями, земляками. А принцип обов’язково добути щось відходить на другий план.

— Рибалки і мисливці завжди мають у запасі якусь історію — вигадану чи реальну. У вас є така?

— Справді кажуть, ніде так не брешуть, як перед виборами і після полювання. Але особливої байки немає. Єдине, що скажу, дуже люблю рибалити на хижака — окуня, судака, щуку — зі спінінгом з човна. Це і задоволення, й активний відпочинок.

— Активний, якщо клює. А коли ні?

— Усе-таки відпочиваю. Бо від одного виду діяльності переходжу до іншого. На жаль, можливостей для цього з часом усе меншає. Та десь три-чотири рази на рік таки вдається виїхати на Дніпро в Черкаську область.

— А що вас пов’язує з футболом, адже колись ви три роки керували справами київського “Динамо”?

— Так, було. Я й досі із задоволенням спостерігаю за першістю світу та Європи, Лігою чемпіонів. Але сам практично не граю. До речі, на бульварі Верховної Ради поруч з Дніпровською райдержадміністрацією і моїм будинком був занедбаний стадіон. І ми у квартирному управлінні вирішили: облаштуємо його. Вже майже довели до ладу: посіяли траву на полі, пофарбували ворота... Я щодня там буваю, дивлюся і плекаю надію, що незабаром зможу поганяти м’яча.

— Михайле Миколайовичу, ви і ваша дружина — керівники. Не важко, коли в одній сім’ї два начальники?

— Ні, у нас взаєморозуміння і гармонія. Кожен займається своєю справою. У мене хороша сім’я. Близькі з розумінням ставляться до того, що я рідко буваю вдома. Та й дружина, між іншим, теж частенько засиджується на роботі.

— Відпустки проводите разом? Куди їздите?

— Так, відпочиваємо разом. Максимум два тижні. Якщо виходить, на морі. Але перед тим обов’язково відвідуємо наших батьків, які живуть в Чернігівській області. Мій тато Микола Андрійович і мати Ганна Олександрівна вже давно на пенсії. Живуть у селі Плиски, де я народився, мають там будиночок, підсобне господарство.

— Оскільки ви з дружиною вихідці з Чернігівщини, то десь там і познайомилися?

— Ні. Ми познайомилися в Нижньовартовську в будівельному студентському загоні, який я, до речі, очолював. Хороші то часи були. Пам’ятаю, висів такий лозунг:“Здамо наші посередні знання на добре і відмінно!”. А під ліжками в гуртожитку зберігали сокири, пилки, інші інструменти. Валя тоді навчалася на економічному факультеті інституту легкої промисловості імені Немировича-Данченка. Шостого вересня виповнився 21 рік, як ми разом. Мріємо знову побувати в місті, яке нас з’єднало.

— За родом своєї роботи ви, мабуть, часто буваєте на новосіллях. Які тости проголошуєте, що п’єте і чим закушуєте?

— Тости на новосіллях традиційні: побажання достатку, злагоди, єдності, благополуччя в родині, щоб у квартирі обов’язково лунав дитячий сміх. З напоїв люблю сухе червоне вино, а з їжі — звичайні домашні страви. Я не гурман.

— Ваш життєвий принцип?

— Собака гавкає, а караван іде. Або, пам’ятаєте, у Тичини: “То нехай собі, як знають, божеволіють, конають, нам своє робить”. Як буває у футболі, про який ми з вами говорили, саму гру з часом забувають, але пам’ятають її результат. Так і в житті. Мені приємно, що можу привести свою доньку, а згодом, сподіваюся, й онуків до якогось будинку, стадіону чи вулиці й сказати: до цього причетний і я.

* * *

Завтра Михайлу Миколайовичу виповнюється 50 років. Привітати сина приїдуть батьки — його та дружини. Тож Новий рік планують відсвяткувати усі разом.

Шановний Михайле Миколайовичу! Безсумнівно, в день народження ви отримаєте безліч поздоровлень. Прийміть і від нас, журналістів “Хрещатику”. Нехай цей ювілей, який майже збігається з новорічним святом, стане для Вас джерелом добрих звершень та удач. Гарної Вам погоди — і в політиці, і в домі, і за вікном!

Анжела АФОНІНА “Хрещатик”

прочитало 6851 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.3129 sec