Як повідомила вчора наша газета, наприкінці тижня на заводі “Більшовик” донецькі конструктори і київські виробники репрезентували столичним метробудівцям механізований прохідницький комплекс власного виробництва. Жартівники вже встигли охрестити його “кротом”. Металевий велет, розфарбований у червоно-жовті кольори, за формою аж ніяк не схожий на оте сліпе створіння природи, що змушене усе життя копирсатися під землею. Нагадує скоріше локомотив без коліс із здоровенним циліндром спереду. Навколо нього й зчинилася метушня, коли на оглядини приїхав столичний мер Олександр Омельченко. У супроводі керівників підприємства, своїх заступників та журналістів він обійшов новинку з усіх боків, прислухаючись до пояснень. Піднявся східцями до пульта управління. Оператор натиснув кнопки, і машина ожила: заворушила усіма своїми колінцями...

Торік у жовтні міська влада, яка давно сповідує принцип “купувати за кордоном потрібно лише те, що не можуть або не встигають виробляти київські підприємства”, прийняла рішення про створення такого механізованого прохідницького комплексу, або по-простому “щита” для “Київметробуду” на базі відкритого акціонерного товариства “Завод “Більшовик”. Із попереднім замовленням Київської міської держадміністрації — виготовленням ескалатора — підприємство впоралося на “відмінно”: промислові зразки витримали випробування, виріб поставлено на потік. І невдовзі саме ним оснастять нові станції, підземні торговельні центри під майданом Незалежності, Європейською площею. Мало того, у “більшовиків” є тепер сильний конкурент — столична фірма “Отіс”, яка також узялася за виготовлення цієї продукції. Попит на сучасні рухомі східці власного виробництва незабаром буде повністю задоволено, вже не доведеться купувати їх за кордоном, як досі. Тобто гроші лишатимуться у столиці, на підприємствах з’являться додаткові робочі місця.

Питання нині в тому, як швидше і дешевше прокласти метрополітенівські тунелі до “спальних” районів, адже центральна частина Києва повністю охоплена підземним транспортом. Цьому якраз і сприятиме “кріт”. Довжина механізованого щита — 37 метрів, висота — на рівні двоповерхового будинку, діаметр циліндра — 6,2 метра. Вага — 450 тонн. У робочій камері, де розміщено дробильний пристрій замість традиційної фрези, створюється тиск у три атмосфери. Таким чином тверда порода розпушується і потрапляє у зону вибірки. Екскаваторні лопатки нагрібають землю на спеціальний транспортер. По сталевому череву “крота” вона рухається у протилежному напрямку, зсипається у вагонетку і відправляється нагору. У цей час розумна машина сама вимощує бетонні кільця по периметру викопаного тунелю, скріплені металевими тюбінгами. Потім (найцікавіший момент!) циліндр відштовхується від них двадцятьма домкратами, просувається вперед і тягне за собою хвіст (як тільки заводчани пояснили принцип дії цього механізованого комплексу, журналісти аж тоді нарешті зрозуміли, чому робітники назвали його кротом — Авт.) Для того, щоб оператор потрапив у робочу зону в разі нестандартної ситуації, він повинен пройти через спеціальну барокамеру, де тиск вирівнюється, як на підводному човні. Аналогічні комплекси (з дещо іншими параметрами) у світі виготовляють лише три-чотири фірми. Тепер до них долучився й київський завод “Більшовик”.

За словами голови правління цього акціонерного товариства Володимира Політикіна, зробити таку складну машину за чотирнадцять місяців стало реальним лише за підтримки столичної влади. До того ж технологічний цикл на заводі не порушився. Одинадцять мільйонів гривень з міського бюджету на фінансування згаданого проекту, скасування на півроку земельного податку дали змогу підприємству перевести подих. За рахунок такого потужного замовлення (а воно становить 35—40 відсотків від усіх, що мають у портфелі) фонд заробітної платні зріс на 20 відсотків. “Більшовики” навіть розконсервували десятирічний довгобуд. Житловий будинок для своїх працівників планують увести в експлуатацію наприкінці наступного року. Звичайно, середня винагорода за працю поки що невисока за 300 гривень. Але, як зізнався заводський профспілковий лідер Анатолій Губський, на важких ділянках (скажімо, у ливарному цеху) робітники отримують і понад тисячу. Все залежить від обсягів виробництва. А вони за одинадцять місяців цього року становлять 72 відсотки. Однак сьогодні, бідкався Анатолій Іванович, виникла нова проблема: завод відчуває гостру нестачу кваліфікованих кадрів. Якщо професійно-технічні училища не візьмуться за навчання молоді із таких спеціальностей, як слюсар, електрозварник тощо, у майбутньому не лише завод, а й увесь промисловий комплекс столиці очікують неприємності. І навів показовий приклад. Якось на одному з київських ринків зустрів колишнього токаря найвищого розряду, котрий торгував за прилавком. Почав умовляти його повернутися на підприємство. “А скільки мені платитимуть?” — запитав той. “Для початку — 1200 гривень”. “Та ви що? Я за день можу заробити 60 “зелених”!”. Коментарі, як кажуть, зайві. Отож керівникам доведеться добряче міркувати, аби переманити з ринків майстрів високого класу.

— Наступного року завод матиме замовлення ще на один прохідницький щит,— сказав Київський міський голова Олександр Омельченко.— Сподіваюсь, виготовите його не за 14 місяців, як перший, а хоча б за 10—11. Замовить вам місто і оснастку для щитів, закуплених у Німеччині. Тож без роботи не сидітимете. Але, звичайно, втримати людей низькою зарплатнею неможливо. Розумію, виробництво у вас надто енергомістке, бо старе. У собівартості продукції ціна за енергоносії становить чималу частку. Та є світло в кінці тунелю: за попередніми даними, наступного року ціна за газ, нафту на світовому ринку почне падати. Тож можна буде знижувати собівартість і водночас підвищувати зарплату. Адже згідно з бюджетом на 2002 рік, який ухвалила Київрада, мешканці столичного мегаполіса в середньому отримуватимуть 612 гривень.

Поки що важко сказати, якою буде продуктивність механізованого комплексу. Виробники запевняють, що він здатний проходити до семи-восьми метрів на добу. Нинішній виробіток метробудівців (залежно від складу грунтів і глибини залягання тунелів) становить 1,5—3 метри щодоби. У лютому наступного року “кріт” зариється в землю під Амурською площею і повзтиме до Виставкового центру майже втричі швидше, ніж це роблять сьогодні хвалені закордонні механізми.