images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
22:00 |  Учасники «Євробачення-2017» випустили пісню українською мовою
images images images
20:00 |  Українцям заплатять за фейки в новинах
images images images
18:00 |  Безпритульні тварини стануть зірками фестивалю на Русанівці
images images images
16:00 |  Як працює сервіс оренди велосипедів "bike sharing"
images images images
14:00 |  "Велосипедом на роботу" замість авто або маршруток: киян закликають приєднатися до флешмобу
images images images
12:45 |  Триває Всеукраїнський конкурс на краще періодичне друковане видання для дітей та юнацтва
images images images
12:00 |  Під час Всеукраїнського свята подяки частково заборонять рух транспорту
images images images
10:00 |  У "Київводоканалі" презентували план із реконструкції Бортницької станції аерації
images images images
08:00 |  У Києві триватимуть традиційні сільськогосподарські ярмарки
images images images
06:00 |  На міжнародній конференції ДПП столиця представила проект з підвищення безпеки дорожнього руху в Києві
images images images
03:00 |  Думка оточуючих змушує людей економити
images images images
01:00 |  В Україну завітало "бабине літо"
images images images
22:00 |  Кілька порад для здорового хребта
images images images
20:00 |  Рослини мають свою нервову систему - вчені
images images images
18:00 |  В Україні вводять положення по періодичній підготовці професійних водіїв
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 26 грудня 2001 року, середа  №179 (2009) images
images
полоса
images
images
ХРЕЩАТИК, 36
images  
images
images
images
26/12/2001



images
Віталій Комов: “Я з тих, хто робить справу, а не питає, чому цього не роблять інші”
images

Із досьє “Хрещатика”

Віталій Комов – депутат Київради від 62-го виборчого округу Шевченківського району столиці. Член постійної комісії з питань самоврядування, засобів масової інформації та зв’язків з об’єднаннями громадян. Народився 6 січня 1948 року в місті Немані Калінінградської області. Закінчив Харківський авіаційний інститут. Працював на Авіаційному науково-технічному комплексі імені Антонова. Член Соціалістичної партії України. Нині вчиться на юридичному факультеті Інституту післядипломної освіти Національного університету імені Тараса Шевченка.


Подейкують, буцімто незабаром депутатам трьох скликань Київради вручатимуть особливі відзнаки. Якщо таке станеться, то серед них буде й Віталій Комов. Його добре знають і в мерії, і в окрузі. Він, як іронізують скептики, ”поведений” на органах самоорганізації населення. ”Напишіть про нашого Віталія Володимировича — він такий розумний, за нас горою стоїть”,— почула від бабусі у громадській приймальні на Щербакова, 37. А якими очима вони дивляться на цього рум’яного світлоокого мужчину, як частують домашніми компотами, дбають про те, аби вчасно пообідав! На перший погляд, він для них, скоріше, син чи онук, аніж представник влади. Відчувається, що й сам обранець не від того, аби ”поніжитися” в теплих променях народної любові.

”Баку — моя мала батьківщина...”

— Віталію Володимировичу, мало яка сесія відбувається без ваших депутатських звернень або запитів. Звідки така активність?

— Я б назвав це принциповістю. Вона із сім’ї фронтового командира артилерійської батареї, котрий пройшов усю війну, захищав Москву, Ленінград. Виводив із оточення солдатів. Тато давав нам із сестрою такі приклади сміливості й порядності, що тюхтієм вирости не мав права. Ось ситуація, за яку мені й досі соромно.

Коли на Авіаційному науково-технічному комплексі (АНТК) вручили свідоцтво інженера першого класу з льотних випробувань, похвалився батькові: мовляв, мені 30 років, а я вже такий спец. А що ти в цьому віці зробив? На що почув у відповідь: “Коли мені було 30, сидів під арештом, бо батарея потрапила під Пітером у оточення, з якого ледве вибралися. Свої ж нас за це взяли під варту. Коли б випадково не приїхав один військовий чин, який добре мене знав, то тебе не було б на світі”.

— За логікою, ви мали стати військовим.

— Можливо. Та життя розпорядилося інакше. Моє дитинство — це Баку, Каспійське море, друзі — теж діти фронтовиків, і математична школа. Учитель Віктор Васильович Ємельянов виховував нас незалежними й гоноровими. Навчив мислити. Причому на математичних задачах. Три-чотири способи розв’язання вважалося за найвищий пілотаж. Недарма ж майже всі стали студентами престижних московських вузів. Я ще й твори писав не менше ніж на 12 аркушах.

— О, ви як колишній бакинець володієте азербайджанською мовою?

— Трохи. Вчився в російській школі, а друзів мав серед корінного населення. До того ж доводилося часто їздити по республіці, бо вважався непоганим волейболістом і входив до збірної школярів. Звичайно, рідна — російська. Та ви б почули тодішній мій акцент! Кавказький! Ще два роки в Харкові, куди я потрапив після школи, не міг його здихатися.

— Чого саме подалися в Україну?

— Бо позбавлений стадного інстинкту. Коли бакинські вундеркінди кинулися підкоряти московські вузи, я вирішив випробувати себе, вступивши в Харківський авіаційний інститут (ХАІ). Це дуже серйозний навчальний заклад, із хорошим рівнем освіти.

— Що можете згадати про студентські роки?

— І те, що відчував себе чужим серед своїх, і перше кохання. Спочатку мені все не подобалося. Там дещо інші стосунки між людьми. На Кавказі народ сердечніший, відвертіший. Коли треба, другові віддадуть усе. А в Харкові я опинився в іншому середовищі. Виручали оптимізм і глибокі знання. На першому й другому курсах іноді навіть лекції читав з вищої математики. Влітку з будівельним загоном, який згодом очолив, їздив у Тюмень, Сургут, Нефтєюганськ. Заробляли по 1200—1400 рублів. Отож не бідував. Як і годиться, на першому курсі розгорівся роман із однокурсницею. Та не просто з комсомолкою, спортсменкою, красунею, а ще й з відмінницею. До слова, звуть її, як кавказьку полонянку, Ніною. Тепер вона, щоправда, Ніна Іванівна. Моя дружина.

На четвертому курсі запропонували очолити раду гуртожитку, що знаменитий був бійками і хаосом. Разом із комендантом навели лад. Невдовзі там стало не лише чисто і затишно, а й весело. На музичні вечори з’їжджалися звідусіль. Я й сам залюбки грав на гітарі, співав.

Аж ось і диплом. Спочатку хотів їхати “за туманом і за запахом тайги” на Далекий Схід. Та приятелі покликали в Київ: у Антонова чудове конструкторське бюро. Втім, не одразу послухав. У 1972 році, закінчивши інститут, залишився на кафедрі математики. Ніна вже перебралася до столиці, до того самого Олега Костянтиновича Антонова. Тоді й відчув, що таке самотність: купив квиток... і гайда до Києва свататися. Потім чи не рік щосуботи літав до дружини, аж поки вона не сказала: “Годі!” Мала народитися дитина.

— У вас зразково-показова біографія справжньої радянської людини. Не спіткнешся, хоч фільм знімай.

— Не просто фільм, а трилер...

”Не сподівався, що небо доведеться поміняти на мерію”

— Чому трилер, а не, скажімо, модний у ті часи “виробничий роман”?

— Взагалі все розгорталося саме так. На механічному заводі (тобто АНТК) потрапив у відділ льотних випробувань. Робота захопила. Допомогли честолюбство й хороша пам’ять. Мені 24 роки, я інженер бригади аеродинаміки. Здавалося, взяв, так би мовити, штурмом Харків, тепер на черзі Київ — центр радянського транспортного авіабудування. Щоправда, важко з немовлям по квартирах кочувати. Зрештою ми з Нінусею як молоді спеціалісти отримали комуналку на Борщагівці. У 1978-му вже мали готельку, а ще через п’ять років, коли у нас уже було двоє дітей, одержали трикімнатні “апартаменти” на Туполєва. Там, до речі, й нині мешкаємо. Ніна під орудою колишньої дружини Олега Антонова Єлизавети Шахатуньї займалася ресурсами літаків, була провідним конструктором. Я ж із 1975 року брав участь у всіх випробуваннях аеродинамічних якостей літаків. Через мене пройшли Ан-28, Ан-32, Ан-72, навіть “Руслан” та “Мрія”. У 1976-му вступив у КПРС, рік був парторгом відділу льотних випробувань.

— Яким же чином з небес спустилися на землю?

— Випадково. Моя доля, як і багатьох колег, драматична. З 1983 року керував бригадою аеродинаміки із тридцяти п’яти висококласних фахівців. Ганяли машини в екстремальних умовах. Улітку бували там, де плюс 40, взимку— де мінус 40 за Цельсієм. У 1985-му створив раду бригади. Тоді саме настав час обчислювальної техніки, стало можливим автоматизувати процес. Збільшилася інтенсивність польотів, а з нею — і передумови до аварій. Повіяло тривогою. Починаю доводити, що треба щось змінювати в організації праці, бо ризикуємо життям людей. Але не зрозумів генконструктор Петро Балабуєв. Звернувся до парткому. Там стали на бік керівництва. Тоді припинив платити партвнески, написав заяву: “Не хочу відповідати за те, що незабаром почнеться”. За це мене в 1989-му виключили з КПРС. І повернувся на посаду провідного інженера.

— Тобто один у полі воїн?

— Ні. Вище начальство незлюбило, а колеги підтримували. До всіх бід додалася хвороба — жорстка серцева аритмія. Колишній борець і боксер, я тоді не міг пройти сто метрів. Помер батько, мені видалили жовчний міхур. Суцільні стреси. І тут якраз доручили дослідити “супровідний слід” “Руслана”. Треба було знайти спосіб візуалізації ущільненого повітря. Метод дав два з половиною мільйони рублів економії. А я від перенапруги потрапив у лікарню. Там почав усвідомлювати, що лише сам себе зможу вилікувати. Проштудіював спеціальну літературу, зайнявся моржуванням. Докупався в Дніпрі до запалення нирок, але серцеві напади припинилися. Літак випробовували без мене.

— Ваші дії після цього?

— Наприкінці року колектив бригади висунув мою кандидатуру в Київраду. А я відмовився. Саме тоді помер Андрій Сахаров. Він не боявся протистояти тоталітарній системі. Тож, все зваживши, вирішив балотуватися в депутати Київради.

— А що ж авіація?

— На жаль, почало збуватися те, чого остерігся: почастішали авіакатастрофи. Одну з них і сам пережив. Коли 12 грудня 1989-го везли для киян цитрусові з Аджарії, наш Ан-12 упав під Броварами. Та Бог милував — екіпаж уцілів. Рівно через дев’ять місяців на Ан-72 під Ленськом розбилися тринадцять членів екіпажу. У 1992-му внаслідок аварії на Ан-124 загинуло восьмеро. Потім були Ан-32, Ан-70... Лише за п’ять років втратили ці перспективні машини і тридцять трьох випробувачів. От і не вір передчуттям...

”У багатьох районах ради самоврядування ліквідовано”

— Депутатство теж випробування на професіоналізм, порядність. Як ви почуваєтесь у цій ролі?

— Я не любитель пустопорожніх виступів з трибуни. Більше до снаги працювати в окрузі. Спочатку вивчав закони, придивлявся і прислухався до всього, поки не набув досвіду. Майже за десять років роботи в Київраді дізнався, хто чим дихає. Розумів, за рік-два серйозних змін у суспільстві не відбудеться, тому накопичував знання, щоб застосувати їх на практиці. Ще на початку дев’яностих усвідомив: самоврядування — одна з основ розвитку демократичного суспільства.

— Відтоді й почали навертати до своєї “релігії” всіх і кожного?

— Так. Знаю, багатьом це не подобається. Але ж на цьому тримається цивілізований світ. Тож і вирішив самоврядування застосувати на Нивках. Там проживають 35 тисяч чоловік. Забудований переважно “хрущовками” і приватним сектором. Інфраструктура й комунікації зношені. Люди скаржаться на діряві дахи, залиті підвали, розбитий асфальт. У Європі мешканці будинку чи кварталу укладають угоду про надання послуг з певною вигідною для них установою. Ми ж платимо гроші жекам, котрі все роблять абияк. Незалежно від наслідків роботи кожен громадянин віддає по 40 копійок за квадратний метр. З однієї п’ятиповерхівки виходить майже тисяча гривень на місяць. Так складається кругленька сума. Тому й закликаю не скаржитися, а робити справу. До речі, я з тих, хто сам працює, а не запитує, чому цього не роблять інші.

— То що, варто “вигострить сокиру”?..

— Ні. Створити будинкові комітети, що об’єднаються в квартальні (по 10—15 будинків). Тоді можна буде розпоряджатися грошима і відмовитися від послуг жеків. Найняти керуючого, бухгалтера, двірника, сантехніка. Ясна річ, слід озброїтися Законом України “Про органи самоорганізації населення”. Я хочу, щоб він почав діяти у нас на Нивках якнайшвидше.

— Як просувається робота?

— Не так, як хотілося б. У багатьох районах ради самоврядування ліквідовано. Ті, що вціліли, не мають повноважень. Київрада мала б якраз їх делегувати. Але для тих, хто приймає рішення, це небезпечно.

— Чому?

— Бо тоді питання, котрими займаються чиновники у виконавчій владі, розв’язуватимуть на місцях без них. Вже є певні самоврядні успіхи. Створено громадські приймальні, де працюють референт депутата, бухгалтер і юрист.

— Які ж наслідки?

— Ось на Нивках безплатно консультуємо з усіх галузей права, окрім кримінального. Якщо відвідувачу потрібен представник для захисту інтересів у суді, посилаємо юриста. А ще формуємо будинкові комітети, складаємо кошториси на ремонт приміщень, розподіляємо гуманітарну допомогу. За два роки обійшов кожний дім, провів збори. Коли з громадськістю перевірили роботу Управління житлового господарства, то виявилося, що воно займається, головним чином, відписками. Чиновники запевнили, приміром, буцімто на Саратовській, 12 поклали асфальт. Насправді ж там, як кажуть, і кінь не валявся. На жаль, це не виняток. Недавно до районної влади від громадської ради самоврядування надійшла пропозиція відкрити в занедбаному дитсадку на Салютній, 23-а соціальний центр. Якби гроші потрапляли в раду мікрорайону, то все було б простіше. Через інертність Київради не можемо сформувати громадський комітет мікрорайону. Та вже є кошторис на ремонт сорока будинків. Аби дати їм раду, треба п’ять мільйонів гривень. Це я й запропонував внести в бюджет 2002 року. Сподіваюся, якусь суму Київрада все-таки дасть.

— Ви депутат Київради трьох скликань: ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ. Тобто народ вам уже повірив тричі. Збираєтеся балотуватися ще раз?

— Так. Буду, як і раніше, відстоювати самоврядування. Втілювати його спочатку на Нивках, а потім розтиражуємо по всьому Києву.

— Коли ж це відбудеться?

— Якщо не заважатимуть, то протягом наступного року. Нині збираємо людей свідомих і активних. Доб’юся, щоб мої виборці почували себе так само комфортно, як жителі центральних районів столиці.

— Чи не шкодуєте за авіацією, адже маєте тринадцять винаходів?

— Ні. Тієї авіації, котру любив, уже не існує. Займатися комерційними рейсами нецікаво. Мені переказали приємні слова Петра Васильовича Балабуєва. Мовляв, якби Комов повернувся, я б його взяв.

— Таке враження, ніби ви, окрім боротьби, нічим іншим не живете?

— Помиляєтеся. Живу сім’єю. За тридцять років подружнього життя ніколи не сварилися. Вивчили двох доньок, Олену й Тетяну. Вони вже заміжні. Менша — у Бостоні з чоловіком і двома дітьми, а старша живе з нами. Сина назвала на мою честь Віталієм. От з онуком та книжками й розслабляюся. А ще по неділях беру караоке і йду в кінотеатр “Нивки”. Там збираються любителі поспівати. Приходьте, послухаєте. Непогано виходить.

Депутат від 62-го виборчого округу Шевченківського району столиці Віталій Володимирович Комов приймає виборців щовівторка з 18.30 за адресою: вулиця Щербакова, 37, кімната 85.

Олена СЕДИК “Хрещатик”

прочитало 9601 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
26/12/2001 | Столичний бюджет—2002 побагатшає більше, ніж на двадцять відсотків.
images
images
26/12/2001 | Розпочалися передвиборчі маневри в 38-му окрузі на Оболоні.
images
images
26/12/2001 | Олександр ОМЕЛЬЧЕНКО:.
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.3046 sec