Відтоді, як на Красному хуторі в Новій Дарниці було збудовано лікарню, минуло рівно п’ятдесят років. Модерні висотки вже давно піднялися на місці одноповерхових будиночків колишнього приватного сектора. Нині у стінах цього медичного закладу з’являються на світ онуки породіль 1951-го. А історія клініки чимось нагадує казку про Попелюшку, якій пощастило стати принцесою. Завдяки керівникові столичної лікарні № 1 — заслуженому лікареві України, кандидату медичних наук, депутатові Київради Михайлу Салюті, котрий зважився на ризиковий експеримент по впровадженню медичного страхування, — вона зовсім не схожа на музей раритетів...

Хворий має почуватися бодай трохи, як удома

Старша медсестра лор-відділення Олена Петрук працює в клініці на Красному хуторі вже сорок шість років. Вісімнадцятилітньою випускницею першого київського медучилища вона прийшла сюди за направленням.

— Навколо лікарні був чудовий яблуневий сад, а поряд — сосновий бір. Хірургія, терапія, гінекологія та пологове відділення тулилися в невеликому одноповерховому бараці, який обігрівали кількома пічками. Транспортом для невідкладних випадків слугувала пара коней, — пригадує Олена Іванівна.— Ті ж втручання, які нині може провести чи не кожен хірург-інтерн, на той час вважалися унікальними. Приміром, коли прооперували першого пацієнта з приводу раку шлунку, ледь не всі лікарі прийшли подивитися на видалену пухлину... А санітарки й медсестри після роботи часто залишалися й на додаткові чергування: раптом тяжкохворому стане гірше. Та ніхто з нас не жалівся, що перепрацював, ніхто не просив “відгул”: як мовиться, треба — то треба...

Багатьох співробітників і подруг пані Олени вже немає на світі. Скажімо, в лор-відділенні старша медсестра Петрук разом із операційною сестрою Олександрою Коршун працюють від його створення (з 1958-го року). Вони вже стали частиною його історії. Та ставлення до роботи у небагаточисленної “старої гвардії” залишилося незмінним: хворий має почуватися в лікарні бодай хоч трохи, як удома. Отож постіль має бути не просто чистою, а білосніжною, їжа — не лише корисною, а й смачною, палати повинні пахнути свіжістю, а сестрички й лікарі — бути привітними й співчутливими...

— За це й цінують,— посміхається моя співрозмовниця.— Ось, наприклад, наш головний, Михайло Салюта. Ніколи не було такого, щоб не підтримав добрим словом. Після п’ятихвилинки завжди спілкується з медсестрами, цікавиться, як справи. А коли що потрібно — і фінансово допоможе, особливо, що стосується здоров’я персоналу та інших рідних. Турбується про наші умови праці, не забуває про пенсіонерів. Він бо ж добре розуміє, що кадри вирішують усе...

До речі, доньки пані Олени Петрук теж пішли маминою стежкою. Обидві працюють у лікарні на Красному хуторі... Старша, Лариса, медсестрою, а молодша, Тетяна — лікарем-стоматологом. Нині у клініці — понад півтори тисячі співробітників (серед них 15 докторів наук, 96 лікарів вищої та першої категорій). На базі лікарні створено центри судинно-ендокринних захворювань органів зору, репродуктивного здоров’я, патології стопи та реабілітації хворих ортопедо-травматологічного профілю, діабетичної стопи, а також міський імунологічний та міжрайонний діагностичний центри, консультативно-діагностичний нейроцентр.

Поліс доступний і для домогосподарки, і для банкіра

...Двадцятидворічній Ользі, котра лікується від безпліддя у Центрі репродуктивного здоров’я столичної клінічної лікарні № 1, годину тому зробили лапероскопічну операцію. Під легенькою сорочечкою, яку вона підіймає, ніяких рубців, тільки три маленькі дірочки... Як це далеко від того, що довелося пережити в пологових будинках багатьом жінкам старшого покоління... Не втримуюся і ділюся враженнями з керівником Центру Ігорем Чермаком. Він усміхається:

— Завдячуємо ідеї нашого шефа Михайла Юхимовича. Ось приїздіть до нас, коли народиться перша дитина, зачата штучним способом. Я так гадаю, що в таких суперумовах навіть ті, хто вже втратив надію, зможуть, як мовиться, невдовзі стати “при надії”...

...Приватний міні-готель нагадує й хірургічне відділення лікарні. В кожній палаті тут дорогі меблі, телевізор, душова кабінка й імпортна сантехніка. Після складної, приміром, пластичної операції гарний настрій може підтримати музикотерапія чи цікавий фільм. Лазерні апарати, доплерографи, енцефалографи, пристрої для магнітно-резонансної томографії — все це вражає. Особливо, коли дізнаюся про їхню вартість. За які гроші вдалося це придбати на Красному хуторі?

— Поки країна розмірковує про перехід до страхової медицини, в Дарницькому медичному об’єднанні власну модель уже запровадили,— каже головний лікар клініки № 1 Михайло Салюта.— На кошти від цього експерименту ми придбали лазери для операцій на сітківці ока, спеціальні хірургічні столи та ліжка для нейрохірургії, інструментарій на 70 тисяч дойчмарок, стоматологічне обладнання на 45 тисяч гривень...

Як це виглядає на практиці? Комерцією лікарня не займається. На відміну від півтори тисячі столичних приватних кабінетів чи клінік, де якість лікування “залежить” від кількості процедур, а відповідно, від коштів, на них затрачених, тут про своє здоров’я може подбати і домогосподарка, і банкір. Усе просто: приходить у поліклініку людина і страхує конкретний орган. Приміром, око. Сплачує певну суму. А коли виникне потреба, зі страховим полісом іде до окуліста чи офтальмолога. Або ж без черги робить ультразвукове обстеження чи будь-який інший терміновий аналіз.

Навіщо медикам політекономія

Михайло Салюта вважає, що гроші потрібно шукати не в кишенях пересічних хворих, а в спонсорів, котрі теж матимуть зиск від медичного страхування. Нині є чимало підприємств, керівники яких закупили пакети полісів для своїх працівників. Як-от, наприклад, фармацевтична компанія “Дарниця”, банк “Аваль”, київський м’ясокомбінат, заводи “Радіовимірювач”, “Вулкан”. Особливо цінна така співпраця нині, коли реальна вартість лікування туберкульозу становить близько 12 тисяч гривень, інфаркту — півтори тисячі, а апендициту — майже 700 гривень. Звісно, для тих, хто завчасно застрахував своє здоров’я, коштуватиме це набагато менше.

Як на мене, сума витрачених на поліс грошей не більша за розмір імовірного хабара. Ні для кого ж не секрет, що найкорумпованішими структурами незалежні експерти називають автоінспекцію та медицину. І чи не кожен другий, ідучи до лікаря, несе в подарунок якщо не конверт із “гонораром”, то хоча б джентльменський набір — коньяк і цукерки.

Співпраця зі страховою компанією дозволила медикам перекласти фінансові питання на страховиків, а решта залежатиме від їхнього професіоналізму. До речі, столичну клінічну лікарню № 1 першою прийняли до Української асоціації якості.