Президія (а в ній — упізнавані всіма й одразу Іван Плющ, Анатолій Кінах, Олександр Омельченко, Георгій Кирпа, Валерій Пустовойтенко, Євген Марчук, Володимир Сабодан, Михайло Потебенько...) була щедрою не тільки на вітальні спічі, а й на нагороди. Кожна гілка влади роздавала свої. Плюс ті, що випали трудівникам стратегічної галузі по лінії Мінтрансу, Укрзалізниці і, звичайно ж, столичної мерії. Київський міський голова Олександр Омельченко, вручаючи нагрудний Знак Пошани генеральному директорові Укрзалізниці Георгію Кирпі, сказав:
— Через столичний вокзал (нагадаймо, він після реконструкції відзначений Срібним дипломом Міжнародного фестивалю архітектури “Зодчество-2001” у Москві.— Ред.) потяги йдуть не лише в усі регіони України, а й у Європу. Це воістину ворота в світ. Що ж стосується нашого приміського вокзалу, який почав нове життя після капремонту, то тут також — гомінке перехрестя шляхів і доль: не менше 120 тисяч осіб їдуть з Київщини до Києва на роботу...
Не так давно (7 вересня цього року) “Хрещатик” опублікував фоторепортаж “Шістнадцять поверхів комфорту” про Український центр з обслуговування пасажирів. І ось його начальник Олексій Кривопишин одержав на ювілейному вечорі з рук прем’єр-міністра Анатолія Кінаха знак і свідоцтво заслуженого працівника транспорту України. Цього високого звання Олексій Мефодійович (як і його колеги — старший дорожній майстер Віталій Бублик, складач Іван Володін, начальник адміністративної служби Львівської залізниці Леонід Панасевич, машиніст Микола Разводов, начальник дорожніх електромеханічних майстерень Анатолій Садовський, начальник Головного фінансово-економічного управління Укрзалізниці Надія Соколовська, директор державного центру “Укрспецвагон” Віктор Степанов, майстер Володимир Трофимюк) удостоєний згідно з Указом Леоніда Кучми. Ще про один президентський Указ — “Про Міністерство транспорту України”, що було створене 26 листопада 1992 року для становлення національної транспортної системи,— згадав у своєму виступі Георгій Кирпа.
А спецвипуск газети “Магістраль” проілюстрував це вражаючою хронікою: серпень 1998-го — напередодні Дня залізничника до перона Дніпропетровського вокзалу подано прикрашений національною символікою і написами “Дніпро” потяг із вагонів, які капітально відремонтували в цехах заводу імені Кірова за прогресивною іспанською технологією; листопад 1998-го — для надання допомоги Закарпаттю, що постраждало від повені, підключили всі залізниці країни, і вже 15 листопада був відновлений рух поїздів на всіх дільницях Львівської магістралі; грудень 1998-го — спроектовано та побудовано критий вагон для сполучення “Схід—Захід”; 6 грудня 1999-го — у Лондоні підписано угоду з Європейським банком реконструкції та розвитку щодо надання Укрзалізниці кредиту на реалізацію проекту, пов’язаного з розвитком залізничних колій; жовтень 2000-го — виставка модернізованого пасажирського рухомого складу; 11 січня 2001-го — відкрито електрифіковану дільницю “Здолбунів — Рівне — Ківерці”; 21 листопада 2001-го — після докорінної реконструкції став до ладу оновлений вокзал станції Бахмач Південно-Західної залізниці...
Незабаром у цьому лаконічному, але місткому ряді з’явиться і таке повідомлення: від Києва до Харкова можна доїхати на фірмовому експрес-поїзді всього за шість годин. Так запевнив присутніх від імені півмільйонного колективу стратегічної галузі Георгій Кирпа. А Голова Верховної Ради Іван Плющ зробив уточнення: не півмільйонного, а майже тримільйонного, якщо брати до уваги залізничників разом з їхніми сім’ями та з ветеранами-пенсіонерами.
Якоюсь мірою це і наше свято, адже хоч раз на рік ми стаємо пасажирами залізничного транспорту. Він зараз куди надійніший, ніж повітряний.