images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
10:00 |  "Київводоканал" та "Київтеплоенерго" підписали угоду для оптимізації роботи зняття та опломбування квартирних лічильників
images images images
08:00 |  У Контакт-центрі відбудеться "пряма лінія" з мешканцями з питань утримання зеленого господарства столиці
images images images
06:00 |  Хронічна втома: чому виникає і чим небезпечна
images images images
03:00 |  558 млн років тому на Землі жили дікінсонії
images images images
01:00 |  Перші гумки жували ще до нашої ери
images images images
22:00 |  Потужна метеохвиля накриє Землю на вихідних: як вберегтися від її наслідків
images images images
20:00 |  Чому люди переїдають: основні причини
images images images
18:00 |  У Києві дорожчає холодна вода
images images images
16:00 |  Власників незаконної реклами зводитимуть з розуму дзвінками
images images images
14:00 |  Зміни руху громадського транспорту під час проведення Всеукраїнського Свята подяки та мотопробігу
images images images
13:30 |  У Києві відбудуться змагання з велоспорту «Red bull-Володар Гори 2018»
images images images
13:00 |  22 вересня оголошено в столиці Днем жалоби
images images images
12:00 |  Під час закриття станції метро "Політехнічний інститут" пасажири можуть користуватися наземним громадським транспортом
images images images
10:00 |  "Міський магазин" розробив онлайн-карту легально встановлених МАФів
images images images
10:00 |  У столиці відбудеться традиційне свято "Юнь Києва запрошує"
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 7 грудня 2001 року, п'ятниця  №169 (1999) images
images
полоса
images
images
КУЛЬТУРА
images  
images
images
images
07/12/2001



images
Від арешту керівника “Веснянки” врятувала подяка ЦК КПРС А гопак у виконанні африканців показували в ООН
images
Коло зацікавлень цього чоловіка таке широке — не перерахувати: геологія, фітотерапія, фольклор та етнографія, хореографія, балет, астрономія, космос, легенди й міфи, що сягають корінням у часи Київської Русі, малярство, відтворення моделей старовинного одягу українців...

Кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, засновник і керівник фольклорно-етнографічного ансамблю ”Веснянка”, заслужений працівник культури, народний артист України — все це далеко не повний перелік регалій Володимира Нероденка...

У маминій спідниці

танцював

перед дзеркалом

Народився Володимир Минович у селі Мала Бугаївка, що неподалік Василькова Київської області. І хоча згодом родина переїхала до Києва, щороку влітку з мамою і молодшим братиком жили в дідовій оселі й нічим не вирізнялися серед босоногої дітлашні. Дуже любив танцювати. Як розказувала його мама, вбирався в її спідницю й виробляв викрутаси перед дзеркалом. А сам Володимир зізнався: “Скільки себе пам’ятаю — танцював”. У чотири роки хлоп’я вибивало тропака на сільських весіллях, а на сцену уперше вийшов семилітнім: грав у дитячому новорічному спектаклі.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна і німці підступили до Києва, примчав дід з Бугаївки, посадив на воза й повіз до родинного гнізда. Пам’ятає лише, що їхали вночі, під громовицею і зливою. Було дуже страшно. В селі ніби нічого й не змінилося. Хіба що люди стали гуртуватися — разом горе долати легше. Згадували старовинні пісні, що їх майже було заглушили комуністичні марші. Німці рідко навідувалися в Бугаївку — далеко від центрального путівця, тому люди почувалися більш-менш вільно. Відродилися обряди, храмові свята. На сільській сцені ставили спектаклі з української класики. Отож мав хлопець де показати свої таланти.

На все життя запам’ятав бабусю Вівдю — татову хрещену матір. Вона знала трави, силу-силенну легенд і була дуже сміливою — різала правду-матку в очі кому б то не було. За це й поплатилася: плюнула просто у вічі фашистові, що в один із наїздів вирішив навести “лад”. Розстріляли. Мала семеро синів, і всі загинули на фронтах. Старенька першою відкрила підліткові цілющу силу трав, красу народних переказів. Водила в ліс, черемховий гай — збирати ранкову росу, бо помічна при хворобах очей: “полуду (тобто катаракту) знімає”. Навчала народної медицини. Рідна бабуся Галька теж розумілася на всілякому зелі. Готувала настоянки на самогоні і часто лаяла діда: надто любив небіжчик “лікуватися”. Після курсів такої “терапії” бабусині запаси танули, мов сніг на сонці.

Та особливо вражали дитячу душу легенди, перекази. Про матір, яка серпом заколола татарина, аби порятувати доньку. Не допомогло: обох спалили в хаті. І тепер тихої літньої ночі, якщо прислухаєшся, чути в лісі їхні голоси... Шукають одна одну. (Цікаво, що на тому місці, де буцімто блукають душі замордованих, серед поля знайшли сліди скіфського поселення. Отже, повір’я має підгрунтя.)

Останнього літа перед визволенням Києва від фашистів Володя пас череду — шість корів і тридцять шість кіз. Заробив чоботи й краму на штани. Чим дуже пишався. Фабрична тканина в ті часи — велика розкіш. Мама носила спідницю з пофарбованого бузиною німецького мішка. Кропив’яного, як казали тоді. Бабуся Санька за “особливі” заслуги подарувала козеня. Коли рогате створіння виросло і дало потомство, їх продали. За виторг купили меблі, бо повернулися в порожнісіньку київську квартиру.

У місті життя не таке привільне: школа, гуртки, робота в госпіталі для тяжкопоранених. Отут знадобилися природжені таланти й бабина наука: влаштовували для солдатів концерти та готували ліки з трав. Нині Володимир теж захоплюється фітотерапією. Трохи не половину городу засадив лікарськими рослинами. А його кримський чабан-чай та полинові й чебрецеві трунки вже не перший рік п’ють Борис Олійник і чималенький гурт односельців, родичів та знайомих.

”Батько хотів, щоб

я став архітектором”

Талановитий юнак захоплювався краєзнавством, туризмом, малюванням... Батько заохочував сина до художньої творчості, бо мріяв, що стане архітектором. Отож записав у студію образотворчого мистецтва при Будинку вчителя. Вдома спорудив театр-сцену, і Володя власноруч виготовляв декорації до різних спектаклів. До опери “Аїда” навіть підсвітлення зробив.

У студентському житті все це прислужилося: Володимир під час навчання в університеті робив на кафедрі муляжі й оформив музей палеонтології. Та й тепер інколи таке химериться... Тоді починає малювати. Дивовижне переплетення ліній, що символізують космос, цвіт папороті, триєдиний Всесвіт, завихрення танцю...

У восьмому класі і під час канікул вирушив із групою на Кавказ. Матері мимохідь зронив, аби дала продуктів на три доби — саме стільки добиратися поїздом до Мінеральних Вод. А про те, що треба гроші, не сказав. І коли через кілька днів батько повернувся з відрядження й дізнався, що чадо “підкоряє” Кавказ без копійки в кишені, передав якусь дещицю через інструктора з альпінізму. Ця поїздка виплинула на вибір професії. Керівник групи так розповідав про будову гір, про шари грунту, про породи, що хлопець вирішив стати геологом.

Хореографічна

студія — порятунок... від догани

На престижному на той час геологічному факультеті КДУ Володя записався в гурток поглибленого вивчення геології, а ще — в акробатичний. Адже розвідувач земних надр має бути сильним і тренованим. А посередині першого курсу прийшли з університетського правління клубу в деканат і записали в хореографічну студію. Там не дуже перейнялися його талантами і поставили в... останню лінію. Це після того, як на одному з оглядів самодіяльності народна артистка Антоніна Васильєва — директор Київського хореографічного училища, пропонувала Володі, тоді старшокласникові, навіть вступати в їхній заклад! Отож більше на репетиції не з’явився... Та незабаром викликали в деканат, бо надійшла скарга: мовляв, такий і такий ігнорує заняття в студії. Під страхом догани поплентався... уже в другу лінію. Як не як — підвищення.

До чергового огляду самодіяльного мистецтва поставив краков’як, і станцювали його дуетом з Тетяною Мамчур так, що дістали першу премію й потрапили на університетську Дошку пошани. Це було в 1951 році. Звідси ведеться відрахунок творчої діяльності Володимира Миновича Нероденка. А надто після того, як керівник студії соліст балету Київського оперного театру, заслужений артист України Олександр Бердовський звернув увагу на талановитого хлопця в останньому ряду й поставив його, нарешті, наперед. Мало того, заради нього навіть змінив хореографічний малюнок. Володимирові ж хотілося виконати першу партію в “Половецьких танцях”. Допоміг випадок. Прем’єра спектаклю мала відбутися в травні, одразу після свят. А на маївці головний артист вивихнув ногу. Керівництво студії було в розпачі: зривалася вистава. Отоді фортуна усміхнулася Володі. “Половецькі танці”, де він виступив солістом, викликали такий фурор, що навіть запросили їх показати у Оперному театрі. Після цього студентові третього курсу КДУ запропонували — вже вдруге — вступити до хореографічного училища. Сам головний балетмейстер Київського оперного розшукав! Не звабили. Хоча від долі не втечеш.

Нероденко + Суржа = ”Веснянка”

1953 року танцювальний гурток геологічного факультету зайняв перше місце на університетському огляді. А географи відзначилися своїм хором і оркестром. Після такого тріумфу їхні керівники Нероденко та Суржа вирішили об’єднатися. Поставили “Ніч на Івана Купала” і три роки поспіль пожинали лаври на різних конкурсах.

У 1957-му Володимир Нероденко вже відповідав за культмасову роботу університету як член комітету комсомолу КДУ. Того ж року делегація київських студентів відвідала Прибалтику і була вражена народним ансамблем “Летува”. Коли, повернувшись додому, придивилися до своєї самодіяльності, зрозуміли: в університеті вже є не гірший колектив, залишилося якось його охрестити. Так 8 Березня 1958 року з’явився фольклорно-етнографічний ансамбль “Веснянка”. Назву придумав його керівник Володимир Нероденко. Коли потім розпинали його на парткомах, аби змінив назву, скажімо, на “Молодість”, “Надія” “Радість”, відповідав: хочу, аби вона не перекладалася іншими мовами й відображала народну суть.

Ювілей Шевченка

по-веснянськи

1964 року Україна готувалася урочисто відсвяткувати 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Про “Веснянку” на той час уже знали не лише в Києві: гастролі по Україні та Росії взимку, експедиції мандрівної групи влітку. Юнаки та дівчата з різних факультетів і вузів одержимі одним — зібрати якомога більше старовинних переказів, пісень, танців, пізнати рідний край. І оприлюднити всі оті скарби. Якось воно так сталося, що “Веснянка” перетворилася на своєрідну базу Клубу творчої молоді. Ще в 1961-му своїми колядками веснянчата сколихнули місто. У благеньких свитках, надягнутих поверх пальт, у бутафорських чобітках на картонній підошві, з козою, міхоношею та іншим причандаллям простували центральними вулицями стольного града, викликаючи у кого захват (старенький Максим Рильський аж заплакав), а в кого — подив (звідки, мовляв, чи не хор Верьовки?) або ж і супротив, агресію (одне подружжя викладачів з презирством зачинило двері і вилаяло). Новорічну атрибутику, безперечно, довелося дещо адаптувати до сучасності. Зірка була п’ятикутна — шестикутну не можна, бо сприйняли б за прояв сіонізму. Але прикрасили її стрічками й серпантином (за що мало не побив один занадто ревний комуніст — вирішив, що цим паплюжать радянський символ). І співали: не “Син Божий народився”, а “рік новий”. Резонанс був колосальний. Коло “Веснянки” гуртувалася національно свідома інтелігенція: художники Заливаха, Отрощенко, Кушнір, Синиця. Були й неофіти, котрі тільки починали усвідомлювати свою належність до України. Алла Горська, Віктор Зарецький, Людмила Семикіна, Галина Севрук...

Як тут не відзначити Шевченків ювілей! Тим паче, що за оформлення університету відповідав Володимир. І закипіла робота. Вирішили передусім замість неоковирної статуї поета встановити вітраж. Ідея була Нероденкова, а над ескізом заходився Заливаха. Малював його, сидячи під батареєю в квартирі Горської. Працювали гуртом. І ось настав день відкриття. Коли підняли завісу, перед очі з’явився дивовижний образ: Тарас обнімає за плечі дівчину-Україну, а навколо калина, Перебендя, гайдамаки, селяни, Катерина... По боках слов’янською в’яззю: “Возвеличу рабів отих німих”... Не вестибюль університету — Собор. Замість припалої порохом скульптури, що лише вусами та лисиною віддалено нагадувала українського генія, — витвір мистецтва, символ бунтаря й народного захисника. Та комусь із керівників рамка видалася за грати, а образ буцімто не відповідав класичному. Мовляв, творці вітража скористалися мовою Езопа: бачать Радянську Україну та її щасливий народ у в’язниці...

Петриківська квітка видалася за тризуб

На цьому лихо не скінчилося. За задумом ініціаторів, до свят гуманітарний (тобто Жовтий) корпус мав прикрашати барельєф Кобзаря у вигляді медальйона, заквітчаного рушниками, університетську бібліотеку — панно з книгою і словами поета, а Червоний корпус — портрет Шевченка. Усе оформлення було готове, коли хтось із “доброзичливців” “настукав” у відповідні органи: “група націоналістів збирається аж надто гучно відсвяткувати ювілей свого поета. Таких урочистостей і в Ленінські дні не влаштовували”. Одразу наказ: усі прикраси зняти, залишити лише на Червоному корпусі. День урочистостей трохи не став для Нероденка судним. Як згадує його дружина Галина Шумська, зранку зателефонував комендант і сказав, що за велінням згори треба зняти оформлення з університету. Помчали туди й побачили біля колон заплакану Людмилу Семикіну (то був її ескіз) та масу переляканого вузівського начальства. Кожен шукав у панно якийсь ганж та підтекст... Але ж не просто зняти таку махину, а особливо, коли часу обмаль. Ось-ось мало розпочатися дійство в парку Шевченка, якраз навпроти корпусу. Довелося зателефонувати до міськкому партії, що не встигають виконати розпорядження. А там дуже здивувалися. Виявляється, перший секретар міськкому партії, об’їжджаючи вранці місто, тільки зауважив, що вірьовки на панно затовсті і треба зробити тонші...

Дісталося й за оформлення сцени: на сіруватому тлі яскріла жовта квітка в петриківському стилі. Занадто пильним вона видалася тризубом, а сріблястий колір — блакитним. Прояви буржуазного націоналізму вбачали в усьому. І в тому, що на концерт запросили справжніх сліпих кобзарів, які виконували стародавні думи про невільників, також. Закидали: навіщо вивели на сцену калік? Хіба у вільній Україні немає бандуристів із консерваторським вишколом та сучасним репертуаром? На кшталт: “Хай на наше сонце хмара не повзе — Ленінова правда дужча над усе”.

Врятувала Володю подяка, яка надійшла до університету від ЦК КПРС... за проведення Шевченківського свята.

Алекс Лапчук

створив у Канаді

ансамбль “Полтава”

Відтоді спливло чимало води. Володимир Минович Нероденко — доцент Національного університету імені Тараса Шевченка, народний артист України. Понад сорок років керує “Веснянкою” і має чимало послідовників як у себе на Батьківщині, так і за її межами. Колишній студент університету, веснянчанин, громадянин Канади Алекс Лапчук створив у себе вдома ансамбль “Полтава”, у Фінляндії виступає з українськими піснями вокальне тріо — колишні учасниці “Молодичок” (створила цей колектив при ансамблі Галина Шумська). У “Веснянці” були американці, кіпріоти, фіни, китайці, канадці... Якось Володимир навіть поставив танець для негрів. Гопак у такому екзотичному виконанні зазняли на плівку. Фільм продемонстрували в ООН — як доказ, що в Україні немає расової дискримінації...

У фольклорно-етнографічному ансамблі “Веснянка” нині співає і танцює ціла родина Нероденків: тітка, дружина, дві доньки, зять, троє онуків і три племінниці. А також чимало дітей та онуків колишніх веснянчат. І щоб оцю величезну родину було де приймати, наш герой будує простору хату в своїй рідній Малій Бугаївці. За трипільським способом: замішує глину з бур’яном, і з валків мурує стіни. Каже, що така хата буде щаслива, бо увібрала в себе силу Сонця, Землі й правічного Зела.

Віра КУЛЬОВА “Хрещатик”

прочитало 7222 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.4232 sec