images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
22:00 |  Зарплата військовослужбовців істотно зросте
images images images
20:00 |  Майже 7 тис. киян за місяць скористались велопрокатом «bike sharing» - Симонов
images images images
18:00 |  Сьогодні ввечері футбол заблокує роботу трьох станцій Київського метро
images images images
16:00 |  Ганна Старостенко розповіла як Київ підвищить зарплату вчителям
images images images
14:00 |  В столиці відкрилися пункти прийому каштанів
images images images
12:00 |  У Києві відбудеться акція "Мир і єдність Україні!" до Дня миру
images images images
10:00 |  Підприємства КК "Київавтодор" розпочали підготовку до зимового періоду
images images images
08:00 |  У кінотеатрі на Подолі одночасно демонструють 6 українських фільмів
images images images
06:00 |  Що робити, якщо ви загубили закордонний паспорт під час подорожі
images images images
03:00 |  У Новій Зеландії виявлено “пульсуючу” медузу-мутанта
images images images
01:00 |  Личинки москітів навчилися харчуватися пластиком
images images images
22:00 |  Учасники «Євробачення-2017» випустили пісню українською мовою
images images images
20:00 |  Українцям заплатять за фейки в новинах
images images images
18:00 |  Безпритульні тварини стануть зірками фестивалю на Русанівці
images images images
16:00 |  Як працює сервіс оренди велосипедів "bike sharing"
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 7 грудня 2001 року, п'ятниця  №169 (1999) images
images
полоса
images
images
КИЇВ І КИЯНИ
images  
images
images
images
07/12/2001



images
Юрій ЧИЖ: “У нашому спорті все залишається по-совковому”
images
Юрій Чиж у спортивному світі людина унікальна. Як фехтувальник він завоював 150 медалей різного гатунку, тренував зірок російського кіно Володимира Висоцького та Михайла Боярського, короля Йорданії Абдулу, багатьох атлетів США, Угорщини, Німеччини, ПАР, Туреччини. Нещодавно після далеких мандрів дворазовий чемпіон світу повернувся до рідного Києва.

“влада мене не милувала”

— Пане Юрію, чув, що ваш батько колись займався фехтуванням.

— Загалом він, як і мама, був проти моєї спортивної кар’єри. Батьки-педагоги у майбутньому бачили мене на ниві вчителювання. Я ж з дитинства займався лижами, легкою атлетикою, акробатикою. Розвивався фізично, набував спритності, витривалості, всіх тих якостей, що потрібні фехтувальнику. Коли наша сім’я переїхала з Пущі-Водиці на Куренівку, тренер Володимир Житников запросив мене до секції фехтування у 16-ту школу. Система підготовки була простою: тренери працюють тільки з розрядниками, а ті з новачками. Моїм спаринг-партнером також став розрядник. Йому не сподобалося, як я фехтую, про що він сказав Житникову. Після розмови з Володимиром Іллічем виявилося, що я працюю лівою рукою. І тоді тренер попрохав змінити стійку ліворуч. У зручній позиції я досить скоро почав усіх перемагати. Через три роки став майстром спорту, через п’ять — майстром спорту міжнародного класу. Вигравав юнацькі змагання, з 17 років почав їздити за кордон...

— Чи багато лівшів серед фехтувальників?

— Приблизно 80 відсотків фехтувальників змагаються правою рукою і лише 20 — лівою. Кожен тренер зацікавлений знайти лівшу, незручного суперника для решти. Серед відомих спортсменів, які фехтують на цю руку, можу згадати олімпійського чемпіона Смирнова.

— Ви також були чемпіоном. Щоправда, світу...

— У командній першості я виграв два “золота” — у 1973 і 1974 роках, в особистому заліку маю “срібло”. Але в нашому виді спорту командна перемога цінується значно більше, ніж індивідуальна.

— А що стало на заваді олімпійській медалі?

— На жаль, я не потрапив до числа олімпійців... Перед Олімпіадою-72 у Мюнхені захворів на вірусний гепатит. А у

76-му мене зробили “невиїзним”, бо зустрічався “не з тими людьми”. Перед олімпійськими іграми в Монреалі уся команда була в ЦК Компартії, і спортсмени сказали партійним босам: “Якщо Чиж не поїде на олімпіаду, то не буде “золота”. Утім, мене не відпустили, а збірна не отримала ніякої медалі, зайнявши лише четверте місце.

— Невже у вас були проблеми з тодішнім політичним режимом?

— Були. Як у кожної людини, котра хоче свободи. Я жив своїм життям. Читав книги, які мене цікавили, навіть якщо вони були заборонені. Дружив з тими, хто мені подобався. Часто це були люди, незручні режиму: Володимир Висоцький, Сергій Параджанов... Тому влада мене не милувала. Але я ніколи ні під кого не підлаштовувався.

“Володимир Висоцький був здібним шпажистом”

— Розкажіть про своє знайомство з Володимиром Висоцьким.

— Спочатку киянка Лариса Кадочникова познайомила мене з актором Борисом Хмельницьким, завдяки якому я потрапив у коло артистів Театру на Таганці. Якось після спектаклю Борис у гримерній відрекомендував мене Висоцькому. Він у той час знімався у фільмі “Арап Петра Великого”, отож попрохав потренувати його на шпазі. Приїздив до мене в зал, і я давав йому індивідуальні уроки фехтування.

— Тренувати всенародно улюбленого барда було тяжко?

— Ні, він виявився здібним учнем. Був дуже комунікабельним, мав багато знайомих серед різних прошарків населення, але не завжди мав змогу з усіма поспілкуватися. Кадебешники відстежували кожен крок, не даючи вільно дихати. Здається, вперше актора випустили за кордон у Париж до Марини Владі лише в 76-му. Та й то завдяки втручанню президента Франції.

— А які враження від Сергія Параджанова?

— Дуже колоритна, вільнодумна, щира і добра людина. Артисти з усього Союзу, які приїздили до Києва, завжди заходили до нього в гості. Він сам накривав стіл, майстерно вибирав і подавав овочі, фрукти та інші страви. Такий дизайн я б назвав маленьким шедевром, це вражало. Приймав він будь-кого, двері квартири були відчинені для всіх, дім завжди був повний людей, і щодня ж гості... писали на нього доноси в КДБ.

— Серед ваших учнів був і Михайло Боярський. А як він потрапив на уроки до вас?

— Збірна команда України перебувала на тренуваннях у Львові. Саме в цей час там знімали “Трьох мушкетерів”. Продюсер картини попрохав мене попрацювати з Михайлом Боярським. Робити це було легко, адже ази фехтування той уже знав. Тому я демонстрував йому тонкощі нашого виду спорту. До речі, у цьому фільмі епізодичні ролі гвардійців кардинала, інших мушкетерів виконували наші хлопці-фехтувальники.

“Завдяки Віталію Аркадьєву я пізнав і світ мистецтва”

— А кому ви завдячуєте своїм становленням як спортсмен?

— Московському тренерові Віталію Аркадьєву. Побачивши мене на змаганнях, він запросив тренуватися до себе. Так у 19 років я переїхав до білокам’яної... Аркадьєв був високоосвіченим культурним чоловіком. Свого часу його батько тримав у Петербурзі салон, куди приходили і де виступали Блок, Шаляпін, інші знаменитості. До речі, брат Віталія Борис знаний як відомий футбольний наставник. Під час виїздів на закордонні змагання він водив мене по музеях, показував історичні пам’ятки. Аркадьєв добре знав столиці європейських держав. Завдяки йому я пізнавав не лише світ спорту, а й світ мистецтва. Він ознайомив мене з творчістю багатьох художників, артистів. Допоміг зрозуміти, що перемога у фехтуванні — це насамперед перемога інтелекту. Тому потрібно не лише тренуватися в залі, вивчати техніку і тактику поєдинку, а й самовдосконалюватися, так би мовити, за межами спорту.

— До речі, Лобановський водив своїх футболістів у театр за кордоном, разом із командою оглядав архітектуру міст. Інший наставник Бишовець навіть посварився з колективом, бо вимагав, щоб гравці “Шахтаря” вивчали іноземні мови, читали класику.

— Масову гру футбол не можна порівнювати з фехтуванням. В ігровій команді — одна, дві особистості та й годі, а в нас — кожен. Якщо ти не вдосконалюєшся, то програєш у психологічному плані тому ж французу, італійцю чи німцю, які над собою працюють.

— Фехтування складається з трьох видів: рапіра, шпага, шабля. А якою зброєю ви здобували свої перемоги?

— Рапірою. Для тих, хто не знає, поясню, яка різниця між цими видами: шаблею тільки рубають, шпагою колють у будь-яку частину тіла, рапірою завдають уколи тільки в груди та спину. Найаристократичнішим видом вважають саме рапіру.

— Юрію Івановичу, чи можна сказати, що фехтування — елітарний вид спорту?

— Так. І склалося це історично. Адже фехтування зародилося ще у середні віки в аристократичному середовищі. Щоправда, на той час воно слугувало також засобом самовираження й виокремлювало дворянина з-поміж інших людей. Скажімо, при французькому королівському дворі фехтування було обов’язковою дисципліною. Молодь вивчала манери, етикет, поведінку під час бою, пози фехтувальників. Аристократ не мав права викликати на дуель простого обивателя, а міг битися тільки з рівним. З часом фехтування втратило значення простої сутички, поступово набувши спортивних рис. Але певна елітарність залишилася. І сьогодні у Франції є спеціальні клуби, які фінансуються мільйонерами, куди приймають дітей лише з родовитих сімей або чиї батьки — банкіри, фінансисти. Нащадки багатих та іменитих займаються не задля масової фізкультури, як це прийнято у нас, а для того, щоб у майбутньому перемагати на чемпіонатах світу та олімпіадах. В Іспанії, інших країнах навіть є фехтувальні династії, які диктують світові моду в цьому виді спорту.

“Семен Колчинський у свої 84 ще тренує”

— Українське фехтування нині переживає не найкращі часи. У чому причина невдалих виступів наших спортсменів?

— Недавній чемпіонат світу для української команди закінчився повним фіаско — жодної медалі. Гадаю, незабаром у тренерському корпусі збірної України відбудуться зміни. Потрібно, щоб збірну очолювали досвідчені професіонали.

— Напевно, критична ситуація в українському фехтуванні склалася й через те, що найкращі фахівці залишають країну?

— Безумовно. З розпадом Союзу наші провідні наставники виїхали за кордон: Станкович займається угорськими спортсменами, Парамонов — шведськими, Сидяк — італійськими. П’ятнадцять тренерів середньої ланки працюють в Америці. В Україні класних фахівців майже не лишилося.

— Хто ж тоді навчає нашу молодь?

— Тренери, котрі працюють в Україні. Це учні тих великих, котрі виїхали за кордон. З когорти видатних залишився лише один — патріарх вітчизняного фехтування Семен Колчинський, котрий, незважаючи на солідний вік, і зараз працює. Людина-легенда. Йому 84 роки...

— Пане Юрію, ви також доклали зусиль до виховання вітчизняних талантів...

— Так, я підготував п’ятнадцять майстрів спорту. Саме я допоміг розкритися Сергію Голубицькому. Тривалий час хлопець програвав суперникам із Куби, Кореї, Франції, котрі, як і він, фехтували лівою рукою. Наставник Сергія, його батько Віталій, тренував сина на праву руку. Коли я став у пару з хлопцем (а ми ж обидва лівші), справи пішли на краще. Після моїх уроків він став чемпіоном світу.

— Ви підтримуєте стосунки зі своїми партнерами по збірній СРСР?

— Звичайно. Раз на місяць “перетинаємося” на турнірах. Їздимо один до одного у гості, влаштовуємо бенкети. Частіше бачитися немає змоги, адже всі колишні партнери нині працюють на Заході.

— У яких країнах ви тренували?

— У Німеччині, Угорщині, США. Потім повернувся в Україну й очолив національну команду рапіристів. А коли у нас змінилося спортивне керівництво, поїхав до Південно-Африканської Республіки, згодом до Туреччини. Цього року тренував у Йорданії.

“Король Йорданії щотижня приходив на мої заняття”

— Які враження від перебування в такому екзотичному краї?

— До цієї держави мене запросив новий президент федерації фехтування країни, запропонувавши очолити національну збірну. Перше, що я зробив, це звернув увагу на молодь. Між іншим, у більшості арабських країн представницям прекрасної статі заборонено займатися спортом. А в Йорданії це дозволяється. Тож дівчата в команді були. Зі збірною працював за власною методикою, яка заохочувала фехтувальників. Щодня тренування, а в суботу — змагання. За кожну перемогу нараховувалася певна кількість очок, найкращі спортсмени місяця отримували право поїхати на міжнародні турніри. І що ви думаєте? Бажання змагатися за кордоном змушувало людей, котрі навчалися в інститутах або працювали в фірмах, все кидати після роботи і занять, сідати в авто і поспішати в зал. Згодом прийшли успіхи і на міжнародних змаганнях. Особливо престижно для йорданців перемагати на арабських іграх. Це нелегко, адже і в інших країнах регіону працюють профі з колишнього Радянського Союзу.

— А чи правда, що вашим підопічним був король Йорданії Абдула?

— Правда. Його батько Хусейн вважався затятим спортсменом. Їздив на конях, грав у гольф, добре фехтував. Збереглися навіть фотографії. Коли помер Хусейн, то його син, так би мовити, пішов батьківською стежкою. Абдула кілька разів на тиждень зі своїм почтом приходив на мої заняття. Я показував йому прийоми. Про це писали у газетах, нас знімало телебачення. Головне, що завдяки заняттям короля на розвиток фехтування в країні виділялися величезні кошти. Ми їздили на різні турніри в Європу, Африку, Азію. Жили у комфортабельних готелях, харчувалися тільки у шикарних ресторанах. Адже араби полюбляють під час зарубіжних поїздок не обмежувати себе.

— А чому ви залишили Йорданію?

— Спочатку поїхав у відпустку, відпочив у Європі, восени повернувся в Україну. А залишився тут, щоб підтримати на виборах столичного мера Олександра Омельченка. У вересні я вступив до партії “Єдність”.

“Нонсенс, коли генерали керують спортом...”

— З Олександром Омельченком ви давно знайомі?

— Ще відколи він працював у “Київміськбуді”. Під час виборів мера я агітував людей за нього. Мене запрошували до багатьох партій, але за покликом серця обрав “Єдність”. Нині згуртовую спортсменів, які підтримують Сан Санича. Він дуже добре ставиться до спорту, багато чемпіонів світу та олімпійських ігор — його друзі.

— Хто з відомих атлетів підтримуватиме “Єдність”?

— Безперечно, боксери Володимир і Віталій Клички, баскетболіст Олександр Волков, борець Олександр Колчинський, боксери: Сергій Кліманов, Олексій Нечаєв, віце-президент федерації боксу Ігор Гайдамака...

— За громадською роботою ви не полишаєте тренерську діяльність?

— Звичайно, ні. Ще до від’їзду в Йорданію написав програму “Третій урок фізкультури з елементами фехтування”. Ця програма сподобалася директорові 16-ї київської спеціалізованої середньої школи Миколі Королю, і він у себе її запровадив. У чому вона полягає? Ми охоплюємо молодші класи, навантажуємо дітей різними вправами на спритність. У мене був журнал, в якому робив нотатки про кожного учня. Потім виявляв лідерів і починав з ними працювати додатково, додаючи до спортивних занять елементи фехтування. На базі школи ми організували фехтувальний міні-клуб. Нам надали автобус, на якому їздимо за кордон на різноманітні турніри. В нас відпрацьована система клубної підготовки спортсменів, ми не належимо до жодних спортивних товариств.

— А як ви вважаєте, чи ефективна сьогодні діяльність таких товариств, чи допомагають вони виявленню юних талантів?

— Майбутнє — за клубною системою, як це практикується в усьому світі. На Заході немає ніяких “Буревісників”, “Авангардів”, “Спартаків”... Саме виходячи з досвіду цивілізованих країн, клубний експеримент запроваджено у 16-й школі. Я вважаю, що спортивні товариства — це вчорашній день. Навіщо такі величезні структури, як “Динамо”, “Збройні сили”? Ну що там роблять працівники? Перекладають папери з місця на місце, а потім чиновники рахують, чий вихованець завоював більше нагород, і влаштовують показуху з присвоєнням спортсмену військового чи міліцейського звання.

Це нонсенс, коли генерали міліції та армії керують спортом. Вони мають виконувати свої професійні обов’язки, до речі, дуже складні у наш непростий час.

— Але ж і ви були військовим?

— Так, прапорщиком. Але врешті-решт обрав рапіру. Бо потрібно бути або військовим, або спортсменом. Коли радянські атлети на змаганнях за кордоном заробляли гроші, держава забирала тисячі доларів у власну кишеню, а нам діставалися копійки. Часи змінилися, а в нашому спорті все залишається по-совковому...

Сергій БАХІН, В’ячеслав КУЦЕНКО “Хрещатик”

прочитало 6661 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 2.2623 sec