images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
20:00 |  Майже 7 тис. киян за місяць скористались велопрокатом «bike sharing» - Симонов
images images images
18:00 |  Сьогодні ввечері футбол заблокує роботу трьох станцій Київського метро
images images images
16:00 |  Ганна Старостенко розповіла як Київ підвищить зарплату вчителям
images images images
14:00 |  В столиці відкрилися пункти прийому каштанів
images images images
12:00 |  У Києві відбудеться акція "Мир і єдність Україні!" до Дня миру
images images images
10:00 |  Підприємства КК "Київавтодор" розпочали підготовку до зимового періоду
images images images
08:00 |  У кінотеатрі на Подолі одночасно демонструють 6 українських фільмів
images images images
06:00 |  Що робити, якщо ви загубили закордонний паспорт під час подорожі
images images images
03:00 |  У Новій Зеландії виявлено “пульсуючу” медузу-мутанта
images images images
01:00 |  Личинки москітів навчилися харчуватися пластиком
images images images
22:00 |  Учасники «Євробачення-2017» випустили пісню українською мовою
images images images
20:00 |  Українцям заплатять за фейки в новинах
images images images
18:00 |  Безпритульні тварини стануть зірками фестивалю на Русанівці
images images images
16:00 |  Як працює сервіс оренди велосипедів "bike sharing"
images images images
14:00 |  "Велосипедом на роботу" замість авто або маршруток: киян закликають приєднатися до флешмобу
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 7 грудня 2001 року, п'ятниця  №169 (1999) images
images
полоса
images
images
ЛЮДИНА, МІСТО, КРАЇНА
images  
images
images
images
07/12/2001



images
Зруйноване гніздо Хроніка часів розкуркулювання та голодомору у записниках, які мовчали півсторіччя
images
Уривки з нещодавно знайдених і надрукованих у минулому місяці в “Хрещатику” записників Оскольда Вернигори викликали схвильований резонанс. Кияни й жителі інших міст України телефонували в редакцію, щоб подякувати нам за публікацію. Підтверджували, що розповідь — не вигадка автора. Схвильовано розповідали власні історії про страждання своїх родин. Дзвонили навіть іноземці. Запитували, чи буде продовження, і пропонували видати книгу спогадів. Цікавилися, яка доля самого автора твору і що сталося з героями хроніки.

Нагадаємо, йдеться про розкуркулену у сумнозвісні

30-ті роки сім’ю. Батька відправили до Колими. Дітей живими вкинули в Дзябуриний байрак, а мати залишилася над його прірвою...

Смерть на снігу

— Ти нелюд, виродок, диявол,— прошепотіла тремтячими губами Галя, стоячи над прірвою.— Недарма тебе звуть нечистою силою.

— Голубонько, що ти, я ж кохаю тебе,— Чирва простягнув благально руки.— Ходи-но сюди...

— Не підходь! — відсахнулася. А коли той пішов назустріч, відскочила, як від скаженого собаки. Зробила ще крок і... зірвалася в провалля.

— Ну що ж. Ти вибрала свою долю... Їдьмо! — гукнув уповноважений до Гаврила, вмощуючись у санях.

Галя прийшла до тями. Падаючи, вдарилась об стовбур дерева і пошкодила голову. Кров текла по обличчю, заливаючи очі. Витерла її хусткою і почула, як десь голосно плаче Надійка. Оля також була ще живою, але вже не плакала, а лише тихесенько стогнала. А Федя мовчав. Мати зібрала дітей, пригорнула, вкрила полами кожушка...

По снігу до неї йшов покійний тато у білій вишиваній сорочці і посміхався. За спиною в нього цвіли вишні. Галя простягнула йому Федька. Старий Гайдаренко взяв онука і подав руку Галі...

* * *

Поїзд мчав до Сибіру. Зморені арештанти поснули. Задрімав і Роман Сорокопуд. Уві сні побачив Галю. Вона стояла на пагорбі в одній білій сорочечці. На руках малий Федько. Раптом подув шалений вітер і посипав сніг. Він падав дружині на голову, на плечі, на руки, на обличчя малого сина... І не танув.

Донбас,

як батько,

усіх приймав

У хаті Гайдаренків вже спали. Лише один Гриць сидів на лаві під образами з книжкою у руках. Намагався збагнути, що ж таке матеріалізм. Сусід Петро, який закінчив сільськогосподарську академію, казав, що то дурниці. Але ж ті дурниці перевернули світ! Самотужки це зрозуміти було важко, очі стулялися. Потрібно Тараса Коваленка запитати, чоловіка старшої сестри Оксани, червоного полковника, може, той знає, майнула думка. І Гриць, погасивши каганець, умостився на лаві. Тільки почав засинати, як у вікно хтось тихенько постукав. Хлопець, зіскочивши, побіг відчиняти. Здивувався, побачивши на порозі Тараса Коваленка, про якого щойно подумав. Що принесло його з сусіднього села у глупу ніч?

— Годі вже спати, хутчіше вставайте. Життя проспите! — стривожено проказав скоромовкою.— Тікати потрібно вам, хлопці. Цієї ночі, Романа до Сибіру повезли, а сьогодні і Галю забрали. Завтра за вами прийдуть. Я був у комісії по розкуркуленню, чув про це, але нічого для вас не міг зробити.

— Куди тікати? — перелякано дивився наймолодший Степан, якому не було й шістнадцяти.— Чому?

— Сусідню Черняхівку вже розкуркулили. Вчора вивезли. Сьогодні на михайлівців полюють. До вас також прийдуть. Бо визнали куркулями.

— Кого? Нас? Та ми ж злидні,— заголосила стара Варвара.— Діти сироти. Батька немає. Мати хвора. Ой, лишенько мені!

— Не голосіть, бабо. Краще збирайте хлопців. Тут небезпечно. Вони й так мали їхати. Навіть довідки взяли у сільраді. Дістануться Донбасу. Він, як батько, усіх приймає. Підуть на шахту до мого дядька, я ось і листа йому написав. Може, там не шукатимуть. Дасть Бог, повернуться, як усе уляжеться. Жінок, гадаю, не чіпатимуть. Та про всяк випадок, маму ми перевеземо до себе, підлікуємо. А ви, бабо, з малою Наталкою удвох поживете. Не стануть же вони вас, стару та малу, розкуркулювати.

Варвара чорними порепаними руками мовчки збирала сухарі, поклала четвертинку сала та кілька золотавих цибулин на дорогу. Мама плакала, а мала Наталка, загорнувшись у хустку, стовбнем стояла посеред хати. Не могла збагнути, куди це посеред ночі збираються її брати. Вона заважала. Всі час від часу натикалися на дівча, але ніхто її не лаяв, не дорікав, чому крутиться під ногами. Все було дивним, незрозумілим і страшним...

Вранці за ними прийшли.

— Де хлопці? Куди поділися? — волав сусідський парубок Олексій, колишній однокласник Грицька.

— Хлопці ж комсомольці, як і ти,— стара Варвара здивовано дивилася на сусіду, який вважався товаришем її онуків, разом із ними виріс, разом до школи бігав, а сьогодні явився їх розкуркулювати.— То ти по товаришів прийшов?

— Помовч, стара. Які вони мені товариші? Он скільки землі мають. Аж попід гору. Куркулі.

— Та сироти ж хлопці! Батька немає, а ротів скільки! І все зерно забрали... На заробітки вони подалися, у місто. Їсти нічого. Мала голодна.

Олексій поглянув на Наталку. Та й гарна ж куркулівна, майнула думка. Ич, яка краля! Довгі білі коси, а брови чорні. Ото диво. Синіми, як озера у лісі, очима злякано дивилася просто у душу Олексієві, не відводячи погляду.

— Клята сімейка! — вилаявся, виходячи з двору.— Брешуть. Але я ще до них доберусь, нехай почекають.

Вибух на шахті

Гриць зі старшим братом Максимом повзли штреком, бо підвестися, навіть навколішки, у вузькому проході не могли. Здавалося, що махина вугілля, яка висить над ними, зараз обвалиться на голови і поховає у цій шахті назавжди. Повітря сперте. Воно розтинає груди зсередини, не даючи дихати. Дрібні вуглинки набиваються у рот і ніс, як пісок під час бурану.

Позаду десь здалеку гомонять хлопці. Раптом поміж них промайнула якась мара, ніби жіноча постать у блідому сяйві. Мабуть, її помітив хтось із шахтарів, бо в ту ж мить закричав по забою, що є сили:

— Тікайте всі до ствола! Буде завал!

Стукаючись лобами і плечима об стовпи, шахтарі рвонули назад. Ледь встигли подолати кілька десятків сажнів, як позаду щось загуло, застугоніло, загуркотіло і затріщало. Пронеслося луною по підземеллю, і рвонув такий вибух, що аж у вухах залящало.

— Один, другий, третій...— рахував бригадир хлопців.— Чи всі живі?

Виявилося, це він дав сигнал тікати. Тим самим врятувавши життя своїй бригаді. І безперечно, Грицю з Максимом, яких обов’язково привалило б на смерть, бо вони були в забої найдалі.

— От де воно, пекло! — прошепотів Гриць, розплющивши очі. Ніг не відчував, вони заніміли. Над ним схилилися хлопці з чорними від вугілля обличчями.— А ви, мабуть, чорти з пекла? — посміхнувся.

— Диви, він ще й жартує! — здивувався бригадир.— Тебе відвезуть до лікаря, здається, пошкодило ноги.

...Всі упряжки працюють третій день, вивозячи породу. Вона так шелехнула і завалила таку велику ділянку шахти, що кінця й краю не видко. Але хлопці живі. Нікого не задавило.

У пошуках притулку

Гриць, потрапивши під завал, пошкодив ноги. І хоча кістки виявилися цілими, але травми, мабуть, були важкими, бо хлопець не міг ходити. Він шкутильгав, припадаючи на ліву ногу. Як йому лізти знову в шахту? І його перевели на іншу, більш легку роботу — сторожа і прибиральника. Тепер з ним працювали лише старі діди та молоді дівчата, які увесь час над ним насміхалися. Та й де ж це воно видано, щоб такий молодий хлопець — і був сторожем, як старий немічний дід! Особливо старалася одна — красуня Катерина. Вона так глузувала над бідним Грицем, над його хворою ногою, що хлопець зіщулювався увесь, не знаючи, як відповісти. Він відчував себе інвалідом. Нікчемним, нікому не потрібним. Нога опухла і боліла. Грошей сторожу платили мало, у шахтарській їдальні годували якимись смердючими помиями так кепсько, що й не переказати. До того ж дядько Хома Каленикович, який дав хлопцям притулок, почав хвилюватися за свою родину. По місту поповзли чутки, ніби будуть перевіряти прописку і документи у шахтарів, котрі недавно прибули на шахту. Бо серед них багато куркулів, що втекли з-під арешту. Дядина вже кілька разів казала, що в хаті повернутися ніде: семеро своїх ротів та ще й троє чужих лобуряк. До того ж сусіди знали, що хлопці приїхали з Полтавщини, а там повним ходом іде розкуркулення. Як заберуть кого з них у льох ДПУ “на проработку”, так не тільки на сусідів, на рідного батька донесуть. Потрібно десь шукати квартиру, а платити нічим. Що його робити?

На кладовищі

Гриць, похмурий та невеселий, ледве чвалав додому. Сніг підтанув, хлюпаючи під ногами. Он вже видко дядькову хату... Та додому йти не хотілося. Хлопець пішов далі і незчувся, як опинився на кладовищі, за містом. Він часто сюди приходив останнім часом, бо квартира дядька була недалеко. Сів на сидушку біля якоїсь могили.

— Залишитися б отут назавжди,— подумав.— Щоб не чути й не бачити ні свого села, з котрого вигнали власні ж товариші, ні шахти, яка ледве не проковтнула, ні веселої Катерини, глузування котрої такі нестерпні. Тут тихо і спокійно. Немає ні зради, ні цькування, ні насмішок. Усі рівні. Слабкі і сильні, бідні і багаті, вродливі і потвори. І вороги, і друзі мирно лежать поруч...

Погляд упав на стару циганку, яка прямувала до кладовиська, теж шкутильгаючи, як і Гриць. Цвинтар був обкопаний канавою, в якій вирувала весняна вода. Обходити його довго. Тож стара сіла на край, підгорнувши спідницю, і почала спускатися на дно. Вона не помітила Гриця і тому підкотила спідницю досить високо. Хлопець побачив, що циганка не має однієї ноги. То була культя... Вона сповзла на дно, а потім почала видряпуватися, підтягуючись на руках, на інший берег. Зривалася у воду, підводилася і лізла знову. Так повторювалося кілька разів. Нарешті стара вибралася з рівчака і лише тоді помітила Гриця.

— Привіт, парубче! Що, неприємності? Жити не хочеться? — ніби прочитала його думки.— В твоєму житті скоро все зміниться на краще, але ти повинен докласти зусиль.

Стара посміхнулася беззубим ротом. Вона дивилася на Гриця веселими сяючими очима, задоволена своєю маленькою перемогою — подоланням канави. І Грицю раптом стало соромно. В нього є ноги, хоча й болять. Він молодий і дужий. Потрібно щось робити. Має ж бути якийсь вихід.

Діставши з-за пазухи денну норму чорного глевкого хліба та іржавого оселедця, простягнув циганці. Та щиро зраділа щедрому дарунку, навіть гадки не маючи, що повернула хлопця до життя.

Гриць

за прізвиськом Філософ

Удома розповів про все Максимові. Він уже вирішив, що треба робити.

— Ми нікому не потрібні, бо нічого не вміємо, не знаємо. Навіть на шахту ледве узяли... Хоч тут справжнє пекло. Ніхто не витримує такої роботи. Я вважаю, що в таких умовах мають працювати лише злодії та засуджені за вбивство.

— Ну й бовдур же ти! — не витримав Максим.— А ми хто? Ті ж засуджені. А шахта — то наша каторга. Не зрозумів?

— Ти не правий. До того ж і на шахті можна не кайлувати, працювати без санчат і коногонів. Бур та свердло мають замінити обушок. А щоб досягти цього, треба вчитися! — вдаривши себе у груди, майже закричав Гриць.

— Вчитися? Ти хочеш бути гірничим інженером? — здивувався Максим, і обличчя його враз спохмурніло. Сідати за парту йому аж ніяк не хотілося.

— Я чув, що в січні цього року на робітничий факультет набирають нових учнів. Спробуємо? — не вгавав Гриць.

Вони вступили відразу на третій курс. Хоча їх і відмовляли, бо семирічку закінчили вже давно і багато забули. Життя стало ще складнішим. Але з’явилася надія. Вона була такою далекою, як марево. Але була.

Що таке матеріалізм? Це було одним з найперших запитань Грицька до старого викладача історії Євгена Наумовича. Він здавався найрозумнішим, бо носив пенсне.

Учні розсміялися.

— О, та серед вас є філософи,— здивувався викладач.— З наскоку цього конька не осідлати. Потрібна неабияка підготовка.

Він пообіцяв згодом усе пояснити. А Гриць зразу ж отримав прізвисько Філософ.

— Привіт, Філософе! — поруч сіла русява дівчина з насмішкуватим виразом обличчя.— Будемо вивчати матеріалізм?

— Катерино? — здивувався Гриць. Кого-кого, а її він аж ніяк не сподівався тут зустріти.

Вона ще щось говорила, посміхаючись і зазираючи йому у вічі, та хлопець не чув, не розумів, не міг збагнути, що саме вона говорить. Дівчина була такою гарною, як сама весна, а її голос розливався, як дзвінкий струмочок під першим промінням сонця. Насмішкувата, задерикувата, вона чіплялась до хлопця і глузувала з нього. А він не знав, як відповісти.

“Спасибі Сталіну за щасливе життя!”

Урок російської літератури проходив у класі, обвішаному гаслами: “Товариші, викривайте синів та дочок куркулів, попів, що пролізли у наші лави!”, “Будьте пильними, запобігайте шкідництву на шахтах з боку наших класових ворогів!”, “Найлютіші вороги українського народу — українські буржуазні націоналісти!”, “Геть з наших лав наших ворогів!”, “Слава Сталіну, великому керманичу народів миру!”, “Спасибі Сталіну за щасливе життя!”, “Сталін — наша гордість, наше щастя і надія усіх скривджених!”, “Де Сталін, там і перемога!” Між плакатами висіли портрети Сталіна, Кагановича, Чубаря, Косіора...

— Хто пише ці гасла? — запитав у Дмитра Борисюка, що сидів за сусідньою партою.

— Тексти дає міськком партії,— пошепки відповів Дмитро.— А пише їх Свєшніков Федя. Той, що б’є себе в груди, галасуючи про забій, а сам навіть ні разу не був у шахті. Його й хлібом не годуй, лише давай йому гасла та заклики. Він пише і квітчає своєю писаниною стіни. Бачиш, яке піклування про нас. До того ж гасла щомісяця міняють, щоб ми урозуміли й оцінили, як партія про нас дбає. А ми, дурні, не розуміємо свого щастя.

Гриць не відповів. Він пригадав слова свого дядька: якщо троє зійдуться, то поміж них обов’язково буде один шпигун або навіть два. Чим більше він вчитувався у ті плакати, тим більше йому здавалося, що все написане — глузування над отими портретами, а може, й над усіма ними.

Розбирали творчість Пушкіна, “Бориса Годунова”.

“Сын палача и сам в душе палач возьмет венец и бармы Мономаха”,— прочитав викладач Павловський.

— Це влучна характеристика і “батька усіх народів”,— думав Гриць.— Хіба що треба дещо перефразувати: “Син дикуна і сам дикун і кат надів вінець і барми Мономаха”... Яка ганьба, яка мерзота. А наші виспівують: “Рідний батько!”... “Спасибі тобі за щасливе життя, за щасливе дитинство”. Тьфу, погань! Хоча не всі ж такі. То тільки його холуї так плазують перед ним та лижуть зад, щоб перепали їм крихти зі столу верховодів. А нам закусюй, чим Бог послав. Якщо послав!

Ці холуї — компрачикоси, ось хто вони, вирішив Гриць. Він недавно прочитав роман Віктора Гюго “Людина, яка сміється”. Через двісті п’ятдесят років вони знову з’явилися, тільки в іншій країні і під іншою назвою. Але їхні дії схожі. Правда, французькі компрачикоси спотворювали дітей знатного роду, залишаючи їм життя. Сучасні ж зимою в люті морози вивозять жінок і дітей в степ, в баюри та байраки. Скидають їх живими в провалля, щоб вони там замерзли. Гриць пригадав сестру Галю. Це все зветься ліквідацією куркульства як класу... І цим компрачикосам потурають наші “королі і лорди” та їхні блюдолизи. Так що Гуїнпленів у нас повен Донбас. Тільки не зі спотвореними обличчями, а зі спотвореними душами. Зневаженими, скривдженими і спустошеними до краю...

Втікачка

Наталка кілька днів боялася виходити з дому. Добіжить до колодязя, похапцем витягне води та мерщій до хати. Мама почала одужувати, і її забрав Гаврило до сусіднього села. Залишилась у хаті зі старою бабцею. Сумно і страшно. Що там з хлопцями, не знає. Чи дісталися того Донбасу? Як воно там? Кілька разів заходив Олексій. Залицявся. А вона ж бачити його не може. Якби не він, не тікали б брати з дому, не залишилася б вона сама-самісінька. Господи, чим же вона завинила, що має ось таке життя. Адже ще й не жила на світі, а вже таке горе. Сестру з діточками у провалля скинули. А братів? Чи ж побачить вона їх ще колись, чи ні? Що ж їй робити?

Прокинулася посеред ночі від страшенного гуркоту. Хтось грюкав у двері, а вони стогнали, ніби їм боляче, та опиралися з усіх сил.

— Та відчиняйте, трясця вашій матері! — волав знайомий голос, відганяючи залишки сну.— Сплюхи кляті.

— І за нами прийшли,— збагнула раптом стара Варвара.— Сусіда Олексій горлає. Одягайся, тікай, Наталонько! Учора з Черняхівки і старих, і малих вивезли. Вискочиш у вікно, побіжиш до річки через садок. Крига ще не скресла. Дістанешся протилежного берега, селом не йди. Звернеш у ліс, пройдеш стежкою через болото. Її мало хто знає. Дістанешся станції, а там вже як Бог дасть. Прощавай!

Варвара вибила шибку, зняла з плечей картату хустку: “Візьми, тепліше буде”. Підштовхнула: “Тікай!”

— А ви, як же ви, бабцю? — злякано шепотіла тремтячими губами.

— Як Бог дасть. Мені все одно, де йому молитися. Хоч і на Колимі. А тобі ще жити треба. Тікай, я їх затримаю. Швидше.

Вискочивши у вікно, Наталка майнула садом до річки. Чорні дерева простягали до неї віти, ніби хотіли схопити, затримати, задушити... Вирвавшись з їхніх обіймів, добігла до очерету. Ступила на кригу, а та проломилася навіть під її легким тілом. Відскочила назад. Те, чого боялася, сталося: крига скресла. Треба мчати до мосту. А це ще так далеко... Зупинилася, щоб перевести дух. Раптом почула крики. Озирнулася. Через леваду бігли за нею люди.

— Перескочу, я ж легка, як вітер, не доженуть! — і ступила на лід.

Летіла птахою через річку. За нею чорною вузенькою стрічкою, неначе звивиста змійка, хлюпотіла вода. Ось уже протилежний берег. Добігла. Та попід ним вже ревіла, розливаючись, річка. “Перестрибну”. — Відштовхнулася від крижини, а та раптом перевернулася, і Наталка, гублячи рівновагу, впала у воду. Картата хустка з’явилася і щезла, чорна безодня поглинула дівчину. І в той же час з гуркотом пішла крига...

— Наталко! — закричав на все село Олексій. Його голос луною понісся понад горою і стих десь аж у лісі.— Що ж ти наробила!...

Підготувала Наталя ЗІНЧЕНКО “Хрещатик”

прочитало 6019 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.3777 sec