Хочете — вірте, хочете — ні, але гуманістів у нас багато. Хто б міг подумати, що в ці жорстокі часи аж 21 відсоток з 1000 опитаних киян готові проголосувати за віртуальну партію гуманістів! Оце рейтинг! І панове замислилися: чом би не перетворити віртуальну партію на реальну? Сказано — зроблено. Зроблено — презентовано.

Гадаю, задум в організаторів першого виходу Партії гуманістів України (ПГУ) “в люди” був широкий: запросити відомих політологів, щоб вони вдосталь пофілософствували на тему феномена “гуманістичного прориву”. Однак, на превеликий жаль, гості не прийшли. Тому цю роботу довелося взяти на себе членам ініціативної групи. І треба віддати належне, вони блискуче з нею впоралися. Бо протримали журналістів у полоні своїх ідей півтори години, не сказавши жодної конкретної фрази. Політичним романтикам (так вони самі себе називають) реалізм, безумовно, є чужим. Мабуть, тому ані координатор ініціативної групи, письменник Валерій Нечипоренко, ані мер Коростеня Володимир Москаленко так і не змогли висловитися зрозуміло — якою є політична платформа, програма новоутворення. Натомість, щедро наситивши аудиторію “сенсаційними” результатами опитування авторської агенції “Результат”, вони на всі лади трактували основну ідею гуманізму, котра полягає в такому положенні: всі кроки треба оцінювати з позиції користі чи шкоди для людини. Згодна, це чудово. Але без конкретики фраза занадто романтична, а коли її приземлити, то треба з’ясовувати, якій саме людині. А це — питання відносне.

Партія романтиків... пардон, гуманістів, обіцяє стати унікальною у своєму роді. Судіть самі: ні ліва, ні права, ні центристська. Без жорсткої структури, отже, аморфна. Більше того, ПГУ не боротиметься за владу. Принаймні, нині. Не гратиме у політичні ігри. А просто поширюватиме свої ідеї. Ось така історія.

Ймовірно, гуманісти-романтики просто хочуть показати приклад ідеальної партії. Бо, погодьтеся, такому ефірному утворенню, яким має стати ПГУ, нема чого робити в українському політичному просторі. Тим паче, ініціаторів надихнули результати опитування: ось, мовляв, “ваговики” передвиборчого марафону впрівають над рейтингами, а у нас, навіть віртуальних, він уже є. То чого ж ми сидимо склавши руки? Нумо, до праці. Логічно, коли б далі гуманісти заявили про свій перехід з пасивно-споглядального до активного стану, заговорили про боротьбу за владу. Але ПГУ, навпаки, судячи зі слів ініціаторів, абсолютно не бажає бабратися у каламутних хвильках нашого політичного болотечка. Парадокс?

Мабуть, ні. Просто перед нами яскравий приклад утворення, котре “розігруватиме” протиставлення цього гидкого світу й себе, ідеальних. Вибори-2002 для них закриті — пізно похопилися з популяризацією гуманістичних ідей. А от надалі все можливе. І якщо три роки тому електоральні симпатії були віддані “зеленим”, то чому б не глобалізувати ідею й не підготувати заміну.