Сто років тому на Хрещатику було 38 ювелірних магазинів

Чомусь прийнято вважати, що знатні дамочки у всій Російській імперії вищали від прикрас із торговою маркою “Карл Фаберже”. Нічим крити, ім’я знамените: за ним й досі ганяються знавці і любителі старовини, відвалюючи на аукціонах за ювелірні вироби санкт-петербурзького майстра космічні суми. Проте якби хтось міг перенестися у Київ початку ХХ століття, то дізнався б, що київські вельможі мали своїх фаворитів. Одним із них був Йосип Маршак. Він почав ювелірну кар’єру 1878 року зі скромненької майстерні на Подолі. Спочатку трудився сам, мав лише кількох підмайстрів та учнів, а через десять років розкрутився до соліднішої контори на 30 робітників (до 1913 року їх уже стало аж 120) і перебрався у самісінький центр міста. У будинку на Хрещатику, 4 сяяли вітрини його магазину. Над крамницею працювала фабрика. Золоті та срібні прикраси з діамантами, перлами, самоцвітами “made in Маршак” згодом з’явилися і у магазинах Москви, Петербурга, Варшави, Тифлісу. І посипалися від модниць замовлення на ексклюзивні каблучки, браслети, кольє. Унікальні роботи київського майстра зривали перші призи та медалі на виставках у Парижі, Антверпені, Чикаго, Петербурзі. Виховав він і учнів: у 1906 році власну ювелірну справу відкрили Бриль та Гершман. Їхня фабрика розташовувалася на Хрещатику, 30. У будинку під номером 25 були фабрика та магазин першої київської ювелірної артілі, а в сусідньому — 27-му — друга артіль ВОКАСЮ, що означало “Вторая образцовая киевская артель столичных ювелиров”. На Хрещатику, 11 Яхінсон виробляв золоті ланцюги і браслети. Отак любили золотих справ майстри центральну частину міста! 1913 року, як зазначала “Довідкова книга Києва”, на Хрещатику і прилеглих до нього вулицях було 38 ювелірних майстерень і магазинів.

Бідний покупець — не друг майстрові прикрас

Сьогодні у місті прикраси можна придбати ледь не на кожному кроці: їх продають не тільки у спеціалізованих “Перлинах”, “Рубінах”, маленьких крамничках, а й у продовольчих супермаркетах. Ой, як важко пройти повз ту красу!

— До того ж ювелірні вироби цілюще діють на здоров’я,— цілком серйозно заявив мені вінницький ювелір Валентин Мальований. — Особливо корисне срібло. Ви ж загляньте у старовину, всі культові предмети у церквах — із срібла. Наприклад, у кубку з цього бактерицидного металу вода зберігається набагато довше, ніж у скляному чи фарфоровому.

Але ж кожен знає, що золото дорожче. Чому? Пан Валентин пояснив: цінність металу залежить від того, як він може вистояти під дією агресивних середовищ і від того, скільки його “залягає” у земній корі. Так от, золото є “найміцнішим горішком”: не згниває, не іржавіє, розчиняється тільки у так званій “царській” горілці — суміші азотної та соляної кислот. Що ж до його запасів, то в Україні їх явно замало. Принаймні для ювелірів. Бо вони свою дорогоцінну сировину закуповують за кордоном, переважно на Лондонській товарній біржі. До речі, це їм і вигідніше: у нас грам золота коштує 12 з половиною умовних одиниць, англійці ж продають його максимально по дев’ять з половиною доларів.

А “споживають” нині вітчизняні ювеліри 10 тонн золота на рік (видобувається ж у країні близько трьох тонн). Думаєте, багато? Якби ж то! В Україні за часів Союзу (коли за дефіцитними прикрасами доводилося вистоювати величезні черги) обробляли 20 тонн дорогоцінного металу. І це всього-на-всього на чотирьох ювелірних заводах — київському, харківському, одеському і львівському — і двох діамантових фабриках. Сьогодні в цій галузі працює до 400(!) підприємств. Щоправда, це не ті колишні промислові гіганти: на них трудяться зазвичай до 100 чоловік. Але керівники фірм кажуть, що “потягнули” б значно більше, якби закони дали розвернутися.

— У жодній країні немає такого обтяжливого податкового пресу, як у нас,— бідкається президент Асоціації ювелірів України Григорій Плющ.— А акцизний збір! Приміром, у Росії його ставка є нульовою, в Західній Європі — не більше 5 відсотків, ми ж платимо 55! Хіба можна в таких умовах розвивати галузь? Більшості наших підприємств не під силу навіть купити нормальне обладнання, працюють на старому.

А за їхні проблеми розплачуємося (у прямому розумінні!) ми. Адже всі ті податки, акцизи “лягають” на собівартість і відповідно на ціну тієї каблучки, яка вам так припала до душі і на яку так довго збирали гроші. А наша куценька купівельна спроможність знову-таки бумерангом повертається до ювелірів. От таке замкнене коло! Щоб легше було його розірвати, виробники зусилля свої об’єднали: створили Асоціацію ювелірів України. Їй скоро виповниться дев’ять років. Спочатку згуртовані золотомайстри налагоджували з “обрубаними” колишніми партнерами поставки сировини, комплектуючих, матеріалів для своїх заводів. Тоді асоціація поборола монополію держави на експорт золота — отримала статус спецекспортера української ювелірної продукції. Потім лобіювала у Верховній Раді прийняття Закону “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”. Тепер лідери асоціації намагаються проштовхнути зібрані ними документи для зниження ставки акцизного збору, які залежалися у Кабінеті Міністрів.

Дешеві коштовності не бувають із тризубом

Дизайнери кажуть, що німкені терпіти не можуть жовтого золота, зате буквально “схиблені” на строгих прикрасах з білого металу і з діамантовими скалочками (до речі, їхня пристрасть нині якраз на хвилі моди). Француженкам байдуже, якого кольору їхня дорога “біжу”, головне, аби вона блищала і було її багато. Італійки обожнюють товсті ланцюги, масивні браслети, величезні персні, рясно всіяні каменями. Найконсервативніше до ювелірних прикрас ставляться англійські леді — вони не визнають нічого, окрім класичних вечірніх аксесуарів. Ми “справжнім” вважаємо золото червоного відтінку. А на думку дизайнерів, скоро у моду ввійде жовте. Хоча поки що ювеліри експериментують із нетрадиційними кольорами і пропонують представницям прекрасної статі не тільки біле, жовте, червоне, а й зелене, сіре, голубе золото. Екстравагантно, чи не так?

Але не кожна модниця ризикує ту красу купувати. Справді, останнім часом любительки ювелірних виробів розділилися на прихильниць вітчизняних або ж закордонних прикрас. Спеціалісти кажуть: немає поганого золота стандартної проби, є різні стандарти. Тобто якщо із двох ланцюжків однакової проби один виявиться міцним, а інший — не витримає й найменшого напруження, то це зовсім не означає, що в одному більше золота, а в другому його зекономили. Просто у тих виробах різний склад домішок (лігатури).

От тут-то й заковика, бо ці аргументи підходять тільки для легальної прикраси — купленої у магазині. А ціни там ну дуже недемократичні. З цього якраз і користаються наші підприємливі “бізнесмени”: коштовності на базарах, можна сказати, доступні. Щоправда, якість того товару добряче “кульгає”: він гнеться, ламається, окислюється. Ювеліри і спеціалісти Державної пробірної служби України не радять купувати дешеві дорогоцінності з Польщі, Туреччини, Китаю. А якщо перед якоюсь “цяцькою” встояти не можете, беріть її у руки і нумо до центрального київського казенного підприємства пробірного контролю на Отто Шмідта, 26. Там візьмуть спеціальний пробірний камінь із кремнистого сланцю, проведуть вашим “зразком” по ньому риску. По кольору тієї риски з допомогою пробірної голки і хімреактивів визначать, якої проби золото у вашій обнові. Читай, скільки в ній дорогоцінного металу. А норми тут такі: якщо золота в одному грамі сплаву — третина, то воно 333 проби, якщо 58 з половиною відсотка — проба 585. Ще в Україні узаконені 375, 500, 750 і 950 проби золота і 750, 800, 830, 875, 925, 960 срібла. Отож дивіться, пані, яка цифра викарбувана на вашій каблучці, та й, головне, чи є на ній тризуб. З 1995 року він неодмінно має стояти на ювелірних виробах (навіть імпортних), бо без цього клейма ваша коштовність поза законом.