images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
08:00 |  У касах столичного метрополітену встановили банківські термінали
images images images
19:00 |  У зв’язку із погіршенням погодних умов киян просять надавати перевагу громадському транспорту та не паркувати авто обабіч дороги
images images images
17:15 |  На столицю насувається негода: киян закликають бути обережними під час ожеледиці
images images images
17:00 |  Громадскість матиме доступ до редакцій рішень Київради
images images images
14:00 |  Українці застібнуть паски безпеки навіть в автобусах
images images images
11:00 |  Київ прагне отримати статус Європейської культурної столиці
images images images
08:00 |  Для громадян із вадами зору встановлять 3D-моделі зменшених історичних пам’яток
images images images
17:00 |  Сторінки історії: папір для першої київської друкарні везли човнами 250 км
images images images
14:00 |  На столичних мостах проводять ремонти. Водіїв просять передбачати більше часу на дорогу
images images images
11:00 |  У Києві за 2-3 роки планують замінити комплексно зношені мережі у найпроблемніших мікрорайонах
images images images
08:00 |  В Україні поширюють неправду про наявність нібито епідемії чуми, сказу та промислового ботулізму
images images images
19:00 |  Україна виступить в Шанхаї на п'ятому Кубку світу з карате Кіокушинкайкан ІКО Мацушима
images images images
17:00 |  Мобільний додаток Kyiv City Guide отримав престижну міжнародну відзнаку
images images images
14:00 |  97 інформаційних табло допомагають пересуватися Києвом
images images images
12:30 |  Пам’яті академіка Олександра Топачевського
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 7 листопада 2001 року, середа  №151 (1981) images
images
полоса
images
images
ХРЕЩАТИК, 36
images  
images
images
images
07/11/2001



images
Володимир ГУДІН: “Я вічно неправий. Тобто завжди лівий”
images

Із досьє “Хрещатика”

Володимир Гудін – депутат Київради від 75-го виборчого округу Подільського району столиці. Народився 20 жовтня 1951 року на Смілянщині, Черкаська область. Після здобуття середньої освіти навчався в Херсонському судномеханічному технікумі, працював електрозварником на Херсонському суднобудівному заводі, а після служби в Радянській Армії – у вагонному депо міста Сміла та на Черкаському заводі телеграфної апаратури. У 1979-му закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. У складі студентських загонів зводив новобудови в Кустанайській і Тюменській областях. Був інженером на дослідному заводі Інституту електрозварювання імені Патона. У 1981–1997 роках, до виходу на пенсію, служив у правоохоронних органах. 1989-го у зведеному загоні Міністерства внутрішніх справ три місяці ліквідовував наслідки спітакського землетрусу. Має відзнаки командування. Член Комуністичної партії України з 1986 року.


Володимир Іванович — особистість у Київраді відома. Жодна сесія не відбувається без його пропозицій, доповнень чи критичних зауважень, які він, хоч би й виступав удесяте за день, обов’язково починає словами: ”Володимир Гудін. Комуністична партія України. Фракція ”Київ трудовий”. Головуючий на засіданнях столичний мер Олександр Омельченко, звертаючись до цього невгамовного депутата, якось пожартував: ”Без вас хоч на роботу не приходь”. А наш головний редактор додав: ”Якби Гудіна не було в Київраді, його варто було б придумати”.

“Ніяку партію від кар’єризму не очистиш...”

— Володимире Івановичу, сьогодні 7 листопада. Що для вас значить цей день?

— Для мене це, безумовно, свято. Бо в 1917 році гинучий народ не став миритися зі своєю долею і скинув поневолювачів. Тож зранку пройду в колоні під червоними прапорами разом із Петром Симоненком від площі Слави до Хрещатика. А потім вип’ю чарку, хоча я за здоровий спосіб життя.

— Ви якось у розмові з колегою кинули фразу:“Це робиться для того, аби скомпрометувати таких людей в партії, як я”. То вас таки можна скомпрометувати?

— Можна. На жінках, бо люблю їх дуже. Йдеш, бувало, Хрещатиком, а назустріч така красуня, і думаєш: “Кинути б це депутатство на фіг!” Але тут спрацьовує, як Висоцький говорив, той, що в мені сидить: “Гудін, ти що? Не забувай, хто ти”. Миттєво знаходжу в дівчині якусь ваду та спокійно йду своєю дорогою займатися депутатськими справами.

— Хіба депутатам не можна знайомитися з жінками? Чи у вас є дружина, яка вас кохає?

— Не знаю, може, й кохає, але живу сам. Розлучений.

— Діти є?

— Син і донька. Мешкають вони в Херсоні. Та я з ними не спілкуюся. Точніше, не дозволяю собі це робити, бо перебуваю “під ковпаком” Служби безпеки України. Не дай Боже, через мої вчинки з рідними щось станеться...

— Гадаєте, у спецслужбах не знають, що то ваші діти?

— Не тисніть на мене в цьому плані. Давайте вимкнемо дану тему. Якщо гени у дітей нормальні, то оцінять. Я все зробив, аби вони вижили. І як би ви мене не критикували, як би не розуміли, все одно знаю, що правий.

— Звідки у вас така впевненість?

— Звідки? Бо я — Гудін. Бо у мене є Батьківщина, котру люблю, бо поважаю свій народ — такий, який він є, хоча й маю багато претензій до окремих людей. Тому завжди говорю правду, якими б наслідки не були. Прийде час — і я скажу все, що треба сказати.

— Коли ж цей час прийде?

— Коли зміниться політичний курс, коли трудовий народ візьме владу в свої руки. Мене можна знищити фізично, але на коліна поставити, переконати — ніколи.

— Вважаєте, що не помиляєтеся, як будь-яка людина?

— Помиляюся. Коли допускаю промах, почуваюся погано, але не картаю себе, шукаю вихід. У депутатстві рідко оступався, а от в особистому житті... Я ж не народився одразу тим Гудіним, якого ви бачите.

— Що для вас Батьківщина?

— Це те місце, де народився, де пуп твій заритий, де твої корені, де твоя мати, де народ мене навчив, де став людиною.

— Мати жива?

— Дякувати Богові, так. Старенька вже — 76 років. Євдокія Тарасівна. 25 років пропрацювала ланковою в колгоспі, а ще 30 — змащувальницею вагонних букс. Мешкає у селі Мельниківка — 230 кілометрів від Києва. Приїжджаю до неї на велосипеді. Там і відпочиваю. Звісно, й допомагаю чим можу. Оце нещодавно навідався, а вона, не дочекавшись мене, картоплю сама вже викопала. Я, безумовно, посварив за це. Нарубав їй дров. Цюкнув собі сокирою ногу, але до Києва на День знань встиг.

— Мама пишається вами?

— Звичайно, кожна мати пишається своїм сином, якщо він не злодій. Але й дуже боїться за мене. Бо різне бувало: й били, і з моста скидали... Не хочу про це говорити, хоча й людина відверта.

— За що ж вам перепадало?

— За те, що багато знаю, адже великим начальником був у правоохоронних органах. Утім, честь офіцерську зберіг. Ви чули, що мене в партію не хотіли приймати? В управлінні внутрішніх справ Київського міськвиконкому з цього приводу збиралися двічі — у п’ятницю і понеділок. Проголосували троє “за”, один “проти”, один утримався. Не пройшов. Відверто кажучи, я дуже переживав. Йшов набережною й думав: “Кинутися б оце під машину, та й кінець...” Врешті-решт прийняли мене, але за умови, що піду з підполковницької посади і здам її племіннику заступника міністра. Розумієте, який торг? Як казав “залізний Фелікс”, люди в органах повинні бути з чистими руками, холодною головою і гарячим серцем. А вони спекулювали посадами. І я в це, вибачте, г... потрапив.

— З власної ж волі потрапили...

— Чого це з власної? Я ж під погонами. Була вказівка. Та й, знову ж таки, підполковницька посада змушувала. Бо в тій адміністративно-командній системі єдиною перепусткою нагору була отака червона книжечка (показує партквиток.— Авт.). Ідею Комуністичної партії почали паплюжити вже у шістдесятих. Хрущов почистив армію, усунув Жукова, котрий навіть Сталіну правду говорив, знаючи, що вийде з кімнати і його можуть одразу розстріляти. Я теж не боюся говорити правду-матінку. Що буде зі мною потім — не замислююся. Й ілюзій не плекаю: ніяку партію від кар’єризму не очистиш.

— Якщо ілюзій стосовно майбутніх однопартійців не мали, то чому ж так прагнули бути одним із них?

— Комуніст — моє переконання. Є просто носій партквитка і пристосуванець, а є комуніст — людина, яка вірить в ідею та її реалізує. Думаю так: цивілізація розвивається у двох напрямках — один націоналістичний, другий комуністичний.

— Вони прямо протилежні?

— Якась спільна частинка у них є. Бо я теж, як націонал-патріоти, міг би вийти на трибуну, запалити слухачів красивими словами, повести за собою. Щодо цього у мене колосальний досвід. Але після мітингу треба поїсти? Треба. Гроші з повітря не з’являються. Якщо людина трудитиметься, буде і хліб, і достаток. А коли замість того, аби робити справу, лише говорити, які українці співучі та красиві... Хіба Гудін не патріот? Я — інтернаціоналіст. Все має право на існування. Але нам, роботягам, вирішувати, чи брати ідею рухівців на озброєння, чи відповісти: Левку Лук’яненку, ну не кажіть, що ми російському братньому народу не дамо м’яса, спочатку самі наїмося, а потім іншим дамо. Бо Єльцин у відповідь: спочатку свої баки пальним заправимо, а що залишиться — іншим віддамо. Тож у нас не стало достатньо бензину, забракувало кормів. Тому давно вирізали всю худобу. Обухівський комплекс стоїть, м’ясокомбінат у Дарниці теж. Корівники руйнуються. Я ж на велосипеді їжджу, все бачу. В селах люди голодні ходять.

— А якщо комуністи прийдуть до влади, м’ясо з’явиться?

— Ми поки говоримо про ідеологію, а не про те, що комуністи принесуть з собою м’ясо. Не треба, не збивайте. Національна ідея не лише нереальна, а й небезпечна. Не хочу, аби в народі говорили про чистоту нації, тобто оцінювали співвітчизників не за здібностями, а за національністю. А тепер комуністична ідея. Звісно, за найближчі десять-двадцять років її реалізувати неможливо. Бо потрібні розвинута технічно-індустріальна база і висока свідомість громадян. Базу ще можна якось розвинути, а от свідомість... Ленін правильно говорив: на території однієї держави ідеального суспільства не створиш. До речі, є всього дві категорії людей — ті, хто живе на зарплату, й ті, хто існує за рахунок трудового народу. Тож має бути й всього дві партії: трудова та буржуазна. Найближче до першої, за програмою, стоїть і завжди стоятиме Комуністична.

— Це ж тільки на папері...

— А ви не бачите, як Гудін діє? У вас є претензії до Гудіна?

— Ви ж — це ще не вся партія.

— Чому? Такі, як я, визначають її обличчя.

— Що може одна людина?

— Одна людина багато чого може. Хіба не видно?

— Гаразд, а хто ж тоді ближчий до партії буржуа?

— Влада.

— Володимире Івановичу, коли у вас з’явилося бажання стати комуністом?

— Ще в дитинстві. Я вихований на високому патріотизмі. Пам’ятаю, як вразили розповіді діда, Кондратенка Тараса Кириловича, який воював у Першу світову проти австріяків. У них двічі виступав сам Ленін. Приїжджав такий непримітний, невеличкого зросту. Ніхто його не представляв. Тоді, ви ж знаєте, була тотально безграмотна, віруюча маса. І раптом він їм правду говорить: що їх пригнали на фронт заради зовсім чужих інтересів... Батько Іван Лук’янович — теж фронтовик. Загинув через півроку після мого народження.

“Маю видання і Леніна, і Сталіна — в макулатурі знайшов”

— Але, попри ідейні переконання, в партію вступили лише в 35 років. Чому не раніше?

— Це було не так просто. Тоді в партію не запрошували, сам мав домагатися. Та й погуляти після технікуму ще трішки хотів: серйозно займався велосипедним спортом, любовний роман закрутив... Уже в київському інженерно-будівельному інституті (до слова, горджуся, що навчався там разом із Поляченком, Омельченком, Лаврухіним) домовився з парторгом, який у нас викладав, але запізнився на його лекцію, тож соромно було йти за рекомендаціями. Потім потрапив на дослідний завод Інституту електрозварювання імені Євгена Оскаровича Патона. Справа йшла до прийняття в партію, але тут запросили у правоохоронні органи. Знову був потрібен час показати себе. І не один же рік. Так до 1986-го й проваландався. А 24 серпня 1994 року Президія Верховної Ради і супермудрий Леонід Кравчук ухвалили рішення про деполітизацію правоохоронних органів. Наказують за десять днів на підставі цього документа подати заяву про вихід з Компартії. Я ходжу — і так голову поправлю, і так. Не можу збагнути, як знищити свою віру, залишитися Гудіним і водночас ним не бути? Відповідають мені: відмовишся, підеш з органів. А в мене вислуга. І потім, хіба я народу неправильно служив, хіба злякався чогось? За що звільняти? Хай вже там із зарплатою — на шматок хліба заробив би. Але ж моральної травми завдають! Врешті-решт написав рапорт про призупинення членства на період служби. І від мене відв’язалися. А у 1997 році, коли п’ять місяців не виплачували грошей, пішов на пенсію. Й того ж року поновився в партії. Заспокоїв своє “я”, збалансував, так би мовити, совість.

— У Київраді вас іноді порівнюють із Жириновським. Як ставитеся до цієї колоритної фігури?

— Він політичний клоун політичного цирку Росії. Жириновський аж ніяк не та людина, котрою хоче здаватися. Крючков у спогадах якось зізнався: “Чи не задумана заздалегідь ця гра”. Коли Зюганов перемагав Єльцина, то Жириновський, котрий до того виступав проти Бориса Миколайовича, раптом закликав голосувати за нього. І клоунада закінчилася. Тож Гудін ніколи просто так, заради красного слівця, не каже. Народ мій і я на колінах ніколи не будемо.

— Ви такий переконаний комуніст, що складається враження, ніби крім програми КПРС нічого не читаєте.

— Чому не читаю? У мене вдома повне зібрання творів Леніна. Завжди ненавидів тих, хто “умебльовував” стінки його книгами. Маю видання і Леніна, і Сталіна — в макулатурі знайшов. Якщо я політик, то повинен брати найкраще навіть у своїх опонентів, не кажучи вже про цих відомих на весь світ людей.

— Як нині оцінюєте особистість Сталіна?

— А як я маю ставитися до історії? Не осуджую його, Бандеру чи, наприклад, Гітлера за переконання, однак осуджую за злодіяння. Але... Згадайте 1937 рік: тотальні репресії, а приріст населення був. Нині ж, здавалося б, така демократія, а люди критикують владу. А чому тоді терпіли Сталіна? Бо бачили перспективу. Так, він був диктатором. Але ж він особисто пройшов каземати царського режиму. Можете уявити, що з ним там робили. Собі не привласнив ніякого майна.

— Звідкіля це знаєте? Знову ж таки із відцензурованих підручників та книг чи, можливо, знайшли доступ до архівних, засекречених матеріалів?

— Навіщо? Мені що, важко самому вирахувати? Я ж можу аналізувати, а не лише на кнопки натискувати. Повторюю, і Сталін, і Ленін були політиками, сформованими царським режимом. При ньому цивілізація не могла далі розвиватися. Хіба Ленін збивав хрести на церквах? Це ж прості робочі скидали, віруючий народ! Так, певно, його до цього довели. Бо попи говорили одне, а чинили по-іншому.

— Ви вірите в Бога?

— Він у кожного свій. Мій Бог — совість.

— А над потойбічним життям замислювалися?

— Ні. Для чого, коли його немає.

“Мені вдалося і мера повести за собою”

— Чим пишаєтеся як депутат Київради?

— Тим, що спрямував думки депутатів не на з’ясування стосунків, а в русло соціально-економічних перетворень. Мені вдалося і мера повести за собою, й обранців. Хай вони скажуть, що це не так. Ви бачили хоча б раз, аби я із колегами — Шаталовою, наприклад, чи Лебедівським — всерйоз конфліктував? Та й навіщо, коли вони, по суті, в своїх діях теж комуністи, бо турбуються про вас, киян, про те, аби транспорт працював справно, зарплату платили вчасно. Хоча іноді я таки буваю безкомпромісним і знаю, що це не завжди красиво. Але найчастіше стримую себе задля збереження спокою в Київраді. То Гудін молодець? Ні, звичайний пристосуванець, кар’єрист — що там іще говорять про депутатів?

— А ви завжди в злагоді із совістю?

— Ну й хитра ж ви... Весь час нам щось перешкоджає бути у злагоді із совістю. А я сказав собі: тобі ніхто не повинен заважати. Якщо не спроможний, то не шукай виправдання. До того ж в мені є ще другий Гудін. Він контролює.

— То вас двоє?

— Двоє.

— Так це ж роздвоєння особистості!

— Інший Гудін дає мені оцінку. Ще його називаю совістю. Правда, на чисту претендувати не можу, як і ніхто нині, бо он до чого довели суспільство... Але не плутайте роздвоєння особистості з розумним компромісом. Я ж пішов на нього, коли перейменовували, наприклад, Ватутінський район, хоча й був проти цього. Бо справа не в самому Ватутіні, а в тому, що для майбутніх поколінь слід зберегти пам’ять про тих, хто 6 листопада визволяв Київ від німецько-фашистських загарбників. Ватутін — то наша історія. Він уособлює подвиги мільйонів людей у шинелях.

— Чим займаєтеся в окрузі?

— Щоб звітувати як депутату, треба два дні говорити. Мені дістався округ, повністю розвалений: занедбані школи, напівзакриті дитячі садки, кинуті напризволяще пенсіонери... Вдалося знайти стрижень. Завдяки підтримці Олександра Омельченка та інших депутатів Київради нині будують вісім висоток. На проспектах Правди та Радянської України з моєї подачі пустили дві тролейбусні лінії. Для ветеранів Великої Вітчизняної відкрили магазин. Надали обладнання дитячій і дорослій поліклінікам. Спорудили бювети. Переклали теплотраси. Влаштували місця для продавців на місцевому ринку. Доводимо до пуття проспекти Василя Порика та Свободи. А найголовніше, вдалося відновити молодіжну політику. Комп’ютеризували й відремонтували школи (залишилося трохи з 193-ю попрацювати). Створили Спілку дитячих та юнацьких організацій. Друге життя вдихнули в юнацькі клуби “Виноградар” і “Лідер”. Проводимо велосипедні змагання, шахматні і футбольні турніри. Ніхто вже не стверджує, що на Виноградарі є наркоманія. А коли тільки прийшов... Семирічний хлопчик попросив на хліб. Пожалів, дав. А через кілька хвилин дивлюся — нюхає налитий у пакет клей. Інша проблема — бомжі, які оселилися в лісі, у старих окопах, що залишилися від лінії оборони німецької армії (де й досі багато чого можна знайти). Нині там за моїм запитом трішки навели порядок. Стало спокійніше.

— З виборцями часто бачитеся?

— Спитайте по-іншому: чи бувають дні, коли я з ними не спілкуюся. Приходять і старі, й малі. Вони мене обирали як відкриту, некон’юнктурну людину, котра щось робить. Знали мене, бо десять років пропрацював на Виноградарі пожежним інспектором...

“Гудіна важко знищити”

— А де мешкаєте?

— Де сплю? На Борщагівці. Частенько приходжу додому пізно. Прийом виборців іноді закінчується о третій годині.

— Оскільки мешкаєте один, самі готуєте їжу?

— Сам, адже харчуватися треба регулярно. Хоча, буває, лягаю спати голодним, бо не завжди є час і кошти на продукти. Але коли вже є... Ви знаєте, що таке супо-борщ по-гудінськи? Ого! Купую на базарі трохи крупи, картоплі, м’яса, моркви, капусти... Якщо мама сало передасть — засмажую. А коли ще й не забув кинути петрушку, помідорчик чи томатну пасту, виходить супо-борщ. Весь час кидаю щось різне, тому ніколи не можу передбачити, що вийде.

— Якими ще рецептами поділитеся?

— Я скажу, а ви візьмете й напишете. І всі побіжать до мене в гості.

— А ви негостинний?

— Ні. Але якщо прийматиму гостей, то ніколи буде виконувати головну справу. Я й для інтерв’ю з вами ледве час знайшов. Бо пресу поважаю. У вас складна, відповідальна робота. Тому журналістів нині й відстрілюють. Мене самого не раз утюжили машиною. Але Гудіна важко знищити. Чомусь природа зберегла мене від Афганістану, від Чорнобиля, від смерті через гангренозний апендицит, коли щодня, з 7 червня до 14 вересня, я без наркозу лежав на операційному столі. Заново ходити вчився. Вижив. Потім був спітакський землетрус. Я поїхав туди, обмотаний простирадлами, бо ще кров сочилася. У Ленінакані в жахливих умовах жив, але таки повернувся неушкоджений. Бо в природі є баланс. Якщо викопаєте яму, все одно її рано чи пізно затягне, вирівняє. Якщо зрубаєте дерево, на цьому місці почне трава рости. Якщо приб’ють, на моє місце прийде інший Гудін, більш чи менш радикальний. Суспільство підготує.

“Жінок некрасивих

не буває...”

— Чим у житті більше керуєтеся: любов’ю чи ненавистю?

— Розумом. Бо народ не можна любити, його можна поважати.

— Як відомо, ви шість разів виконували норму майстра спорту Радянського Союзу. Чому ж покинули спорт, не стали тренером?

— Бо завжди вважав: спорт це лише інструмент у становленні особистості. У мене в цьому житті інше завдання. Фактично й юності не було — суцільні тренування і навчання.

— Нині їздите на велосипеді?

— Щодня.

— А коли вперше сіли на велик?

— У років чотири-п’ять. Це була “Україна” мого двоюрідного брата. Я захотів покататися. Став на пеньок, перекинув через раму ногу і поїхав. Шість кругів зробив, а зупинитися не можу — ноги до землі не дістають. Врешті-решт, перекинувся біля того ж пенька.

— Отак відразу й поїхали?

— Так. І на коняці, до речі, теж. Я ж маленьким весь час зі старшими водився, з ними цікавіше. То вони вирішили пожартувати: посадили на необ’їжджену, без вуздечки. Ганяв-ганяв, поки не впав.

— Крім велосипеда, які ще маєте захоплення?

— Депутатство. Це моє життя. Не робота, не обов’язок, а стан душі.

— Чому ж тоді не носите депутатський значок, хоча комуністичний он є?

— Пам’ятаєте фільм “Максим Перепелиця”? (Якби про мене стрічку знімали, то достатньо було б узяти образ Гриші Меліхова з “Тихого Дону” з поправкою на сучасність). Коли головний герой з’явився в селі весь у значках, старенька бабуся поцікавилася, що це таке. “А це я три інститути закінчив”. “То ти такий дурний, що одного не вистачило?”

— Чому не наділи два, зрозуміло. Але чому вибрали саме партійний?

— Ну “ёлки-палки”! Ви хочете, щоб я вам усе порозказував. Не треба, це не чесно. Можуть у мене залишитися секрети? Таким чином я утверджую авторитет Комуністичної партії. Наочна агітація.

— А не боїтеся злих язиків?

— Ні. Коли запитують, що це за значок, відповідаю: я ж не цікавлюся твоїм особистим життям, то чого ти до мене чіпляєшся? І ніхто не чіпляється. Нікому не раджу з Гудіним поводитися по-хамському. Бо на грубощі можу відповісти грубощами.

— А можете відповісти ввічливістю?

— Як депутат можу. Обов’язково. А коли я просто Володимир Іванович, то з чоловіками розмовляю по-чоловічому.

— Вступали коли-небудь у бійку, аби відстояти ідею?

— Бійки були, але тільки за дівчину — в третьому класі. Дуже красива вона була і розумна. Її всі любили. На мене вдесятьох накинулися. Та не люблю відступати, без бою не здаюся. У мене сильна природна інтуїція. Коли не прислуховуюся до внутрішнього голосу, програю. Тож поставив за принцип: коли знаєш, що буде удар, випереджай його.

— Дівчина була красива. Дружина теж?

— Жінок некрасивих не буває.

— Де ви з нею познайомилися?

— Ви мене краще показуйте з патріотичної точки зору. Я на це більше піду. Утім, розкажу, щоб ніхто моїх помилок не повторював. Познайомився я спочатку з тещею. Підвела доброта: сам до неї на вулиці підійшов, допоміг донести сумки додому. А вона, хитра, так само, як і ви, чаю запропонувала. Донька ж незаміжня. Потім запросили на Новий рік. Я походив, походив та й одружився.

— А чого вдруге не одружитесь?

— У мене ж навіть вільної години немає, а сім’ї треба приділяти багато часу. Прийду о третій ночі, а дружина хвилюватиметься, бо ж ви, жінки, так влаштовані. Та й чи зможу бути таким відвертим політиком, якщо боятимуся за долю рідної людини?

— Ваш улюблений вислів?

— Не керуюся тезами.

— Якби ви писали про себе книгу, як її назвали б?

— Я вічно неправий. Тобто завжди лівий.

Анжела АФОНІНА “Хрещатик”

прочитало 7863 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.4029 sec