Уже з середини 70-х років минулого століття жоден метр старого Славути у межах нашого міста не живе за законами ріки! Та й взагалі Київ стоїть не на Дніпрі, а на... Канівському водоймищі. Коливання рівня відбуваються у штучному режимі й цілком залежать від роботи ГЕС. За добу перепад становить аж 80 сантиметрів.

Якщо подивитися на гідрографічну карту Києва, то наш стольний град можна назвати не тільки зеленим, а й річковим, озерним, струмковим, джерельним... Загалом у межах міста зареєстровано 431 об’єкт водного фонду. Водойма, як і будь-який живий організм, має свої періоди життя: дитинство—юність—молодість—зрілість... Минають десятиліття, і дзвінка прудка річечка перетворюється на таку собі поважну “пані”, зарослу очеретом, осокою, прикрашену лататтям. Спливає час, і буйна зелень дедалі більше ховає чисте плесо, воно замулюється, міліє... Свою старість ріка, ставок чи озерце зустрічають у вигляді болота. Біда у тім, що до цього плавного природного процесу додався ще й антропогенний фактор. Одне слово, люди самі нищать своє водне багатство. Забруднюють, засмічують, порушують екологічну рівновагу, від цього плесо старіє катастрофічно швидко. Минає рік, другий, і ви вже не впізнаєте улюбленого мальовничого куточка.

Якщо врахувати, що всі внутрішні водойми міста становлять єдину систему, тісно пов’язану з басейном Дніпра, з якого ми споживаємо життєдайну вологу, то як не згадати давнє народне прислів’я: “Не плюй у криницю — доведеться води напиться”. А ми — плюємо. Та ще й як!

Начальник Державного управління екології та природних ресурсів у місті Києві Микола Мовчан повідомив, що його відомством спільно з представниками райдержадміністрацій, санітарно-епідеміологічних служб, Київського міського управління земельних ресурсів, Державного комунального підприємства “Плесо” перевірено 22 малі річки, 164 озера, 100 ставків, 30 струмків, 23 затоки, 27 каналів, 4 скидних технологічних канали, 13 джерел.

Найбільше дістається нашому терплячому Славуті. Лише в одному Дарницькому районі на прибережній смузі розташовано близько 30 підприємств, у Подільському — до двох десятків. Свою частку у забруднення головної водної артерії столиці вносять Печерський і Дніпровський

райони. З територій прибережних підприємств у Дніпро потрапляє неочищений поверхневий стік. Без дозволів на відстій швартується багато плавзасобів. У прибережній захисній смузі звалюються відходи виробництва. А скільки там залишається побутового сміття!

А яку тривогу викликає стан водойм, розташованих у Совській балці та прилеглій до неї балці Проня! Ставки забруднені непотребом, завалені сміттям, будівельними відходами, металобрухтом, навколо них — стихійні сміттєзвалища, водоскиди частково зруйновані. У 1999 році комунальне підприємство “Плесо” почало розчищати ці водойми, але через брак коштів роботи припинилися.

Знамениті оболонські озера потерпають від автостоянок, автозаправних станцій, гаражних кооперативів. Поверхневий стік з території району без очистки скидається у деякі водойми. Прибережні захисні смуги теж захаращені відходами. Акваторію озера “Пташине” засипають сміттям, щоб далі росли гаражі “Будівельника”. Біля самої води люди розкопали собі городи, отож і гній, і мінеральні добрива, і весь арсенал засобів боротьби з колорадським жуком “здобрюють” озеро. Те ж саме відбувається і біля каскаду ставків на річці Нивка.

У поганому санітарно-технічному стані водойми вздовж проспекту Бажана. На одній із них розташовані очисні споруди дощової каналізації, які безнадійно застаріли, працюють неефективно. Фактично можуть діяти тільки під час сильної зливи. А на озері “Райдужне” комунальне підприємство “Плесо” провело експеримент з очистки водойми... рибою. Роль прибиральників узяли на себе спеціально запущені товстолобик, білий і чорний амур. Така компанія підібралася невипадково. Товстолобик поїдає мікроскопічні часточки, зважені у воді, білий амур підчищає рослинність, а чорний — живиться тим, що осіло на дно. Вже перший рік роботи риб’ячого десанту дав гарні результати: якість води помітно поліпшилася, озеро оздоровилося.

Своєрідний рельєф подарував киянам іще одне багатство — природні джерела, які живляться від підземних водоносних горизонтів. Щоправда, вони неглибокі, практично не мають надійного природного захисту, поповнюються за рахунок дощів і снігу. Переважна більшість джерел нині занедбана. Не вивчений належним чином і склад їхньої води. Зрозуміло, пити її не радять, але кожне джерельце може стати окрасою району, місцем відпочинку, деякі з них є історичними пам’ятками. Треба тільки тим зайнятися...