images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
20:00 |  Чому люди переїдають: основні причини
images images images
18:00 |  У Києві дорожчає холодна вода
images images images
16:00 |  Власників незаконної реклами зводитимуть з розуму дзвінками
images images images
14:00 |  Зміни руху громадського транспорту під час проведення Всеукраїнського Свята подяки та мотопробігу
images images images
13:30 |  У Києві відбудуться змагання з велоспорту «Red bull-Володар Гори 2018»
images images images
13:00 |  22 вересня оголошено в столиці Днем жалоби
images images images
12:00 |  Під час закриття станції метро "Політехнічний інститут" пасажири можуть користуватися наземним громадським транспортом
images images images
10:00 |  "Міський магазин" розробив онлайн-карту легально встановлених МАФів
images images images
10:00 |  У столиці відбудеться традиційне свято "Юнь Києва запрошує"
images images images
08:00 |  Цими днями передбачається перекриття руху транспорту на центральних вулицях
images images images
06:00 |  5 продуктів, які зникнуть через зміни клімату
images images images
03:00 |  На дні турецького озера знайшли руїни стародавньої церкви
images images images
01:00 |  Роботи-медузи спостерігатимуть за кораловими рифами
images images images
22:00 |  Зарплата військовослужбовців істотно зросте
images images images
20:00 |  Майже 7 тис. киян за місяць скористались велопрокатом «bike sharing» - Симонов
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 12 жовтня 2001 року, п'ятниця  №137 (1967) images
images
полоса
images
images
ІСТОРІЯ СУЧАСНОСТІ
images  
images
images
images
12/10/2001



images
Бандурист — професія унікальна Ще б чиновники від культури це зрозуміли...
images
У 1902 році у Харкові відбувся XII археологічний з’їзд, на якому Гнат Хоткевич організував виступ кобзарів та лірників. Це була перша спроба гуртового співу та гри на бандурі перед глядацькою аудиторією. І вдалася вона надзвичайно: “Зал не можна було впізнати. У всіх якісь радісні обличчя, усі товпляться біля сліпих кобзарів та лірників, тиснуть їм руки, запрошують до себе”. Цей професійно підготовлений виступ довів, що бандура (навіть ще не удосконалена, як тепер) — не примітивна деревина зі струнами, вона має широкі можливості, може бути повноцінним ансамблевим та оркестровим інструментом.

Отак на початку минулого сторіччя почалася, можна сказати, нова історія бандури. Нащадок запорозьких козаків Василь Ємець (дуже талановита, високоосвічена людина) створив у 1918 році “Кобзарський хор” із семи виконавців. Саме від цього колективу веде свій родовід Національна заслужена капела бандуристів України.

Вже до 10-річного ювілею (1928-й) на рахунку капели було більше двох тисяч концертів. Тодішня преса засвідчувала: коли київські кобзарі співають, у залі нерідко всі встають і співають разом із ними. Така була сила впливу на глядачів. За роки, що минули, багато, як кажуть, води спливло. Змінювалися покоління співаків, приходили інші керівники й диригенти, але одне залишилося й залишиться незмінним: капела бандуристів — це унікальний колектив, який не має аналогів у світовій музичній культурі.

— Самому собі акомпанувати й співати — це дуже непросто,— пояснює Микола Гвоздь, художній керівник і головний диригент капели, народний артист України.— Як людина має гарний голос, то у неї виникає велика спокуса співати без бандури, бо це набагато простіше, та й грошей, буває, можна заробити більше. А у нас у капелі сидять зранку до вечора й скубуть за ті струни. Не всі витримують... Треба фанатично любити цю професію, щоб присвятити їй усе життя.

Так, додам, як любить її сам Микола Петрович. Хоч і мріяв стати лікарем, та виявляється, від долі не втечеш. Із хобі, заняття для душі, музика стала покликанням. Микола Гвоздь закінчив Київську консерваторію, де навчався у патріарха кобзарського мистецтва народного артиста Андрія Бобиря, керував великою самодіяльною капелою Політехнічного інституту, був другим диригентом Національної капели бандуристів та керівником студії при ній. Тобто коли у 1977 році він очолив колектив, то “до влади” прийшла людина з досвідом, якого не мав жоден з його попередників.

У Миколи Гвоздя була власна “концепція капели” — це мав бути високопрофесійний чоловічий хор у супроводі високопрофесійного оркестру бандуристів. І він домігся свого! Скільки на те пішло здоров’я та нервів, скільки годин важкої, копіткої роботи — то вже інша річ. Але нині кожен артист — це і володар чудового голосу, і грамотний співак, і добрий бандурист. А відтак капела досягла абсолютної гармонії могутніх чоловічих голосів із ніжним сріблястим звуком інструментів.

Домігся Микола Петрович й інших змін. Адже не секрет, що десь із 25—30 років тому більшість артистів була, м’яко кажучи, похилого віку. І складалося враження, що бандура — це для старців. Для отих, що зараз у підземних переходах скиглять та плачуть. До речі, пан Гвоздь категорично проти отакого кобзарства. Він вважає, що музикант повинен перш за все поважати свою професію й шукати інші шляхи виживання, навіть у такий складний час, як нині.

— Бандурист мусить бути сучасним інтелігентом,— пояснює головний диригент.— Вродливим, гарно вдягненим, підготовленим професійно на рівні скрипаля чи піаніста. Щоб люди дивилися на нього як на повноцінного музиканта.

Подивіться зараз на капелу — поряд із поважними зрілими співаками на сцені молоді стрункі (мало не двометрового зросту) красені. Нікому й на думку не спаде такого кобзаря пожаліти й копієчку кинути...

А виховують таких артистів у студії при капелі. Раз на два роки відбирають сюди 25 хлопців з усієї України. Кращі з них потім приходять у колектив. Зазвичай це два-три чоловіка з випуску. Інші поповнюють хори оперних театрів, військові музичні ансамблі. Багато випускників студії у капелі “Думка”, хорі імені Григорія Верьовки. “У чоловічому хорі Ревуцького взагалі половина наших вихованців”,— додає Микола Петрович.

До речі, відому киянам багатоповерхівку на бульварі Шевченка, 50—52, цей справжній центр мистецтв, де мають прекрасні приміщення багато наших національних колективів, теж збудувала... капела бандуристів. Коли десь у середині 70-х виникла ідея звести такий будинок, бо та ж таки капела, приміром, орендувала приміщення у... цирку, як жартували капеляни, поряд зі слонами, то держава виділила гроші, а освоювати мав хтось один. “Навісили на нас,— розповідає Микола Гвоздь.— Дванадцять років я виходив сюди на будівництво”.

Коли виникла загроза “консервації”, поїхали головний диригент і його заступник з будівництва (і така посада була у штатному розкладі капели!) до Москви. Сидять під дверима у високого начальства. Виходить звідти ціла делегація з Молдавії на чолі із заступником голови Ради Міністрів. Зажурені усі, відмовили їм. Потім генерал у супроводі трьох полковників — теж облизня спіймали. Заходять далі наші кияни: “Ми такі-то з України”. “А-а, культура... Кому вы нужны!” Та зразу все ж не вигнав, а коли почув слово бандура, навіть дещо розчулився: “Вот, трио бандуристок я слышал, и вашего Дмитрия Гнатюка люблю”. “А ми з ним дуже багато співали. І тут, у Москві”. — “Ладно, тогда садитесь”. На другий день гінці отримали дозвіл на продовження будівництва.

Хоч і не заведено зараз про це говорити, але, приміром, Володимир Щербицький дуже любив мистецтво, поважав митців, зокрема й капелу бандуристів. Будинок на бульварі Шевченка — його ініціатива. Були тоді у Національної капели і свій транспорт, і кошти на костюми й інструменти. На гастролі поїхати — будь ласка, куди забажаєте. Влада була далеко не дурна і розуміла, як треба “подавати” свою державу у світі, які колективи могли слугувати “візитною карткою” України...

Попри всі сучасні негаразди, Національна капела бандуристів живе і розвивається. У репертуарі колективу понад 500 (!) творів. Основа, звісно, — народна музика, але є й класика (українська й світова), духовна музика. І 80 років звучать у виконанні капелян Шевченківські “Думи мої”. У різні роки — у різних обробках. Останню зробив нинішній художній керівник Микола Гвоздь.

Багато видатних співаків мали за честь співати з капелою: Іван Козловський, Борис Гмиря, Бела Руденко, Петро Білинник. Діана Петриненко, Дмитро Гнатюк, Марія Стеф’юк. Чоловічий хор з бандурами за спиною — це така сила! Треба бути унікальним співаком, щоб конкурувати з нею, зуміти вирізнитися на такому могутньому тлі. Цю традицію нині продовжує зовсім молода оперна співачка Ольга Нагорна.

Найкращі спогади лишилися у Миколи Петровича про роботу з Анатолієм Солов’яненком. Це понад 15 років! “З ним ми об’їздили всю Україну, були у Москві, Канаді,— розповідає він.— Це був чудовий співак і прекрасна людина. Ерудований, справжній інтелігент, з ним було цікаво говорити на всі теми. Безмежно любив українську пісню. Недооцінили його всі ми разом. На жаль, це притаманне нашому брату-українцю: своїх талантів не цінуємо за їхнього життя. Так, Паваротті — геніальний співак, але, думаю, що Солов’яненко був не гірший. Просто ми не змогли представити його у світі належним чином”.

Додам: і останній свій концерт Анатолій Солов’яненко співав у Палаці “Україна” саме з Національною капелою бандуристів.

Не бракувало ніколи солістів і самій капелі. Федір Жарко і Геннадій Нещотний блискуче виконували думи. Вони склали цілу епоху у сучасному кобзарському мистецтві. Тепер думи співає Руслан Шевченко, вихованець студії. На жаль, пішов з життя Геннадій Смирнов — народний артист, вельми колоритний співак. Відому пісню Карася він виконував, мабуть, 30 років поспіль. І кожного разу з незмінним успіхом. Сьогодні радують глядачів народний артист Петро Довбня, заслужені артисти Петро Ковбасенко, Олександр Юхименко, Анатолій Кліщ, ще без звання, але не менш талановитий Віктор Діденко.

А такого колективу, як квартет бандуристів, немає більше ніде. Без інструментів є (приміром “Явір”), а з бандурами — тільки тут. Створити ж інструментальну групу, яка використовує інші народні інструменти — сопілку, цимбали, ріжок, козобас тощо,— капелу змусила гастрольна діяльність. “Бо щоб ми не говорили про бандуру, як би її не любили,— дипломатично зауважує Микола Петрович,— а пересічні люди, котрі приходять на концерт, прагнуть розваги. Ось ця інструментальна група і вносить жвавість у нашу програму”.

Попоїздив колектив по світах немало. Де тільки не були — увесь колишній Союз з’їздили вздовж і впоперек. За кордоном виступали багато разів — у Франції, Англії, Канаді, Німеччині, Швейцарії, Аргентині.

“Та яка в Іспанії чи взагалі у Японії діаспора,— відмахується від мого запитання про те, перед ким грали за кордоном, пан Микола.— Концертували для місцевих жителів, які української мови не знають. Мабуть, щось магічне є в нашій українській пісні, люди без слів розуміють, про що там йдеться. Сама мелодія примушує їх співпереживати”.

“Слухаючи капелу, відчуваєш, ніби ллються звуки чудового весняного струмочка”,— писали японські газети. “Звучання дійсно було феноменальне. Неможливо уявити собі щось більш величаве на цій землі”,— це вже свідчення канадської преси.

На жаль, в останні роки колектив виїжджає хіба що у Полтаву та Черкаси. Згорнута й філармонічна діяльність. А колись же половину концертів національні колективи, не тільки капела бандуристів, мали відпрацювати на селі. Обов’язково! І квитки тоді продавали за символічну ціну. Тепер село геть закинуте, а там же живі люди, наші співвітчизники, нічим не гірші від жителів столиці, Львова, Дніпропетровська...

— Думаю, так довго тривати не може,— упевнений Микола Гвоздь.— Це ненормальне явище. Адже професіональні колективи створені для того, щоб виступати. Національний колектив повинен працювати для нації.

Наталя ПРИСТУПКО "Хрещатик"

прочитало 14206 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
12/10/2001 | Під час походу кобзар мав їхати за гетьманом. Такий давньоруський звичай відновив Богдан Хмельницький
images
images
12/10/2001 | Скільки треба стерти нігтів і вимазати крему “Нівея”, щоб стати справжнім музикантом.
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.2864 sec