images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
08:00 |  У Києві планують побудувати великий диспетчерський центр, який об’єднає усі служби швидкого реагування
images images images
17:00 |  Коли українці відпочиватимуть в 2019 році: календар державних свят
images images images
14:00 |  Графік роботи банківської системи на новорічно-різдвяні свята
images images images
11:00 |  У Києві проведуть комплексну профілактику захворювань на грип та гострі респіраторні інфекції
images images images
08:00 |  Обмеження на в’їзд до Києва великогабаритного транспорту діятиме до покращення погодних умов
images images images
17:00 |  «Особливості виходу на ринок ЄС: практичні кроки для підприємств м. Києва».
images images images
14:00 |  Діти Києва підтримали українських військових
images images images
11:00 |  Після матчу Ліги чемпіонів УЄФА київський метрополітен і наземний пасажирський транспорт працюватимуть довше
images images images
08:00 |  Киянам нагадали про програми ремонтів: що можна зробити і за скільки
images images images
19:40 |  Новий рік: як прикрасити кошик до свята (поради від флористів)
images images images
17:00 |  Де у Києві продаватимуть ялинки з паспортами
images images images
14:00 |  На столицю суне новий циклон
images images images
11:00 |  В столиці відкрилась резиденція нового українського супергероя
images images images
08:00 |  Педагогів готують працювати з "особливими" дітьми
images images images
19:00 |  101 троянда: щирий подарунок у вигляді розкішного букета
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 4 жовтня 2001 року, четвер  №132 (1962) images
images
полоса
images
images
ТАЛАНТИ І ШАНУВАЛЬНИКИ
images  
images
images
images
04/10/2001



images
Лесь Сердюк: “Наших кінематографістів душить жаба”
images
Народний артист Лесь Сердюк у вітчизняному кінематографі втілює національний характер. Він знявся майже у ста фільмах, серед яких ”Вавилон ХХ”, ”Подарунок на іменини”, ”Така тепла, така пізня осінь”, ”Легенда про княгиню Ольгу”, ”Гетьманські клейноди”. Отримав приз за найкращу головну роль на Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах (”Солом’яні дзвони”). Нині викладає акторську майстерність на кінофакультеті Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого.

— Лесю Олександровичу, нині ви порадили б молоді йти в актори?

— Талановитим — так. Бо якщо людина обдарована, то вона просто не має права нехтувати даром Божим. Але треба щось змінювати, бо це просто жах, що торік ми випустили шістдесят акторів, а заявки від театрів прийшли лише на трьох. А що робити решті п’ятдесяти семи?

— Раніше у театральному інституті життя вирувало, студенти з перших курсів знімалися, активно працювали з театрами, кіностудіями. Чому таке затишшя нині?

— Бо вже багато що докорінно змінилося в суспільстві. Раніше, коли виходили фільми Осики, Миколайчука, Іллєнка, ці майстри знімали по двадцять—двадцять п’ять метрів корисної плівки на день. А тепер усе робиться нашвидкуруч. Від Попкова вимагають по триста метрів — цілу частину картини. Тому й виходить, що студентів на практиці навчати нікому. Вони до мене підходять, як до старого воїна, і кажуть: “Як нам бути?” Отут і постає питання: “Чи навчили тебе в інституті самостійно працювати, бути режисером своєї ролі”? Щоб зніматися в сучасних серіалах, потрібно бути до цього професійно готовим.

— Серіал “Роксолана”, де ви грали, критика розгромила вщент.

— І я прекрасно знаю, чому. Бо легше заплатити 200 тисяч доларів і купити мексиканське “мило”, натикати у нього реклами, яка окупить витрати в перший же день показу по телебаченню, ніж вкласти півтора мільйона в “Роксолану”, які повернуться лише через півтора року.

— Російське телебачення на цьому серіалі добряче нагріло руки...

— І правильно зробило. А у нас половину “Роксолани” зняли, і невідомо куди поділися гроші. Ще й досі не знаємо, чи буде цей проект завершено. І не треба говорити, начебто режисер Борис Нібеєрідзе покинув свій фільм. Його просто виштовхнули з українського кіно, і митець змушений був шукати собі роботу. І знайшов — у Москві. Людині ж потрібно на щось жити. Не хочу проводити паралель, але пригадується, як ще студентом другого курсу мене запросила Юлія Солнцева в дім Олександра Довженка. Там у п’яти чемоданах зберігався архів режисера. І його дружина мені дозволила у ньому “покопатися”. Я розгорнув зошит і прочитав те, що писав Олександр Петрович: “Якийсь начальник політуправління з приводу закриття мого фільму сказав: “Не питайте чому. Скільки будете жити, ніколи не дізнаєтеся істини”. В мене дуже гірке життя, бо воно розраховане на значно більшу кількість фільмів”.

І сьогодні теж ніхто не може мені пояснити, чому на десятій серії “Роксолана” зупинилася, чому поламали декорації. мій друг Дмитро Миргородський, з котрим не знято трьох вражаючих сцен, уже пішов з життя.

— А чому кіностудію імені Довженка стали називати полігоном поганих сценаріїв?

— Ви коли-небудь відстежували, які інстанції проходив сценарій? Спочатку художня рада кіностудії, потім Міністерство культури, далі ті самі сходинки в Москві. І на кожній з них його чикрижили, чикрижили... А який сенс було Москві випускати з рук гарний сценарій? Це нині на “Мосфільмі” вже так наїлися, що почали віддавати замовлення: двадцять на “Ленфільм”, двадцять – на “Білорусьфільм”. Перепадає й нам. Платять вони значно менше, ніж росіянам, але люди на кіностудії задіяні. Всі, хто працює в московських проектах, щасливі. Я знімався у Володимира Попкова у фільмі “Перевертень”. У мене там невеличка роль, але мені й на думку не спало, що за актором можна так упадати: привезли, загримували, а після роботи вмили і нагодували гарним обідом. І одразу після зйомки заплатили гонорар.

І у нас: минув рік, як я підписав договір з “Мазепою”, зіграв нарешті свою роль Самойловича. А тепер не помилюся, коли скажу, що лише через півроку зі мною розрахуються. Колись один директор мене навчив: “Заробити в кіно гроші — це 25 відсотків успіху, а отримати — 75. І ось ходять знані артисти, народні й заслужені, до бухгалтерій, місяцями клянчать своє. Таке у нас ставлення до людей мистецтва.

— То що, держава не поважає кінодіячів?

— Тисячу разів переконаний у цьому. Раніше вважалося дикістю, щоб перший секретар обкому та глава патріархату не відвідав прем’єри. А нині кому це потрібно? Знайшлася одна людина — Віктор Ющенко. І то завдяки тому, що Богдан Ступка грав головну роль у “Мазепі”. Якби не це, невідомо, чи дали б гроші на стрічку.

— Як ви гадаєте, Ступка на посаді міністра культури і мистецтв устиг щось зробити для кінематографа?

— Він знайшов гроші, аби заплатити внесок європейській асоціації кінематографістів, щоб будь-який наш фільм міг потрапити на європейські кінофестивалі. Думаю, наша культура втратила, що його зняли. Хоча не все від міністра залежить. Бо він не має грошей. Ще й проблеми з податками. Чому в Москві такий розквіт мистецтва? Там на п’ять років прийняли закон, за яким підприємець, що вкладає кошти в гуманітарну сферу, звільняється від податків на витрачену суму. А ми тут колони ставимо, салютуємо про десять років незалежності, а закону про кіно досі немає. Чому Юрій Іллєнко, отримавши від Міністерства фінансів десять мільйонів на “Мазепу”, чотири мусить віддати на загальностудійні витрати? І кіно потрібно знімати уже тільки за шість. Юрій Герасимович кинувся до поляків. Ті, побачивши матеріал, погодилися. Але поставили умову — там поміняти артистів, тут переробити сценарій. Слава Богу, Іллєнко не погодився, бо то було б зовсім інше кіно.

— А чому така жага до великих історичних проектів? “Чорна рада”, “Мазепа”, “Богдан Хмельницький”. Схоже, сьогодення вже нікого не цікавить.

— Я вже казав, що за десять років незалежності, окрім “Буржуя”, про наше життя нічого не зняли. Але, вважаю, у наших митців з’явилося бажання розказати правду про історію України після стількох років брехні. Ось Мазепа. Він зовсім не святий. Але на людину, котра давала гроші на храми й університети, триста років лили бруд. І ще треба розібратися, що насправді сталося під час Полтавської битви. А на роль Самойловича я погодився, бо одного разу побачив по телевізору, як віце-прем’єр Валерій Смолій прийшов до київських дворян подарувати грамоту на вічне користування історичним будинком. Він привітався українською мовою, а дворяни почали тупати ногами і вимагати, аби Смолій розмовляв на “общепонятном языке”. Мене вразило, що ця сцена була ніби взята зі сценарію Іллєнка. Там Голіцин кричить на Самойловича: “Коли ти перестанеш розмовляти цією обдристаною мовою! Говори зрозуміло!”

А ще мене вражає, як колеги у нас ставляться одне до одного. Ще не вийшов на екрани “Мазепа”, а вже усі впевнені, що то провал. Наших кінематографістів душить жаба. Які нині точаться розмови? Мовляв, дали Іллєнкові десять мільйонів. А можна ж було дати по одному мільйонові десяти режисерам і зняти десять фільмів. Забезпечити роботою десять груп. І на біса той “Мазепа”? А якби продюсер знаходив гроші на кіно, такого б не було. Колись в інтерв’ю режисер Борис Савченко відверто запитав: “А чому держава має фінансувати кіно? Хай краще забезпечує гідну старість пенсіонерам”. Усі були обурені, але життя доводить, що потрібно докорінно все змінити, щоб відродити кіноіндустрію.

— Лесю Олександровичу, ви походите з акторської династії. А як усе починалося?

— Мій дід орав землю, а потім переїхав до Києва і водив трамвай по Червоноармійській. Перетягнув до столиці й мого батька. А в той час Йосип Стадник разом із дочкою Миколи Лисенка відкрили театральні курси. Батько подався пробуватися, прочитав вірш Шевченка і пройшов. Грав у масовці в театрі Садовського. Два роки жив у Лисенків удома. Там познайомився з дочкою міністра освіти в українському уряді Орисею Стешенко. Вони одружилися. Коли прийшли більшовики, відсидів за це три місяці в Лук’янівській в’язниці. І мудрі люди йому порадили тікати з Києва. Батько поїхав до Харкова, вступив у театр “Березілля” Леся Курбаса (згодом театр імені Шевченка). І з 1918 року прослужив у ньому 60 літ. У Харкові зустрівся з моєю мамою — оперною співачкою. Тоді місто стало столицею, і батьки зосталися там жити. Я виріс за кулісами. Виходив в оперному театрі на сцену разом із мамою в ролі негреняти в “Піковій дамі”. А до батька бігав дивитися на шаблі, пістолі, козацькі костюми. А в спектаклі “Загибель ескадри” мені навіть дозволяли вистрілити холостим патроном.

Після школи я подав документи в політехнічний інститут, але паралельно спробував у театральний. Коли туди потрапив, зрозумів, що вже звідси нікуди не піду. А на четвертому курсі познайомився з Адольфом Шапіро, про котрого ви писали в інтерв’ю з Арнісом Ліцитісом. У його розумну єврейську голову стукнуло: “Чому в Москві є молодіжний театр, а у нас ні?” І створив у Харкові власну “Молодіжку”. Нам допоміг обком комсомолу. Дав дошки, ми в якомусь приміщенні змайстрували сцену, зробили декорації. Знайшлися й художники та освітлювачі, і сім артистів. Ми поставили “Побачити вчасно” Зоріна і “Гліба Космачова” Шатрова. Приступили до третього спектаклю. Але тут обком комсомолу дістав по кумполу за те, що відкрив підпільний театр. Нас викликав секретар обкому по ідеології з чудовим прізвищем Бухалов і сказав: “Пацани, у нас в Україні політика закриття театрів, а не навпаки. Якщо хочете, то в Якутську є будівля для театру зі сценою”. І найсмішніше, що ми і справді туди мало не поїхали. Але на нашу радість, “Комсомольская правда” написала, що в Харкові сім ненормальних артистів замість того, щоб ночами спати, разом із режисером Шапіро створюють другий “Современник”. Нами зацікавився директор ризького молодіжного театру, навідався до Харкова і запросив усю трупу в Прибалтику. І ми поїхали туди слідом за Шапіро: я, Люда Шевченко, Вітя Плюнт, Неля Максимова і Микола Шейко.

У Ризі в нас було цікаве творче життя, багато зустрічей з драматургами — Арбузовим, Зоріним, Розовим. Але коли я приїхав у Київ на кінопроби, то збагнув, що дуже скучив за Україною. Поплакався сусідові по готельному номеру — артисту Ленкому Олександру Збруєву. А той каже: “Йди у Російську драму, там гарний колектив”. Прийшов, натрапив на Юрія Лаврова. Ада Роговцева погодилась зіграти зі мною для художньої ради театру в “Ста чотирьох сторінках про кохання”. Отож мене прийняли. Я повернувся в Ригу, розрахувався. Хоча було й шкода, адже обріс друзями.

— Ви добре володієте українською. Це від батьків?

— А як же могло бути інакше, коли я з п’яти років був знайомий з Іваном Мар’яненком. А в театрі імені Шевченка, де працював батько, а потім і я, всі розмовляли тільки українською. І на роботі, і вдома. Весь оркестр — євреї, і ті досконало її знали. І цим пишалися. А в російськомовному Харкові неможливо було дістати квиток на спектаклі корифеїв вітчизняної сцени — Крушельницького, Мар’яненка.

— А з Євгеном Євтушенком, котрий тоді днював і ночував у Харкові, ваші шляхи не перетиналися?

— Російський поет наше місто дуже любив і часто там бував. У мене таке відчуття, що весь Харків тоді розмовляв його віршами. Коли він приїздив, то для виступів обирав Театральну площу між пам’ятниками Сковороді, Гоголю і Пушкіну. На ній стояла п’ятиповерхівка, де Євтушенко виходив на балкон другого поверху, а вся площа була запруджена людьми, як потім на мітингах. Пам’ятаю, коли в Євгена захрипло горло, то з третього поверху поетові спустили на мотузці склянку гарячого молока. Він при всіх випив і провадив далі: “Муська, Муська с конфетной фабрики...”, і ми всі чманіли!

Ліліана ФЕСЕНКО “Хрещатик”

прочитало 7995 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.3988 sec