Скільки треба міліціонерів, щоб переловити усіх бабусь, які торгують цигарками? Як закрити нарешті відкриті кордони з основними постачальниками контрабандної тютюнової продукції — країнами колишнього Союзу? Чи треба знищувати конфісковані сигарети, чи варто їх сертифікувати й продавати, щоб держава мала з цього зиск?

Ці та багато інших питань представники столичних мас-медіа намагалися з’ясувати під час зустрічі з учасниками великомасштабної операції “Тютюн”, яка тривала в нашій державі майже півроку. Простий перелік відомств, які об’єднали свої зусилля для того, щоб ліквідувати канали нелегального ввезення та реалізації на внутрішньому ринку України тютюнових виробів (так, до речі, формулюють завдання акції), справляє неабияке враження: Державна митна служба України, Служба безпеки, Міністерство внутрішніх справ, Державна податкова адміністрація, Державний комітет у справах охорони Державного кордону України, Держстандарт. Так само, як і підсумкові цифри, названі силовиками. Головний інспектор управління організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Геннадій Авраменко розповів, що з початку нинішнього року їхні працівники затримали на кордоні 2,5 тисячі “човників” із сигаретами і конфіскували у них 3,6 мільйона пачок вартістю майже шість мільйонів гривень.

Щодо конфіскату, котрий зберігають на спеціальних складах, то наші податківці обстоюють ідею його реалізації. Звичайно, запустити таку кількість сигарет у продаж за демократичними цінами означає влаштувати свято курцям і водночас створити складну ситуацію (майже катастрофічну) для вітчизняних виробників тютюнової продукції. Чиновники Держстандарту заперечують: конфіскат, мовляв, однозначно треба знищити. Адже він пролежав на складі невідомо скільки часу, тож цигаркам вийшов термін придатності, і вони перетворилися на ще сильнішу отруту, ніж свіженькі, щойно з фабричного конвеєра.

Київ і прилеглу до нього територію постачають дешевим “куривом” російські підприємства. Далі на захід і на південь України починається сфера впливу контрабандистів із Польщі та Молдови. Російські тютюнові фабрики дуже піднялися за рахунок українських споживачів. Арифметика проста: щорічна потреба внутрішнього ринку нашої держави становить 70—80 мільярдів цигарок. П’ята частина цієї кількості надходить незаконним шляхом, головним чином крізь прозорі кордони, що залишилися після Союзу, а також морем, через Одесу й Іллічівськ.

Ні для кого не секрет, що бабусі-реалізаторки сигарет дружать з міліціонерами, платять їм гроші, а правоохоронці їх не чіпають і навіть захищають. Скромні бізнесменки, певно, не втратять найближчим часом цього шматка хліба, тому що потужні силові відомства не розпорошуватимуть зусилля, здійснюючи глобальні операції, такі як “Тютюн”. Акція може тривати безкінечно, поки буде попит на контрабандні сигарети. А він житиме, доки народ не перебудується на цивілізовані ринкові відносини і не почне смалити “правильний” тютюн.

За останніми чутками, фірмові закордонні марки сигарет у нас уже почали підробляти. Навряд чи зможуть українські курці потішити себе пристойною сигаретою — і не фальсифікованою, і не контрабандною. Сьогодні це розкіш.