Секс-символічні ведучі

Учора, напередодні Дня святого Валентина, "Хрещатику" стало відомо, що зіркова пара Ольга Сумська і Віталій Борисюк стануть обличчям телеканалу "Київ". Ольга вестиме передачу про кіно, а Віталій — про автомобілі. До слова, ця пара є першими володарями "Срібного яблука" (премії найкращому подружжю 2007 року), а також обох вважають секс-символами України. Про свої плани щодо роботи в Київському медіахолдингу та про романтичне кохання подружжя розповіло "Хрещатику" в переддень свята закоханих.

Ольга.— Ми завжди мріяли бути разом — у театрі чи кіно. Наша мрія скоро здійсниться — працюватимемо на телеканалі “Київ”, де я вестиму програму про кіно, а Віталій — про автомобілі. Ми щасливі з того, бо займатимемося улюбленою справою.

— Ольго, за чутками, Віталій прийшов просити вашої руки і серця о четвертій ранку, чим шокував не лише вас, а й вашого колишнього чоловіка Євгена Паперного. Було таке?
Ольга.— Було. Уявляєте: вранішній дзвінок, заспаний чоловік відчиняє двері, а там — Віталій. З порога — лайка, міцні вирази. Дитина — в плач. І тут доленосна фраза Віталія: “Відійди з дороги!”. Євгену довелося це зробити. Хоча й не одразу.

— А як познайомилися?
Ольга.— Зустрілися на одній із передноворічних студентських вечірок років з двадцять п’ять тому. У невеличкій квартирі Жанни — дівчини Віталія Борисюка — зібралися студенти Київського театрального інституту. Я прийшла туди з Юрієм (тоді з ним зустрічалася). На Віталія звернула увагу одразу — він так красиво залицявся до Жанни. Подумала: “Який уважний буде в неї чоловік”.

Віталій.— Потім ми часто бачилися в інституті, але практично не спілкувалися. Одного разу я забіг на чергову репетицію дипломного спектаклю. На сцені стояла світловолоса красуня в напівпрозорому білому платті. У мене дух перехопило. Хотів підійти до Ольги, сказати комплімент, але не зміг. Не наважився — у неї численні шанувальники, вона — донька народних артистів!

Через кілька років прийшов працювати у Київський театр російської драми імені Лесі Українки. Мені дали головну роль у спектаклі “Криваве весілля” за п’єсою Гарсіа Лорки. За сюжетом я — жених, якого наречена (Оля Сумська) залишає заради коханого. Між іншим заради тодішнього чоловіка Ольги, Євгена Паперного. Під час репетицій зрозумів, що в мені запалало неабияке почуття. За роллю ми обнімалися, цілувалися. Але тоді до роману справа не дійшла. Адже у неї був чоловік, а у мене дружина — Жанна. До того ж Оля чекала на дитину.

Ольга.— Коли я повернулася з декретної відпустки, ситуація повторилася,— каже Ольга.— У виставі Вольтера “Кандід” моїм партнером знову був Віталій. І знову нам дісталася роль закоханих. Співали Бернстайна вживу на 16 голосів. А ми тоді вперше виступили дуетом. Критики написали, що у нас особливе злиття голосів — ідеальне. Коли Дмитро Лаленков грав Кандіда і співав зі мною — це зовсім не те!

На сцені ми майже не контролювали почуття — грали самих себе. Колеги шушукалися, занервував Євген, мій чоловік. А через кілька днів Віталій заявився посеред ночі з любовним зізнанням. Я була на роздоріжжі, адже в мене маленька дитина, до того ж, в принципі,— успішний шлюб. Не знала, чи правильно чиню, йдучи до Віталія.

— Ніколи потім не жалкували?
Ольга.— Десь із рік страждала. Був ображений Євген, а він хороший сім’янин, добрий господар і мій перший учитель з акторської професії. Як батько також бездоганний. Були, щоправда, дрінк-проблеми, коли я казала: або друзі, або сім’я. Вже живучи з Віталієм, відчула: те, що відбулося, мало статися. Донька Тоня одразу ж назвала Віталія татком. Два батька — це не так уже й погано! Хоча найбільше уваги їй приділяв дідусь, В’ячеслав Гнатович Сумський. Він любив повторювати: “Це я десять років укривав Тоню”. Мається на увазі ковдрою, коли дитя уві сні йорзало на ліжку. Як згадаю про це, досі щемить серце.

— Який подарунок Віталія на День святого Валентина запам’ятався найбільше?
Ольга.— Звичайно ж, шоколадне серце! Він відлив його своїми руками! Уявляєте? Вклав до нього записочку: “Приходь — я тебе з’їм, як ти — цей шоколад. Об 11-й у гримерній”. Це було перед репетицією спектаклю. Ну, хіба можна було встояти перед таким чоловіком? Але мушу зізнатися — таких шалених подарунків більше не було.

Через кілька років цивільного шлюбу ми розписалися. Весілля було досить скромним, у вузькому колі родичів і близьких друзів. На ті часи ми не могли дозволити розкішного. Вже коли моя сестра виходила заміж за Анатолія Хостікоєва, а я була її свідком, то вирішили зробити з Віталієм красиву фотосесію на пам’ять. Тільки тоді я й одягла весільну сукню.

— Медового місяця не було?
Ольга.— Ні. Мрію про романтичну подорож до Парижа. Удвох із Віталієм.
Віталій.— А знаєте, чому саме до Парижа? Оля була там зі знімальною групою, коли в аеропорту Шарля де Голя наша ще ненароджена донечка Ганнуся вперше штурхонула маму ніжкою в живіт. Тому ставлення до столиці Франції особливе. І взагалі, Париж — це... Я виростав на фільмах П’єра Рішара, Алена Делона, Бельмондо і Депардьє. З Рішаром і Депардьє знайомий особисто. До того ж місто закоханих — це ще й центр європейської і світової моди, а Оля стежить за нею. Та й хотілося б показати дітям паризький Діснейленд.

— Віталію, ви страждали через кохання до Ольги?
Віталій.— Звичайно. Нелегко було спочатку, коли зав’язувалися наші стосунки, а оточення цього не розуміло: обоє одружені, в Олі — дитина. Коли одружилися, можновладці, яким подобалася Ольга, не знаючи, як заволодіти нею, робили всілякі пакості мені та й їй.

— Є такий вислів: “Кохання — це багаття, до якого час від часу треба підкладати дрова”.
Віталій.— Наш вогонь не згасає. До того ж стосунки перейшли на інший — ще вищий щабель, бо з’явилися діти. Як підтримуємо наше взаємне почуття? Просто живемо, насолоджуємося, радіємо за дітей. Про дрова й багаття думають лише ті, у кого не все гаразд.

— Про що мрієте?
Ольга.— Не вистачає квадратних метрів і ще кількох дітей! Я б народила їх із превеликим задоволенням! Було б тільки зайві дві кімнати. Купочка дітей, я і Віталій сидимо всі разом за одним столом — оце мрія!