Вперед у минуле!

Існує негласне правило для арт-галерей: спекотне літо — час виставок для молодих і ще нерозпещених художників. Галерея “Цех” наслідує цю традицію. Після відкриття виставки Олександра Ройтбурта в червні, який до глобального потепління вважали м’яким кінцем сезону, з 20 липня глядачеві пропонують побачити роботи молодого художника Юрія Пікуля. “Вівсяний марш” — його перша персональна виставка.

Киянин Юрій Пікуль — ще один представник сучасного українського мистецтва до 25 років. Попри те, що українська нація, на жаль, старішає, художнє співтовариство неухильно молодшає. Протягом останніх кількох років активно формується нова хвиля. Після доволі тривалого затишшя, коли нові імена майже не з’являлися, таке пожвавлення на арт-сцені дуже радує. На сьогодні художників до 30 років значно більше, ніж ветеранів першої хвилі початку дев’яностих.

Незважаючи на свій юний вік, художника більше цікавить історичне минуле, аніж техногенне сьогодення. Для Юрія Пікуля мова живопису органічніша за новітні технології. Головна тема проекту — парад 1945 року на честь Дня Перемоги. На трибунах стоять вожді, повз них крокують матроси і солдати, несуть на спалювання фашистські прапори. Тут же і Брежнєв дефілює із сіточкою апельсинів, і Микита Хрущов б’є черевиком об трибуну, яка мчить по морських хвилях.

Цікаво, що тема СРСР, пафосна і ностальгійна, досі приваблива для художників. Приклад того — нещодавній проект Володимира Кожухаря “Моє СРСР” (2005). Це величезні картини з безлюдними залізничними пейзажами, на яких чесно зображено релікти минулого. Кожухар, котрому довелося пожити в СРСР, ностальгує по його величі. Для молодого Юрія Пікуля, який спостерігав уже драматичний процес розпаду імперії, її ілюзорне минуле теж сповнене і патетики, і ностальгії. Але вони іншого порядку. Нове покоління живе в іншій системі цінностей, точніше, в системі гри з цінностями.

Пікуль явно перебуває в пошуку, але поки що йде второваною доріжкою. Він наслідує характерні для пострадянського простору традиції, використовує фотографії для свого живопису — документи повоєнного часу як початковий матеріал для подальших трансформацій. Митець обирає знакові фігури та події. Багато кого з персонажів зображено в карикатурній манері. Є й інші прийоми соц-арту. Наприклад, підміни — замість молодого обличчя Гагаріна в космічному шоломі з’являється обличчя Леніна.
Якщо метою андеграундних “соц-артистів” було розвінчати міф СРСР передусім у самих собі, Юрій Пікуль цей міф чогось “активує”. Але дуже вже звична іронія з приводу “совка” відходить на другий план, і сенсом робіт стає сама тема — СРСР. Все ж таки дивно, що вона так зачіпає молодого художника, чи не озирнутися йому навколо себе?
Виставка відкрита до 1 серпня.