images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images НОВОСТИ
новини українською новости на русском

новости RSS  |  все новости
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 29 жовтня 2004 року, п'ятниця  №160 (2563) images
images
полоса
images
images
КУЛЬТУРА
images  
images
images
images
29/10/2004



images
Монументалістка Ірина Левитська, яка в дитинстві пережила Велику Вітчизняну і висилку в Австрію, нині пише образи святих
images

Ця тендітна жінка уособлює собою епоху. Художником-монументалістом Ірина Левитська стала за часів СРСР. Саме тоді стверджувалося все грандіозне і величне. Стверджувалася як митець і вона: вітражі в столичних музеях Тараса Шевченка, Лесі Українки, Максима Рильського, оформлення археологічного музею в Хмельницькому та Будинку композиторів у Ворзелі... Згодом почала працювати з металом: карбування на станціях метро “Поштова площа”, “Контрактова площа” і “Лісова”. З розпадом Радянського Союзу зникли “замовлення століття”, і художниця, пригадавши, що походить родом з театральної родини, розпочала роботу над серією акторських портретів. Натхнення не тільки врятувало її від депресії, котра тоді охопила багатьох колег, а й надихнуло на написання надзвичайно світлих образів святих, а також історичних персонажів.

У Київському будинку актора нещодавно відбувся творчий вечір Ірини Левитської і було відкрито виставку її творів. Певне, символічно, що саме там. Бо в цьому мистецькому храмі колись виставляли перші портрети акторів (починаючи з Аркадія Гашинського в ролі Ярослава Мудрого) пензля самобутньої художниці. Нині ж експозиція майстрині збагатилася на квіти і яскраві ікони, виконані технікою “батік”. Та це ще не все. Ірина Георгіївна здивувала всіх присутніх, ознайомивши з книгою мемуарів “Все моє з собою”. І відразу спав на думку знаменитий вислів, що талановита людина талановита в усьому.

На вернісаж завітали і друзі, і колеги, і рідні, і колишні сусіди по комунальній квартирі на Малопідвальній. Вечір вів академік Ростислав Пилипчук. Саме він надихнув на створення книги, а втілив задум головний редактор журналу “Образотворче мистецтво” Микола Маричевський. Прибув і Надзвичайний і Повноважний Посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн з дружиною Карін. З ними Ірина Георгіївна спілкувалася їхньою рідною мовою. Адже навчалася в київській німецькій школі № 24, куди пішла відразу в другий клас.

Скромно, на другому плані, неначе в тіні знаменитої матусі, була на урочистостях ще одна відома художниця, лауреат Шевченківської премії Марія Левитська. Як виявилося, саме вона віддала матері гроші зі своєї нагороди, аби та змогла видати книгу спогадів. Адже події, про які там йдеться, хвилюють не одне покоління киян.

Ірина в дитинстві зачитувалася Пушкіним, Шевченком, та чи не найбільше “Витязем в тигровій шкурі” Шота Руставелі. Певне, тому згодом її так захопив грузинський театр, і вона створила цілий цикл портретів грузинських артистів — Гіві Гарікашвілі, Джамала Гоганідзе, Рамаза Чхиквадзе, Автандила Махарадзе... До слова, деякі її роботи (правда, чомусь без згоди авторки) передано тбіліському театру в дарунок.

На вечорі пані Ірина розповіла, що ім’я своє дістала на честь великої киянки, дружини Ярослава Мудрого Інгігерди (Ірини в хрещенні). І пригадала, що мешкала в колишній квартирі Костянтина Ушинського. Жовтнева революція позбавила його доньку Віру й онуку Наталю окремого помешкання, підселивши туди ледь не з десяток родин... Серед них — батьків Левитської. Тато дівчинки Георгій Бонкін був адвокатом. Прізвище дідуся Ірина Георгіївна знайшла в довіднику “Весь Київ” за 1904 — 1905 роки. Тож художниця — корінна киянка. Її бабуся Ганна — уроджена графиня Тузинкевич — вийшла заміж за красеня італійця, актора Теодора Борілоллі. Згодом вона втратила чоловіка, але не любов до театру. Ставши Єгоровою, гастролювала з різними трупами, а згодом працювала в театрі Київського військового округу і на кіностудії. Знялась у фільмах “Я люблю”, “Якби каміння говорило”, “Дівчинка шукає батька”... Бабуся була знайома з Миколою Лисенком, Марією Заньковецькою і Лесею Українкою...

Олена Борілоллі — мама Ірини Георгіївни — теж актриса. Танцювала в Петрограді в балеті Маріїнського театру, та згодом, зазнавши травми, повернулася на батьківщину до Києва, щоб грати тепер вже в драматичному театрі. Долучилася до маминого фаху і маленька Ірина — виконувала роль Серьожі в “Анні Кареніній” і Генріха в п’єсі “За океаном” Гордона.

Хоча родина жила театром, дівчинка потрапила на балетні спектаклі до Київського оперного театру не через мамину чи бабусину роботу, а з легкої руки сусіда по комуналці дяді Гриші — капельдинера, який в малиновій уніформі зазвичай стояв біля входу.

Нині художниця з болем відгукується про зруйнування ансамблю Володимирської вулиці поблизу Національної опери України. Через спорудження незграбного, навіть страхітливого житлового будинку вулиця втратила самобутність і колишню красу. Зате до Будинку актора ставлення пані Ірини особливо тепле. Не тільки тому, що він розмістився в колишній караїмській кенасі, створеній знаменитим архітектором Городецьким, а й тому, що там, на думку Ірини Георгіївни, працюють чудові люди, залюблені у свою справу.

Її пам’ять в дивний спосіб зберегла те, що втратили архіви. Скажімо, де поховано видатного педагога Григорія Матковського — викладача Музично-драматичної школи імені Лисенка. Саме в нього навчалася бабуся Ганна. Митець пішов з життя в страшному 1941-му. Більшість тих, хто проводжав його в останню путь, загинули. Окупація Києва спричинила страшенний хаос. Не до увіковічнення пам’яті було тоді... Болючі спогади залишилися і про нащадків Ушинського. Зате “солодкі” — про режисера і скульптора Івана Кавалерідзе: мов цукерки, якими він пригощав дівчинку.

Знала Ірина і Олександра Корнійчука, що залишив Київ перед війною. Дитяча пам’ять цупка. Враження школярки, яка спочатку опинилася в окупованому Києві, а згодом була вивезена до Австрії, не стерлися з роками. Вони такі само яскраві, як і на початку Великої Вітчизняної. Багато чого Ірина Георгіївна тоді не знала. Скажімо, про трагедію Бабиного Яру. А дечого й не розуміла і осмислила лише через багато років, вже ставши дорослою. То ж її спогади — про час і про себе.

Ірина Георгіївна описує, підмічаючи цікаві деталі, друзів, серед яких творча українська еліта, своїх близьких і рідних, педагогів київських шкіл, де довелося навчатися, викладачів монументального факультету Львівського державного інституту декоративного і прикладного мистецтва. Розповідає про початок творчого шляху і персональні виставки.

Вихована на світовій класиці, з жалем зазначає в своїх мемуарах: “Ми сумуємо за алегорією, розрахованою на розумного читача”. І сподівається, що світ врятують люди, здатні розуміти справжнє мистецтво...”.

Наталя ЗІНЧЕНКО “Хрещатик”

прочитало 579 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.7688 sec