images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images НОВОСТИ
новини українською новости на русском
17:16 |  Навіщо банки дають позики?

новости RSS  |  все новости
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 20 лютого 2004 року, п'ятниця  №25 (2428) images
images
полоса
images
images
КУЛЬТУРА
images  
images
images
images
20/02/2004



images
Етюди про Параджанова Актриса Світлана Князєва згадує свої зустрічі з видатним режисером
images
Стати актрисою українського кіно випускниці циркового училища Світлані Князєвій допомогло... кохання до відомого режисера Леоніда Осики. Вона знялася у стрічках свого чоловіка “Гетьманські клейноди”, “Увійдіть, стражденні”, “Подарунок на іменини” та “Етюди про Врубеля”. А ще завдяки йому мала щастя спілкуватися з найвизначнішими постатями вітчизняної культури. Але особливим подарунком долі стало знайомство з Сергієм Параджановим. Про зустрічі з видатним майстром поетичного кіно, роком якого названо 2004-й у всьому світі, Світлана згадує з любов’ю.

— Таких яскравих людей, як Параджанов, у моєму житті більше не було. Наша перша зустріч з майстром відбулася під час гастролей у Києві Софіко Чіаурелі та Коте Махарадзе. У Будинку офіцерів, де вони виступали, людей було повнісінько. Прийшли й ми з Осикою. Я тоді була ще тільки його нареченою. Про Параджанова навіть і не чула, адже вчилася в цирковому училищі, а наша сім’я кінематографією не дуже цікавилася. Леонід Михайлович мені одразу сказав, що Параджанов — геній. І ось ми сидимо в залі, слухаємо Софіко, а народ починає хвилюватися, бо вже поширилася чутка, що з подружжям Чіаурелі-Махарадзе прибув з Тбілісі й знаменитий режисер (це вже після його виходу з в’язниці). Стали подавати на сцену записки “Де Параджанов?”. Софіко розхвилювалася, адже Сергій Йосипович був у опалі, а в залі сиділо безліч кадебістів. Він був непередбачуваний, міг сказати будь-що. Але глядачі стали скандувати, і маестро вийшов на сцену. Його вітали оваціями, а він розповідав чомусь про Артек, де відпочивав, згадував, які хороші там піонервожаті. Кілька слів сказав і про українське кіно, про Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука. І все з тонким гумором. Його довго не хотіли відпускати. Після виступу Осика провів мене за куліси, де познайомив з Софіко Чіаурелі, Коте Махарадзе та Параджановим. Сергій Йосипович, як тільки нас побачив, кинувся з обіймами: “Льоню! Осико!” Вони міцно тисли один одному руки, а я стояла осторонь і спостерігала. Раптом режисер питає: “А це хто?” Осика йому: “Моя дівчина” — “Ви одружилися?” — “Ще ні”. І Параджанов став обривати троянди, яких глядачі надарували Чіаурелі та Махарадзе, й обсипати нас пелюстками. Влаштував справжній дощ із квітів. Від нього йшла така теплота, така добра енергетика, що мені здалося, наче нас благословляє сам Господь.

* * *

— Ще одна незабутня зустріч відбулася в Тбілісі. Я прилетіла туди з Піцунди, де за велінням Осики мусила засмагнути до коричневого кольору (входила в роль пустельної жительки Марусі у фільмі “Увійдіть, стражденні”). В аеропорту мене чекав Леонід. Він сказав, що Параджанов залишився вдома — готувався зустріти нас. Під’їжджаємо до його будинку на вулиці Коте Месхі, 6. Сергій Йосипович з балкона весело гукає на весь двір:”Дивіться, до мене приїхала актриса з Києва!”А я тоді лише мала зніматися у своєму першому фільмі. Але подумала, якщо Параджанов каже, що артистка, то повинна гідно постати у цій іпостасі. Заходжу до вітальні, а там усі стіни в колажах, картинах, малюнках. Посередині — великий стіл, на ньому — апельсини, мандарини, гранати, фісташки, горіхи, східні солодощі... І їх так художньо викладено, що утворився натюрморт неймовірної краси. Господар і каже: “Це все тобі”. Потім став мене водити по кімнатах і показувати розкішні вази й тарелі, теж з цитрусовими, виноградом, квітами. А він аж сяє від утіхи й запитує: “Ну як?” Проходимо далі, і у кожній кімнаті на мене чекають сюрпризи. Уявіть: власну оселю він перетворив на оазу мистецтва, щоб подарувати мені свято.

І раптом серед цієї краси я відчула запах горілого. Запитую в Осики, що це, а він і пояснює: господар на честь мого візиту вирішив зварити курку, але так захопився натюрмортами, що забув про неї. Ми втрьох пообрізали підгоріле м’ясо і таки з’їли ту курку. А потім стали прибувати гості. Хтось ніс котлети, хтось голубці. А Сергій Йосипович стояв на балконі й раз у раз казав комусь із знайомих: “У мене в гостях актриса з Києва. Потрібна диня. Піди на базар і принеси!”. Або замовляв персики чи вино. І так з миру по нитці зібрали чудовий стіл, де було все — від кавунів до грузинських делікатесів. А коли публіка розігрілася вином, господар почав розповідати неймовірні історії, де правду неможливо було відрізнити від вигадки. Запам’ятала одну — про його бабусю, яка перед приходом співробітників ОБХСС начебто змусила його, ще маленького, проковтнути діаманти. А потім посадила над тацею, щоб повернув... З’являвся новий слухач, і зміст оповіді міг змінитися. Але всім було цікаво слухати майстра. Я на все це дивилася широко розплющеними очима. А Параджанов не стомлювався повторювати: “Ось у мене в гостях прекрасна актриса!”. Ще пригадую: хтось йому приніс маленькі металеві кухлики. Він роздивився їх, а потім подарував новому гостеві, сказавши, начебто їх виготовлено на заводі його дядька. Уявіть, як тепер той чоловік буде дітям-онукам розказувати, що у нього посуд родини Параджанових. А ввечері, коли гості розійшлися, маестро підвів мене до купи брудного посуду і сказав: “Ну що, відчула себе актрисою? А тепер наливай у чан води, грій і мий усі тарілки...” Я закінчила прибирання пізно вночі.

А потім Параджанов повів нас з Осикою у спальню. Там стояло ліжко, вкрите червоним оксамитовим прапором з вишитими золотом серпом і молотом у центрі та бахромою по краях. Воно замінило нам ковдру, а вранці Параджанов запитав: “Ну як вам спалося під стягом Союзу Радянських Соціалістичних Республік?”

* * *

— Сергій Йосипович улаштував нам кілька незабутніх екскурсій. Спочатку ми поїхали в гості до одного художника в передмістя Тбілісі. Зупинилися на березі озера. Там височіли піраміди з глини, а на них по колу зображено життєвий шлях людини. Спершу маленька дитина, яка бавиться іграшками, потім її юність, одруження, далі зрілість і аж до відходу в інший світ. Мене вражало, як Параджанов, мов малюк, тішився витвором іншого майстра і прагнув цією радістю поділитися з нами. Друга екскурсія — на грузинське кладовище. Сергій Йосипович привів нас до старовинних могил, що їх прикрашували картини, намальовані в наївному стилі. На кожному полотні — доля покійного. Був там, пам’ятаю, сюжет про швачку. Машинка супроводжувала цю жінку у різні періоди її життя. Ми переходили зі склепа в склеп, а Параджанов розповідав, які професії мали колись люди, як вони жили і як добре, що пам’ять про це залишилася на полотні. Доля кожного вміщувалася лише у шість картин. А після цього маестро повів нас до священика, молодого чоловіка надзвичайної вроди. Той під його впливом теж почав створювати колажі. Поки що дуже скромні. А Параджанов радів: “Ось,— показав нам,— навіть батюшка надихнувся моєю творчістю!”

А ще Сергій Йосипович повіз нас у старовинний замок на березі Кури, де мали влаштувати музей. Й віддав для його інтер’єру чимало стільців, посуду, ваз, килимів. Де брав? Приходив до когось у гості і, побачивши цікаву річ, казав, що вона має стояти в музеї. У день нашого візиту там було порожньо, але Параджанов із захватом розповідав, який чудовий вигляд усе це колись матиме.

* * *

— Удруге ми завітали до режисера після зйомок фільму “Увійдіть, стражденні” вже з актором Григорієм Гладієм. Осика показав стрічку Параджанову, той зробив деякі зауваження. Він і сам ніколи не соромився запитати поради. Я кілька разів бачила, як Сергій Йосипович обговорював з Леонідом стрічку “Ашик-Керіб”, над якою тоді працював. Узагалі, він дуже шанував Осику, дослухався його думки. І коли ми показали йому “Стражденних”, то за роль у цій картині господар подарував мені золотаву шалю. А згодом, як приїхав до Києва на ювілей Лариси Кадочникової, зателефонував і запитав: “Світланко, шаля в тебе? Ти мені маєш її віддати. У Лариси ювілей, і я мушу їй подарувати. Другу таку не знайшов, хоч перевернув усю Грузію. Я тобі натомість дам хрест із перлин. Виручи!” За кілька хвилин приїхав, забрав свій подарунок і помчав до Будинку актора, де на сцені ошатно накинув на плечі Кадочникової золотаве плетіння. Він запам’ятав, як гарно сприймається цей момент, і захотів його відтворити перед публікою.

* * *

— Параджанову дуже сподобався Григорій Гладій, якого побачив у фільмі “Увійдіть, стражденні”. Режисер одразу збагнув його неймовірну схожість із Врубелем. А Осика вже давно мріяв створити кінокартину про київський період художника. Дуже багато знав, жив цим матеріалом. Навіть у перший день нашого знайомства натхненно розповідав про митця, хоча йшов дощ, і я вимокла до нитки. Був щасливий, що врешті знайшов актора на головну роль, адже Гладій наче зійшов з автопортретів Врубеля. Леонід Михайлович із Параджановим обговорювали майбутню стрічку. Вирішили, що разом напишуть сценарій. Сергій Йосипович наполягав, що це має бути мозаїка з найяскравіших епізодів долі живописця. Він узявся накидати “рибу”. І благословив Гладія на цю роль, сказавши: “Ти зробиш подарунок і Осиці, і фільму”. Але Григорій у фільмі так і не зіграв. Він працював у Москві в театрі Анатолія Васильєва і не зміг відпроситися на зйомки...

* * *

— В Єревані відкривалася персональна виставка Параджанова. І він наполіг, щоб ми теж поїхали до Вірменії. На “Ниві” його товариша нас перевезли через перевал. Майстер на відкритті був просто щасливий, що народ його визнав. Дітки в національних костюмах пропонували гостям солодощі. Усе було так гарно. А ввечері відбувся бенкет. І мене вразило, коли Параджанов несподівано взяв у руки білу електричну скрипку і бездоганно зіграв класичний твір. А ще більше при іншій зустрічі заінтригувало, коли заспівав оперну арію справжнім, професійно поставленим бельканто. Він міг би стати віртуозним музикантом або чудовим співаком, якби не обрав кіно. Природа його обдарувала надзвичайно щедро.

Тепер, з висоти років і знань, я вважаю, що у Параджанова, як ні в кого, була розвинена творча енергія. І вона була настільки могутня, що, як магніт, притягувала до себе інших людей. Завдяки майстрові вони розкривали в собі невідомі досі таланти.

* * *

— Одного разу я стала свідком того, що Параджанов мав ще й екстрасенсорні здібності. Коли Сергій Йосипович приїхав на прем’єру “Етюдів про Врубеля”, я була хвора. Осика навіть хотів викликати швидку. Але наш гість попросив привести мене до нього в кімнату. Я прийшла пригнічена, сіла і стала слухати їхню з чоловіком розмову. Забула про біль. А Параджанов раптом повертається до мене й запитує: “Ну що, минуло?”

А коли ми востаннє були в Грузії, то він захотів побачити мене з дитиною на руках. Попросив знайому жінку дати мені потримати на руках хлопчика. І маленький мене обпісяв. Сергій Йосипович з радістю вигукнув, що я першим народжу представника сильної статі. Так воно й сталося. Маю двох синів-близнюків.

Ліліана ФЕСЕНКО “Хрещатик”

прочитало 1081 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.277 sec