images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images НОВОСТИ
новини українською новости на русском

новости RSS  |  все новости
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 26 листопада 2003 року, середа  №176 (2383) images
images
полоса
images
images
КУЛЬТУРА
images  
images
images
images
26/11/2003



images
Леонід Вербицький: “Мої твори заборонили у КДБ після того, як пісня “Лелеки, вертайтесь назад” пролунала в Сполучених Штатах Америки...”
images
Колишній киянин композитор Леонід Вербицький уже чверть століття мешкає в Сполучених Штатах Америки. Це саме його музика звучить у знаменитій “Варшавській мелодії”, яка з тріумфом йшла в київському Театрі російської драми імені Лесі Українки і не тільки. Аді Роговцевій ця вистава принесла звання народної артистки СРСР. Першу постановку ще й досі пам’ятають. Як і пісню “Идет девчонка”, написану в співавторстві з Олександром Вратарьовим. Леонід Вербицький аранжував твори для Дмитра Гнатюка. Гастролював з ансамблем “Ми з України”. За нинішньою термінологією був розкручений. Любив нашу столицю. Його “Я друзів запрошую в Київ” першим виконав Олександр Таранець. Оспівував старий Поділ, про це свідчать “Каштаны на ветру”. Ніколи б не покинув Батьківщину, коли б не КДБ. І ось він знову в Києві.

— Леоніде Лазаревичу, що покликало вас до “матері міст руських”?

— Хотілося зустрітися з молодістю. І трапилася нагода. Ігор Афанасьєв, який нині живе в Нью-Йорку, поїхав до рідного театру імені Франка святкувати п’ятдесятирічний ювілей. І мене запросив як автора музики до його спектаклів. Він поставив тут “Варшавську мелодію-2”, “Ревізора” та “Школу Дон-Жуанів” з неповторною грузинською співачкою Нуцею, відкритою Романом Віктюком. Після прем’єри був капусник на честь Афанасьєва.

— Чи довелося зустрічатись тут з кимось із давніх друзів?

— Звичайно. З Дмитром Гнатюком. Він повів мене подивитися Національну оперу. Чудовий театр. Згадували, як гастролювали з ним і Євгенією Мірошниченко. Я був музичним керівником і диригентом естрадного оркестру, створеного на базі оперного. Виступали в палацах спорту по всій Росії, у військових частинах, у ракетників. Мірошниченко співала мою пісню “Сопілочка грає” на слова Лади Реви, спеціально для її колоратурного сопрано написав. А Гнатюку зробив усі естрадні оркестровки.

Побачив артиста Театру російської драми Андрія Піддубинського, який виконував мої твори на радіо. Один з них — “Пісня про шоферів” — на слова того ж Вратарьова. Зустрівся з Валентином Биковим з оперети, котрий співав мою “Наталі” в київському мюзик-холі. Режисер Едуард Митницький запросив нас із дружиною на спектакль про життя єврейських емігрантів у Ізраїлі.

Побував на Байковому кладовищі на могилах Костянтина Огнєвого, Георгія Горюшка, Бориса Шарварка. З ним нас зв’язав Укрконцерт. Познайомив мене з Борисом Георгійовичем у московському поїзді дорогою до Києва тодішній заступник міністра культури Костянтин Гурський.

— Чому ви покинули Україну?

— Так склалося. Американська оперна співачка українського походження Галина Адріадіс взяла в репертуар мою пісню “Лелеки, вертайтесь назад”. Не знаю, як вона потрапила до виконавиці. Можливо, почула по радіо або від наших артистів десь на зарубіжних гастролях. Записала на платівку. Про це дізналися в КДБ. Звинуватили в зраді батьківщині, в співпраці з ворогами, за яких тоді вважали США. Мовляв, чому на Заході “піднімають” нашого митця? Скрізь заборонили мої твори. Позбавили засобів існування. Відверто говорили: хай з голоду здихає. Я не міг знайти роботу. Дружина, яка в Будинку вчених завідувала культмасовим сектором (як казала Марія Миронова, “займалася культурною роботою серед академіків”) також втратила посаду. Рідна держава виштовхувала мене в еміграцію. Краплею, котра переповнила чашу терпіння, стало звинувачення в українському буржуазному націоналізмі. Нібито музику до нинішнього гімну, а тоді забороненої пісні “Ще не вмерла Україна...” також написав я. Хоча її автора звали Михайлом, і жив він майже на сто років раніше від мене. Довелося просити захисту у тодішнього голови спілки композиторів України Штогаренка, щоб спростував цю нісенітницю. Той страшенно здивувався такому закиду, та змінити ситуації не зміг. Тяжко було покидати батьківщину. До того ж розумів, що за кордоном на мене ніхто не чекає. І за рахунок тільки української музики не прогодую родину.

— Ким довелося працювати?

— Мюзик-терапевтом. Проводив сеанси мелотерапії для літніх людей, щоб заспокоїти їх. Вони казали, що музика впливає на них ліпше за будь-які ліки.

— Кажуть, за кордоном тяжче творити...

— Про себе такого не скажу. Я там багато написав для української і російської діаспори. Інтенсивно працюю й нині. Коли приїхав до Америки, зустрівся з актрисою і співачкою Евеліною Белюц. Вона працювала на радіостанції “Свобода”. Виступала в українських громадах. Я став її акомпаніатором. Її чоловік — конферансьє і режисером концертів. А ще вони удвох із ним показували сцени з вистав Марка Кропивницького. Евеліна — прекрасна драматична актриса. Вона випустила в Нью-Йорку касету з моїми піснями “Слід на землі”. Серед них і “Лелеки”. Нині цей запис є в кожному домі українських емігрантів. Коли вона співає, люди плачуть. З гастролями об’їздили всю Америку, потім Канаду. Якось з єврейським театром “Шолом” до Нью-Йорка завітала випускниця Київської консерваторії Галина Конарєва. Впізнала мене. Пригадала, як у Жовтневому палаці виконувала мої “Жоржини” з ансамблем “Зірочка”. Після нашої зустрічі знову взяла їх до свого репертуару.

Перед нинішньою поїздкою до Києва я з Яковом Голованівським присвятив Аді Роговцевій пісню. Її виконав Борис Певзнер, колишній рижанин. Адже “Варшавська мелодія” — моя перша робота. Режисер Едуард Митницький задумав тоді до цього спектаклю шлягер “Варшава” й замовив мені музику. Там були такі рядки: “Всех ли убийц убили?” Ада співала польською про мертвих дітей, про те, що ніхто з них уже не стане ні Шопеном, ні Словацьким... Її навчав мови артист франківського театру Яків Биков, який довго жив у Польщі. Перед самою прем’єрою приїхала Едіта П’єха. Зупинилася вона в готелі “Україна”. Я попросив її поспілкуватися з Роговцевою. Ми з Адою взяли біле сухе вино й пішли до зірки в гості. Киянка перейняла від Едіти польську мову й шарм. Запросили співачку на спектакль. П’єха схвально відгукнулася про нашу роботу. Коли в Ади померла мама, наш головний адміністратор Дмитро Савицький (нині він теж мешкає в Нью-Йорку) хотів відмінити спектакль. Та актриса сказала, що його любила ненька, тож гратиме в пам’ять про неї. Ридала, і разом з нею плакали глядачі. Згодом “Варшавська мелодія” підкорила Ленінград — виступали в Палаці імені Горького перед трьома тисячами глядачів. Коли повернулися з Північної Пальміри, Ада стала народною артисткою. Це надзвичайно талановита, велика актриса. Коли на ювілеї вона вітала Ігоря Афанасьєва, стояла тиша. Рідко хто з акторів уміє так тримати паузу й так володіти залом, як вона. Шкода, вижили її з театру.

Ще є присвята Раймонду Паулсу. Я в Києві познайомився з ним, тоді диригентом і чудовим акордеоністом Ризького естрадного оркестру “РЕО”. Його пісню “Берізки” заспівала учасниця самодіяльного ансамблю “Укргіпросільмашу”, яким я керував. Написав цикл творів пам’яті — Олександра Вертинського, Клавдії Шульженко, Леоніда Утьосова, Марселя Марсо, Едіт Піаф... На російському радіо веду літературно-музичні передачі “Відкриваємо завісу”. Розповідаю про тих, з ким пощастило працювати.

— І про кого ж?

— Крім тих, кого вже назвав, про Тамару Міансарову, Майю Кристалінську, Зою Федорову, Тетяну Окуневську...

— Розкажіть про них.

— З Окуневською познайомився в шістдесяті роки. Вона якраз повернулася із заслання. Нас також звів Укрконцерт. Тетяна часто бувала у нас вдома, розповідала про своє життя. Скаржилася на свого чоловіка Горбатова, котрий мав передати її лист Сталіну з проханням про звільнення і зрадив... Шлягер “Ніч над Бєлградом” у її виконанні підкорив самого Тіто. Можновладець навіть запрошував переїхати до Югославії, обіцяв студію звукозапису для неї відкрити.

З Утьосовим відзначав своє 33-річчя в ресторані “Столичний”. Музиканти його оркестру (серед них було багато киян) грали джем-сейшн (імпровізації) до ранку. Гостював і я в нього в Москві, на концерті Фрадкіна випадково опинилися поруч. Сказав: “Шкода, вже не виступаю, а то б заспівав твої пісні”.

Коли Едді Рознер гастролював у нашій столиці, то в останній вечір покликав мене в свій номер у готелі “Москва”. Зізнався, що збирається “звалювати за бугор”. З його регаліями й званнями... Мовляв, нічого не забув і забувати не хоче. Не вибачив владі свого заслання. Його оркестр, який складався з найкращих музикантів, показав тоді справжній джаз. Записали до програми й мої твори. На жаль, Едді виїхав до Німеччини і невдовзі там помер.

Своїм хрещеним батьком в музиці вважаю Лунгстрема. Ми зустрічалися з ним у Жовтневому палаці. Він і порадив писати для Радянського Союзу, а не тільки для Радянської України. Я тоді намагався йому довести, тут моя батьківщина, моя земля.

Майя Кристалінська якось опівночі висмикнула мене з ліжка. Мої “Сині рози” на слова лікаря-рентгенолога Олександра Єрусалимського (помер молодим від опромінення) сподобалися завідувачу корпункту АПН Сєві Вєдіну. Він любив говорити про себе: “Сева Ведин вечно беден, но не вреден Сева Ведин”. Так ось він вирішив, що ця пісня сподобається Майї Кристалінській. Вона й загорілася цією ідеєю о... дванадцятій ночі.

А Тамара Міансарова якось співала в Жовтневому палаці для делегатів з’їзду профспілок моїх “Лелек”. Їй піднесли величезний кошик квітів. Після концерту артисти зібралися в її номері в тому ж самому готелі “Москва”. Вона вже мала від’їжджати й запропонувала киянам забрати кошик. Після суперечок вирішили поставити його до меморіальної дошки Шолом-Алейхема. Приїхали на Червоноармійську, 5. Чоловік Міансарової сказав двірнику, що нам як представникам Ізраїльського посольства доручили покласти квіти, а ви нестимете за них персональну відповідальність. Зранку, їдучи на роботу, я побачив кошик, який стояв на табуретці, обгорнутій білим простирадлом. А увечері знайомий, котрий жив у цьому будинку, захоплено розповідав, як уночі приїздила делегація з Ізраїльської амбасади з трояндами...

— Хтось із родичів успадкував від вас талант?

— Донька Наталя займалася музикою, та нині працює в травел-едженсі (туристичному бізнесі). Має власну агенцію, влаштовує тури, круїзи. У неї двоє синів. Старший, 22-річний Мітчел, закінчує університет у Манхеттені, молодший, 17-річний Джанік, навчається в школі. Грає на саксофоні й фортепіано. Дружина працювала у престижній найстарішій газеті зарубіжжя “Новое русское слово”, нині — в медичній бібліотеці. Та оскільки ми не можемо жити без спілкування з митцями, створили в нашій вітальні музичний салон. Проводимо творчі зустрічі з музикантами, співаками, режисерами, журналістами, акторами. У нас побували Людмила Лядова, Ірина Молостова (коли ставила “Катерину Ізмайлову” в Маріїнському театрі), Роман Віктюк, Ада Роговцева, Марк Розовський, Лія Глазова, Володимир Бистряков, актори театру оперети — Тамара Тимошко, Сергій Павлінов, Ірина Лапіна, покійний Георгій Горюшко... В Нью-Йорку вся діаспора знає наш салон.

— А де ви живете?

— У Брукліні. На березі океану. Це район Нью-Йорка — міста контрастів і столиці світу, як вважають американці. Наймаємо велику квартиру в зручному шестиповерховому будинку. Не пропускаємо жодного приїзду російських колективів, театрів, співаків. Поряд з нашим домом театр “Мілленіум”, де виступають гастролери з колишнього СРСР. Американських митців дивимося не так часто.

— А як оцінюєте культурне життя Києва?

— Радіємо, що воно стало значно масштабнішим. З’явилися нові театри. В опері слухали “Трубадура”. Були на прем’єрі мюзиклу “Екватор”, створеного Вратарьовим, Злотником і Шулановим. Це подія. Постановка сучасна, на рівні бродвейських шоу. Подивилися три вистави в опереті — “Сільву”, “Маріцу” та “Євреї нашого двору”. Нас запросила Тамара Тимошко. До речі, останнім спектаклем, який ми переглянули у Києві перед від’їздом до Америки, були “Три мушкетери”. І знаєте, хто грав Д’Артаньяна? Ігор Афанасьєв.

— Ви народилися в Києві?

— У Харкові. У 1934-му батьки переїхали сюди. Тато завідував художнім відділом центральної урядової газети “Вісті”, яку перевели до Києва, коли він став столицею. Співпрацював із Сосюрою, Довженком, Новицьким, Рильським. Я ріс із письменницькими дітьми. Жив на вулиці Пироговській, поряд із будинком літераторів. На Будинку художників України є меморіальна дошка. Серед загиблих під час Великої Вітчизняної війни митців другим викарбуване прізвище мого батька.

Наталя ЗІНЧЕНКО “Хрещатик”

прочитало 3614 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.4034 sec