images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
22:00 |  Названо найбільш безпечні та небезпечні міста світу
images images images
20:00 |  Нацбанк дав коментар щодо проблемних банків
images images images
18:00 |  30 квітня в центрі столиці відбудеться святкове відкриття Фан-зони на Софії
images images images
16:01 |  Чим здивують київських книголюбів: повна програма Книжкового арсеналу
images images images
14:00 |  Місто розглядає чотири варіанти розв’язання проблеми з переповненням дитсадків
images images images
12:00 |  Під час проведення автомобільного свята "OldCarLand 2017 Весна" деякі автобуси змінять рух
images images images
10:00 |  Знамениту літню естраду в Маріїнському парку реконструюють уперше за 35 років
images images images
08:00 |  Біля Міжнародного виставкового центру до пісенного конкурсу "Євробачення" відкрито новий сквер
images images images
06:00 |  Столичний метрополітен готує сюрприз для власників Mastercard
images images images
03:00 |  Як "Сімпсони" висміяли 100 днів президентства Трампа
images images images
01:00 |  Шанувальники розкритикували "неідеальну" фігуру Кардашян і вона впала у депресію (фото)
images images images
22:00 |  Стала відома точна дата запровадження безвізу для українців
images images images
20:00 |  На кладовищі неповнолітній убив подругу дерев'яним хрестом
images images images
18:00 |  В Україні ЗМІ стали трохи вільнішими
images images images
16:00 |  2 та 3 травня столичні Центри обслуговування платників працюватимуть довше
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2017 Бюджет міста Києва на 2017 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 28 квiтня 2017 року, п'ятниця  №47 (4960) images
images
полоса
images
images
КУЛЬТУРА
images  
images
images
images
20/02/2002



images
Останній автограф залишила Олена Теліга на стіні гестапівської камери
images

Олена Шовгенова (таке було дівоче прізвище Олени Теліги) 1918 року переїхала з родиною з Петрограда до Києва. Батько, Іван Опанасович, визначний гідротехнік і меліоратор, виходець із Харківщини, став працювати в столичному політехнічному інституті, а потім керував департаментом шляхів, що містився на вулиці Фундуклеївській (тепер Богдана Хмельницького), 10. Організатор водного господарства України. Член уряду УНР.

Коли більшовики прийшли до влади й почалися масові репресії, емігрував до Чехії. Там у 1922 — 1929 роках був професором Української господарської академії та її першим ректором. Пізніше працював за фахом у Варшаві й брав участь у роботі Українського наукового інституту.

Опинившись також в еміграції, Олена навчається в педагогічному інституті в Празі. У Чехії знайомиться з кубанським козаком, бандуристом Михайлом Телігою. Тоді вже вона й стає — після гучного весілля — Оленою Телігою. Тут відбувалося її становлення як поетеси, публіциста, літературознавця. У Варшаві, куди перебралася з чоловіком, учителювала, дописувала до львівського “Вісника”. А в Кракові очолювала мистецьке товариство і була активісткою Культурної реферантури Проводу українських націоналістів (разом з Олегом Ольжичем).

* * *

Короткими штрихами змальовує Оленин портрет письменник Улас Самчук у художньо-документальному романі “На білому коні”:

— Пригадую цю зустріч у подробицях, — пише він. — Надворі накрапає. Близько третьої години по обіді. Заходжу до каварні (кав’ярні) в товаристві Миколи Чирського (український поет і драматург). Тиша, спокій. Небагато гостей. Деякі з них грають у шахи. І враз по сходах (бо каварня містилася в сутеренах) легко й звинно вбігає дівчина років двадцяти у прозорому яснозеленому плащі. Ми з Чирським сиділи, пили каву й обговорювали якісь наші театральні комбінації, коли, не пригадую хто шепнув: “Олена!” Я знав кілька Олен, а з однією з них попрощався недавно на вокзалі у Бойтені, але тут була та Олена, яка, пам’ятаю, казала:

Залізну силу, що не має меж,

Дихання Боже в сльози

перетопить,

І скрутить бич безжалісних

пожеж

З маленьких іскор, схованих

у попіл.

І виявилося, що це не так дівчина двадцяти років, як елегантна пані літ тридцяти, з прекрасним темнобронзовим волоссям, злегка кирпатим, кокетливим носиком і виразними зеленкавими очима.

Саме знайомство було просте, вона, що знала вже Чирського, підійшла до нашого столика і, коли той нас представляв, сказала:

— То це так виглядає Самчук? — вимовляючи моє прізвище “Самчюк”.

— Ви, здається, розчаровані? — запитав я.

— А думала, ви гігант! “Волинь”, “Кулак”... А між іншим... “Кулак”. Ви для мене не “Волинь”, а “Кулак”. Читала його два рази...

— Для мене це несподіванка,— сказав я.

— А от уявіть. І я собі вас якраз таким уявляла. Такий лев...

— А це всього лиш Улас,— казав я далі.

— Зовнішність може бути оманною,— вставив Чирський. Вона дивилася мені просто у вічі, ніби хотіла щось розгадати.

Я почав бувати у Теліг вдома, на вулиці Славкавській (у Кракові), познайомився близько з кубанським та уенерівським козаком Михайлом, від якого вона дістала картинне прізвище; ми разом їздили на прогулянки за місто, фотографувалися. Для мене Олена була великою несподіванкою і відкриттям. Починаючи від того “Кулака”, я був вражений її екзальтованою, напруженою, невтомно грайливою вдачею. Усе, що вона висловлювала у своїх віршах чи в своїй поведінці, було в неї автентичним. Уміла дуже чітко і дуже категорично розрізняти людей, ставити між ними відповідні знаки чи навіть “гострі межі”, чи — “комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх”. І вміла тих людей вибирати, пізнавати й підкорювати.

* * *

В особливих, можна сказати, екстремальних ситуаціях Олена виявляла оте найсокровенніше, що заклали їй у гени батьки. Ось епізод, де вона продемонструвала святая святих справжнього українця — національну гідність. Перед відбуттям в Україну (нездоланне тяжіння до Києва жило в її душі повсякчас) Олена розповіла Уласові Самчуку:

— Це було десь двадцять третього року, як ми з мамою йшли з Києва до Польщі. Нас переводила через кордон якась контрабанда. Ніч, дощ... Нас дві жінки і здоровенний козарлюга. Мама дала йому п’ять золотих червонців. І це не був тільки кордон, особливо для мене. Мені п’ятнадцять років, я ж народжена у царстві імператора всіх ройсів, вихована на мові Пушкіна і враз, перейшовши кордон, опинилася не лише в Польщі, що здавалася мені романом Сенкевича, не лише “в Європі”, а й у абстрактному царстві Петлюри, що говорило “на мові” і було за “самостійну”. Ви це ледве чи можете зрозуміти... Уявіть собі великодержавного, петербурзького, імперіального шовініста, який з перших дитячих років звик дивитися на весь простір на схід, захід і південь від Петербурга як на свою кишенькову власність. І якого не обходять ні ті живі людські істоти, що той простір заповнюють, ні ті життєві інтереси, що в тому просторі існують. Така собі Богом дана Русь, у якій усі оті “полячішкі” і “чухна” лише “дрянь”, котра кричить, що їй “автономія нужна”... Мегаломанійна атмосфера, де, одначе, відбувалися “умопомрачальні” процеси у вигляді контроверсійної і контрапунктуальної культури.

Але повернімося до дійсності! Говорімо про Євгенію Гранде, як казав Бальзак. Говорімо про себе. Я не була петроградка. Я була петербуржанка. Я там народилася, виростала, вчилася. І от коли я опинилася в такому ультра-франц-йозефському містечку, що звалося Подєбради, в новій маленькій Чехословацькій Республіці, з царствуючим професором Масариком, я була приголомшена, що мій власний батько, відомий і заслужений, справжній російський професор Іван Шовгенов, якого чомусь перезвали на Шовгеніва, є не хто інший, як ректор школи, котру звуть Господарською академією, де викладають “на мові” й де на стінах висять портрети Петлюри. І (о жах!) навіть приватно і навіть удома розмовляють тією самою “нікому не зрозумілою”, як у нас звичайно казали, мовою.

Уявіть мої переживання! Цілі роки я воювала з батьком, а згодом і матір’ю з приводу цього. Мої рідні брати Лев і Сергій і досі не здають позицій великодержавності, а Сергій навіть править там за “ізвестнаво русскаво поета”. Моїм товариством були “істінно русскіє люді”, з ними я приятелювала, читала Гумільова, і знаєте, як це сталося, що я з такого гарячого Савла стала не менш гарячим Павлом? З гордості.

Сталося це дуже несподівано і дуже швидко. Це, можливо, було одна мить... Це було на великому балу в залах Народного дому на Виноградах, що його улаштовував якийсь добродійний комітет російських монархістів під патронатом відомого Карла Крамажа. Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити за всіма відомими “залізяку на пузяку”, “собачий язик”, “мордописня”... Всі з того реготали... А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому. І я не витримала цього напруження, встала, вдарила кулаком по столу й обурено крикнула: “Ви хами! Та собача мова — моя мова! Мова мого батька і моєї матері! Я вас більше не хочу знати!”

Я круто повернулася і, не оглядаючись, вийшла. І більше до них не вернулася. З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою. На велике здивування усіх моїх знайомих і всієї Господарської академії. Батько й мати з цього раділи, а брати оголосили мене “ревіндикованою”. А вже раз ставши на цю дорогу, я не залишилася на півдорозі. Я йшла далі й далі... Ознайомилася з писаннями Донцова, пізнала Липу, Маланюка, Мосендза. Ми заговорили про призначення України мовою Шевченка, і тепер я повертаюся до мого Києва. І чи ж не є цей довгий шлях моєї одіссеї нашим довгим шляхом взагалі, і чи не варто нам бути учасниками такого переродження, замість второваного, казенного, накинутого і неприродного стану, в котрому Петербург, чи Петроград, чи Ленінград хоче бачити грандіозну проблему, якою є штучний зліпок мов і рас — Радянський Союз. Уявімо собі на хвилинку тупого, впертого ігноранта — російського шовініста у ролі, скажімо, розумного стратега, замість безглуздого стратагема. Уявімо собі, які шалені можливості мали вони в минулому. З якими аспіраціями культури, якими можливостями господарства. Коли б, замість політики “собачої мови” та обрали політику розуму, гідності як своєї, так і всіх біля себе. Тож Російська імперія весь час колеться і розсипається, як розсохла бочка, не тому, що вона різномовна, а тому, що вона вперто хоче бути одномовною. Що вона силує до сполуки елементи, які не сполучаються. Насилувана правда, зневажена гордість помстяться в поколіннях. По-доброму можна зробити багато, по-злому — нічого. Тут не поможе НКВД. Для тупих, для дурних, для хворих — так. Але не для мене, не для вас... О, змусити! Це можливо. Хвилево. Але не вирішити, не перемогти. Не здамся ганьбі ніколи і нізащо!

* * *

На початку німецько-радянської війни Олена Теліга дісталася Львова, а звідти з похідними групами ОУН доправилася до Києва. Палка патріотка, вона наївно вірила в можливість організувати на окупованих землях наше власне державне життя, зробити Україну незалежною. Тут, у Києві, стала головою новоутвореної Спілки письменників та редактором літературного тижневика “Літаври”, що виходив при щоденній газеті “Українське слово”. Після заборони її гітлерівцями відмовилася співпрацювати з пронімецьким “Новим українським словом”.

9 лютого 1942 року почалися арешти. Друзі її попереджали, що гестапо готує засідку на вулиці Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка. Але вона тікати не збиралася. Це був її вибір, її шлях. З Оленою пішов на загибель і Михайло. Коли його затримали, то назвався теж літератором, щоб бути ближче до неї.

У київському гестапо Олена перебувала в камері № 34. І на сірій холодній стіні залишила нам останній автограф — тризуб та напис: “Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга”.

22 лютого, 60 років тому, письменницю-патріотку і громадську діячку було розстріляно в Бабиному Яру разом з її чоловіком та соратниками. Там, де нині стоїть телевізійна вежа...

Вшановуємо її світлу пам’ять, а в серці відлунюють пророчі Оленині рядки:

І в павутинні перехресних барв

Я палко мрію до самого рання,

Щоб Бог зіслав мені

найбільший дар:

Гарячу смерть, не зимне

умирання

Борис РОГОЗА “Хрещатик”

прочитало 12395 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
20/02/2002 | “Поза межами розуміння”. Троє з двадцяти авторів збірки есе про голокост вчинили самогубство
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
Яндекс.Метрика
bigmir)net TOP 100 images



: 0.3324 sec