Народний меморіал

Тепер відшуканих синів Вітчизни тут — під хрестами та гранітними плитами, серед сосон і беріз, на лінії київської оборони — вже 359. Над ними — піраміда із солдатських касок з дотовою основою і білосніжна капличка, під куполом якої хтось зробив “крамольний” напис: “На цій святій землі спочиває прах невідомих захисників та визволителів Києва, тіла яких після бою були кинуті напризволяще. Знайдено й поховано через 50 років”. Кинувши виклик цинічній сталінській сентенції (її також накреслили на каменях тутешнього некрополя) про те, що “одна смерть — це трагедія, мільйони смертей — це статистика”, місцевий мешканець Олександр Кравченко і його команда, тобто сімейно-родинний склад (дружина Наталя, син Роман, брат Олексій), а також друзі-однодумці, задовго до створення громадської організації “Пошукове товариство імені героїв оборони” з археологічною ретельністю взялися за розкопки в околишніх лісах.

— Спочатку, коли був ще хлопчаком, звичайна цікавість рухала цією слідопитською роботою,— пригадує Олександр Валентинович.— Я віддав їй, вважай, тридцять шість років життя зі своїх сорока шести. Хтось же повинен відновлювати історичну правду і реанімувати вислів “Ніхто не забутий, ніщо не забуте”, наповнювати його справами день у день, а не тільки по пам’ятних датах... Що ж стосується південного сектору оборони Києва, то в ній брали участь 54 довгочасні огневі точки (дот), з них 9 — під Конча-Заспою, де фашистам удалося прорвати захисний заслін і дійти до Корчуватого. Відступаючи у сорок першому, радянське командування залишило у закритих дотах наших солдатів на вічну загибель. Лежать тут і ті, хто в сорок третьому визволяв Київ. У пам’ять про це дванадцять років тому збудували каплицю, а 11 вересня 2004-го поряд з нею поставили ту саму піраміду з бойових касок. Увесь цей меморіал звели за моїми кресленнями і макетами здебільшого на народному ентузіазмі. Щоправда, не обійшлося без сприяння Голосіївської райдержадміністрації...

Ентузіасти народного меморіалу своїм головним меценатом вважають Олексія Кривопишина. Саме він як начальник Південно-західної залізниці улив торік навесні у цей “святий проект” живильну фінансову кров. І нещодавно допоміг, коли заговорили про перепоховання останків сорока восьми захисників та визволителів Києва. Причому деякі імена встановлено: Плишаков Іван Якович — народився 1915 року в селі Шагаєвці Сузумського району Новосибірської області; Мимирюхін Трохим Григорович — народився 1911 року в місті Красноармійську Сталінської області, був під час бойових дій другим номером кулеметного розрахунку; Кучеренко Павло Арсентійович — народився у Фастові, служив на фронті молодшим командиром... За цими скупими, але конкретними даними, впечатаними в уцілілі медальйони смерті, Олександр Кравченко зі своєю пошуковою бригадою підняв на світ Божий з безодні небуття ще три “персональні долі”.

19 листопада, попри негоду, до братських могил поблизу Кончі-Заспи прийшло багато людей різних поколінь. Не приховували сліз племінники, онуки і правнуки тих, хто досі значився у списках безвісти зниклих або невідомо де похованих. Отець Юрій Бойко, настоятель парафії Святих Бориса і Гліба, правив християнський молебень по убієнних на страшній війні. Гриміли залпи салюту. Урочистим маршем ішли нинішні солдати, рівняючися на свіжі горбики, де палали троянди і горіли стійкі свічки. Вони не гасли навіть від рясного снігопаду, під покровом якого всі здавалися однаково сивими...